За роки незалежності в українському лексиконі з'явилося чимало нових назв для всього того доброго та поганого, чим прикметне нині наше суспільне життя. Серед таких нових слів дедалі частіше звучить слово «рейдер». Уже вдруге приходить воно до української мови з англійської. Словники радянського часу понад 30 років тому засвідчили його як військовий термін на позначення корабля-розвідника, що знищує транспортні засоби противника. Натомість останні роки це запозичення утвердилося в нашій мові й у його первісному значенні, а саме: нападник, загарбник, грабіжник, мародер. Рейдерство як суспільне явище, на превеликий жаль, набирає обертів, шириться, захоплює все нові сфери діяльності, виробляє свої схеми, технології, кує кадри. Воно перетворюється на індустрію. Не уникла цього спрута й українська наука.
СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА НАПАДНИКА
Основне завдання рейдера — заволодіти грошовими потоками атакованих, стати розпорядником їхньої «каси». Девіз наукового рейдера: «Де гроші — там і наука». Характерна риса рейдерів — нібито непричетність до об'єкту нападу. Це — люди збоку, чужі, сторонні, завдання яких спершу — проникнути на обрану територію і, утвердившись на ній, привласнити собі те, що на ній напрацьовано. До пори до часу рейдери перебувають у тіні. Цим, зокрема, нинішні наукові рейдери принципово відрізняються від плагіаторів, авантюристів, нероб, нездар і решти «королівської раті» ніби-науки, які вже перебувають на певній території науки і є виплодом наукового середовища, яке на ній працює. Щоправда, за способом існування, звичками та «понятіями» рейдери і довколанаукова братія швидко одне одного впізнають, гуртуються і вже єдиним фронтом сунуть на тих, хто намагається тримати оборону наукових плацдармів. Наявність такої «п'ятої колони» неабияк полегшує рейдерам напад і сприяє успіху їхніх атак.
Українське мовознавство сьогодні подає широку панораму для вивчення рейдерських технологій. І це не дивно. Активність наукового рейдерства на нашому полі зайвий раз доводить і соціальну владу мови, і вагу мовного питання в нашому суспільному житті, і зиск, не лише економічний, а й політичний, від демагогічного використання мовознавчих здобутків. Рейдер невтомний. Від цього залежить саме його існування, адже рейдерство стає різновидом професійної діяльності. Тому в разі провалу однієї атаки рейдер піклується про шляхи відходу, запасні варіанти для нового свого штурму. Для цього він кує нові грандіозні ідеї-фантоми та вербує сили, які вірно служать йому для нових наскоків на наукові плацдарми.
Як будь-яка технологія, стратегія і тактика наукових рейдерів спрямовані на забезпечення трьох основних ланок: 1) вибір бажаного об'єкта опрацювання («виробнича сировина»); 2) розроблення плану доступу до нього, проникнення у нього та його захоплення («засоби оброблення сировини») і 3) утвердження на захопленому об'єкті та його використання для своїх цілей (одержання з «обробленої сировини» бажаного продукту та його використання). Звичайно, для здійснення рейдерських захоплень потрібні кадри, навчені, озброєні здобутками рейдерської теорії та практики, такі собі «штурмовики» спецпризначення, кожен з яких добре знає своє конкретне завдання. І в годину Х, коли складається найкраща ситуація для нападу, рейдери йдуть в атаку. Непогано, якщо «п'ята колона» до цього часу «одомашнить» принаймні ватажка рейдерів, озброїть його науковими званнями, ступенями та посадами. Це дасть змогу не лише швидше й простіше провести штурмовиків у стан обложених, а й закриє роти тим непокірним, які згадають про профнепридатність чужинця. Бажано й зацитькати незгідних, всіляко ганячи й замовчуючи їхню працю, гальмуючи оприлюднення її здобутків, сіяти чвари й недовіру в стані противника, залякувати слабкодухих, переписувати історію науки для непосвячених. Для цього в рейдерів теж є свої прийоми й методи, тим паче, що межі дозволеного вони не знають. Ці нинішні ландскнехти від науки могли б багато чого навчити Макіавеллі з його «мета виправдовує засоби».
ТЕХНОЛОГІЇ РЕЙДЕРСТВА В МОВОЗНАВЧІЙ НАУЦІ
Найвиразніші з них стосуються словникарської справи, адже словник — це не лише вихід на широкий громадський загал, можливість прикриття рейдерства безвідпорною ніби-патріотичною демагогією, але й — за умови масовості видання — дуже непоганий заробіток. Отже, об'єкт, безперечно, ласий для наукових рейдерів. Проте укладання словника — справа копітка й відповідальна. Це знають не лише мовознавці-словникарі, але й фахівці з інших спеціальностей, які коли-небудь бралися до неї. Недарма видатний український просвітник — філософ і поет Феофан Прокопович порівнював працю словникарів з працею галерників. До того ж, словникарство — це праця, яка вимагає глибокого знання мови, широкої загальної ерудиції, досконалого володіння прийомами опрацювання мовного матеріалу й технологіями сучасної комп'ютеризованої словникарської справи. Тож без попередньої масованої психічної атаки й облоги словникарів не обійтися.
