50 років тому на західних теренах Радянського Союзу відбулася спецоперація під назвою «Північ», про яку широкому загалу мало відомо й досі. Між тим за несправедливістю, брутальністю і цинічним нехтуванням елементарних прав людини «Північ» не поступається, скажімо, депортації татарського народу з Криму або чеченців із Кавказу. За персональною вказівкою Сталіна 1951 року з України, Молдови, Білорусії та Прибалтійських республік було насильно вивезено до Сибіру всіх членів — від малих до зовсім старих — релігійної організації «Свідки Єгови».
З нагоди півстолітньої річниці операції «Північ» 19 квітня у Київському будинку вчителя відбувся круглий стіл, в якому взяли участь члени «Свідків Єгови», науковці, громадські діячі, журналісти, а також представник уряду України — голова Держкомітету у справах релігій Віктор Бондаренко. (Це, безумовно, засвідчило, що в нашій країні не так погано із повагою до прав людини, як ми іноді маємо нагоду думати.) Виступи присутніх, спогади людей, депортованих колись до Сибіру, та показ відеофільму «Свідки Єгови у Радянському Союзі» склалися у жахливу, вже трохи забуту картину режиму, при якому такі поняття, як права та гідність людини, як свобода совісті або елементарна соціальна безпека громадянина просто не існували. Те все наче трапилося в середні віки, а не у ХХ столітті, яке так пишалося своєю цивілізованістю.
Кілька слів про релігійну організацію «Свідки Єгови», засновану наприкінці ХIХ століття у США. Сьогодні у світі вельми багато релігій, церков, конфесій, деномінацій, і тому релігієзнавці мають неабиякі складнощі з їх класифікацією. Одні відносять «Свідків Єгови» до пізнього протестантизму, інші — до новітніх квазіхристиянських релігій, ще інші вважають їх послідовниками Арія (IV ст.), вчення якого християнські вселенські собори засудили у першому тисячолітті як єретичне. Єговістське богослов’я не визнає Св. Трійцi, вважаючи її атрибутом багатобожжя, і на Старий Завіт спирається значно більше, ніж це роблять традиційні християнські церкви (Єгова — то Бог Отець Нового Завіту). При цьому єговісти шанують також Христа, очікують його Друге пришестя. Вони взагалі постійно живуть напередодні Армагеддону — останньої битви Бога з Сатаною, після якої розпочнеться історія Нового Божого світу, настане епоха вічного правління Христа на землі. Подібно багатьом іншим протестантам, єговісти не визнають притаманних католикам і православним традицій та обрядів, ікон, звичного нам облаштування храмів. Головним сакральним предметом для них є Біблія.
В Україні перші свідки Єгови з’явилися у 20-ті роки ХХ століття — це були українські емігранти, які після Першої світової війни повернулися на батьківщину. Легалізація «Свід ків Єгови» на терені України у післявоєнні роки відбулася тільки 1991 року, коли було зареєстровано перші громади. Сьогодні в країні налічується понад 1000 громад єговістів, до яких належать більш як 115 тисяч віруючих.
Свідки Єгови, як правило, відзначаються несхильністю до конформізму — неприйняттям усього того, що знаходиться в протиріччі з їхнім вченням, вірою, що часто приводить їх до конфліктів із владою. Наприклад, згідно з заповіддю «Не вбий», єговісти всіх країн відмовляються служити в армії і брати до рук зброю (в Україні їм, я і всім іншим пацифістам, сьогодні надається право альтернативної служби). За радянської влади вони не обожнювали вождя всіх часів і народів, не вступали в піонерські, комсомольські організації та в комуністичну партію. Поставлені перед вибором — відмовитися, принаймні формально, від віри чи постраждати за неї, вони часто обирають останнє.
Подібна позиція віруючих особливо небезпечна у стосунках з тоталітарними режимами, для яких найголовніше — повне підкорення та повна уніфікація підданих. Не дивно тому, що як Третій Рейх, так і Радянський Союз жорстоко переслідували свідків Єгови. Політика гітлерівського режиму була спрямована на повне фізичне винищення свідків (так само, як євреїв). Москва зайнялася свідками після Другої світової війни, коли почала наводити «порядок» у своїх нових колоніях, зокрема в Західній Україні. Апогеєм репресивної політики радянського уряду стала згадана спецоперація «Північ». Здається, що повний збіг стратегій Гітлера і Сталіна стосовно свідків Єгови повинен слугувати неабиякою пересторогою всім тим, хто — у наш час, у нашій країні — постійно вимагає від держави категоричної заборони їхньої релігійної організації. Без будь- яких серйозних підстав.
План операції «Північ» було детально розроблено органами Держбезпеки і узгоджено із Сталіним. В записці МГБ СССР Сталіну Й.В. під грифом «Совершенно секретно» говориться: «В целях пресечения дальнейшей антисоветской деятельности иеговистского подполья, МГБ СССР считает необходимым, наряду с арестом руководящих участников иеговистской секты, выселить из пределов Украины и др. республик виявленных иеговистов в Иркутскую и Томскую области. Всего выселению подлежат 8576 человек (3048 семей).» МГБ СССР діяло на підставі постанови Ради Міністрів СССР, де було, зокрема, сказано: «... Выселение произвести навечно. ... Конфискованное имущество выселяемых обратить на покрытие недоимок по государственным обязательствам.» Іншими словами — люди не тільки виселялися до Сибіру, але й позбавлялися всього свого майна, були вщент пограбовані власною владою. Саме виселення проводилося без попереднього попередження. Серед ночі сотні міліціонерів та активістів- партійців вривалися у домівки, хапали наляканих людей — у тому числі всіх малих, хворих, старих, — звозили машинами чи на підводах до залізничних станцій, вантажили у вагони-телятники, а потім довгими днями і ночами везли невідомо куди. «Це була справжня Варфоломіївська ніч», — сказав за круглим столом професор Яроцький. Як це часто бувало в ті часи, план спецвиселення було перевиконано.
Під час круглого столу в Будинку вчителя виступаючі говорили як про минуле, так і про сьогодення свідків Єгови. Про беззаконня радянської влади, а також про те, що хоча люди повернулися на рідну землю, імідж «небезпечних сектантів», створений могутньою радянською пропагандистською машиною, досі живий в українському суспільстві. Про це, зокрема, сказав і Віктор Бондаренко, голова Держкомітету у справах релігій: «Тоталітарні держави активно і вміло формували в головах людей відповідні уявлення, стереотипи.» Та час змінився, і сьогодні свідки Єгови ведуть в Україні спокійну релігійну діяльність, публічно відзначають свої свята, друкують і розповсюджують духовну літературу. «Тому, — каже п. Бондаренко, — можна розслабитися, заспокоїтися після таборів, переслідувань, поневірянь. Відзначення 50-ї річниці операції «Північ» є не тільки згадкою про трагедію, але й підтвердженням існування в країні дійсної релігійної свободи. Свободи, що базується на чинному Законі про свободу совісті та релігійні організації, на заявах та указах Президента. Повернення до старого не буде. Хоча в суспільстві все ще зберігається певна упередженість у ставленні до свідків Єгови, яка часто підігрівається традиційними церквами.» Вiктор Єленський, редактор журналу «Людина i свiт», вiдзначив, що єговiсти подали iншим релiгiйним громадам урок стiйкостi i засвiдчили, що релiгiйнi переконання не можуть бути викорiненi насильницькими методами. Навiть гiтлерами i сталiними.
Роман Юркевич, керівник Управлінського бюро релігійної організації «Свідків Єгови» в Україні, розповів про те, що 50 років тому репресіям, покаранню людей не передували суди, судові вироки. Свідків Єгови трактували так, як наче йшлося про небезпечних злочинців. А це були прості, здебільшого звичайні люди, багато з них — селяни, які від інших громадян відрізнялися тільки релігійними переконаннями, які у будь- який спосіб не шкодили оточуючим. Влада не толерувала в них одного — політичної нейтральності. «Та радянська влада серйозно прорахувалася — переселення єговістів до Сибіру не знищило нашу віру, а тільки привело до того, що численні громади «Свідків Єгови» з’явилися там, де їх раніше ніколи не було — в Іркутську, Красноярську, на Камчатці. І об’єднували вони переважно росіян. Час, на щастя, змінився — чинний Закон України про релігійну свободу — один із самих прогресивних і толерантних на пострадянському терені.»
Професор Яроцький (Відділення Релігієзнавства І-ту філософії НАНУ), який вивчав архівні документи, пов’язані з операцією «Північ», підкреслив той факт, що справою єговістів Західної України займався сам Сталін. Згідно з документами, 1951 року в один день тільки з України було депортовано понад 6140 чоловік (2200 сімей). Причина репресій відома — відданість біблійним заповідям, своїм релігійним переконанням. Стійкість єговістів п. Яроцький порівняв з мучеництвом перших християн, які відмовлялися — під загрозою смертної кари — віддати божеські почесті бюсту римського імператора. Пан Яроцький сказав ще про те, що безперервні — з покоління у покоління — переслідування наклали певний суворий відбиток на ментальність членів цієї релігійної організації. (Як це сталося з російськими старовірами.) Ця сувора серйозність зберігається й сьогодні, хоча єговісти стають все більш відкритими до суспільства, до держави, поступово перестають сприймати їх як вороже небезпечне середовище.
Член організації «Свідки Єгови» пан Равлюк С.Н. розповів про свої митарства вже після заслання, у яке його вивезли малою дитиною. Коли повернувся на Івано-Франківщину, не зміг отримати ні прописки, ні роботи. Куди не звертався, чув тільки одне — залишити місце перебування протягом 24 годин. Довелося... повертатися до Сибіру, хоча й там влаштувався на роботу з великими труднощами, а невдовзі знову опинився за тюремним парканом — знову за релігійні переконання. Це був «славетний» табір «Сосновка» в Мордовії, де відбували строк дисиденти всіх категорій, серед них такі люди, як Данієль, Синявський, священик Володимир Романюк (пізніше патріарх УПЦ КП), а також майбутній кардинал Української греко- католицької церкви єпископ Йосип Сліпий. Як відомо, визволення Йосипа Сліпого вимагав від Москви весь світ. Зрештою, Ватикан зумів-таки домовитися з Микитою Хрущовим і той погодився вислати Сліпого за кордон. Пан Равлюк розповідає, як одного дня старого, хворого, брудного, худого й неголеного зека відмили, пiдстригли й облачили в єпископські ризи, поклали до його бараку килимові доріжки, а потім під руки провели ієрарха до машини й повезли в аеропорт.
Закінчу парафразою одного відомого вислову: «Нам може не подобатися та чи інша релігія, та чи інша церква. Але всі ми зобов’язані робити все можливе, аби її члени вільно сповідували свою віру в нашій країні».