Для захоплення обраних словникарських плацдармів на сьогодні відпрацьовано кілька рейдерських технологій. Перша — захоплення вже виданого або укладеного й готового до друку словника. Друга — захоплення й підкорення колективу словникарів, з тим, щоб їхню працю видати як працю рейдера. Проте найбільший успіх забезпечує атака на перспективу, коли руками самих мовознавців готують певну програму підготовки та видання словників, а потім її єдиним координатором і розпорядником державного фінансування для її виконання стає рейдер. За такої технології згодом навіть сама ідея укладання словників та їхня назва належать уже не авторам-науковцям, а рейдеру....
За сприяння «п'ятої колони» і тих науковців, які капітулювали перед рейдером, він дедалі впевненіше вмощується на захопленому плацдармі, стає людиною наукової тусовки. І на добре вгноєному ѓрунті з'являється новий урожай новоспеченого «вченого»: книжки з його прізвищем, його доповіді на наукових конференціях, де раніше він сидів тихенько в кутку, він уже прикрашає своєю персоною президії наукових зібрань і роздає інтерв'ю пресі. Для роботи на вже захоплених плацдармах у наукових рейдерів теж створено спеціальні технології, переважно «сірі» і «чорні». Оскільки чужинець — він і є чужинець, то головне для нього — не влізати у професійні дискусії, а напускати туману, щоб науковці, наковтавшися цих болотних газів, і гадки не мали щось з'ясовувати. Діяти в дусі сумнозвісного Шарикова із «Собачого серця» Михайла Булгакова, який для боротьби з ненависними йому інтелігентами озброївся листуванням Енгельса з Каутським. Для публічної діяльності наукові рейдери послуговуються спеціальною ново мовою — абракадаброю з фраз, термінів, схем, діаграм, формул, далеких від предмета дослідження захопленої ними наукової галузі. Така собі ерзац-наука. Непосвячені мліють перед цією марою, а для надто допитливих завжди напоготові відмовка, що це — нове слово в науці, до якого вони ще не доросли.
ПЕРША РЕЙДЕРСЬКА ТЕХНОЛОГІЯ — «УКРАЇНСЬКИЙ ОРФОГРАФІЧНИЙ СЛОВНИК»
Від видання до видання, а на сьогодні їх, починаючи з 1994 р., вийшло вже дев'ять, змінюється авторський колектив цієї праці. Річ, для правового суспільства небачена й нечувана, адже йдеться про авторські права на інтелектуальну власність. Звичайно ж, в успіху цієї технології рейдерам неабияк сприяють «п'ята колона» в стані самих мовознавців і покірність авторів попередніх видань цього словника. Сьогодні на його обкладинці не залишилося вже жодного імені його перших укладачів, навіть прізвища академіка В.М. Русанівського, колишнього директора Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні, який пішов з життя на початку 2007 р. Саме В.М. Русанівськийі був ініціатором підготовки цієї праці та керівником його першого справжнього авторського колективу (крім нього, також М.М. Пещак, С.І. Головащук і О.О.Тараненко). Закономірно у тих, хто знає історію створення цього словника, постають запитання, чому в списку його авторів не фігурують імена тих, хто уклав левину частку його реєстру? Якщо це нова праця нових авторів, то чому в такому разі її подають як чергове видання словника 1994 р.? І головне — чому з грифу наступних видань цього академічного словника української мови зникла профільна установа — Інститут української мови НАН України?
Познайомившись зі змістом дев'яти видань орфографічного словника, відомостями під знаком його копірайту, неважко з'ясувати схему цієї рейдерської атаки: встановити її замовника, ватажка рейдерів, його штурмовиків і «п'яту колону», яка на своїх руках внесла цього новоявленого троянського коня в стан обложених мовознавців.
Іншу технологію наукового рейдерства, відпрацьовану для роботи нападників на мовознавчому полі, апробовано на академічному «Етимологічному словнику української мови». З ідеєю цієї унікальної праці, присвяченої історії українських слів, ще в середині 1950-х років виступив тодішній директор Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні всесвітньо відомий учений академік Л.А. Булаховський. По його смерті 1961 р. безпосередню роботу над створенням цього словника очолив учень академіка Л.А. Булаховського О.С. Мельничук, також учений зі світовим ім'ям, академік НАН України, який, на відміну від нинішніх академіків-мовознавців, знав понад 30 мов. Саме О.С. Мельничукові належить концепція цього словника, упродовж кількох десятиліть він разом з колегами його укладав, до останнього свого подиху редагував і доповнював новими матеріалами. За життя О.С. Мельничука протягом 1982—1989 років світ побачили три томи цієї праці. Після його смерті 1997 р. колеги продовжили його справу. У 2003—2006 рр. вийшли друком четвертий і п'ятий томи словника, які ще встиг зредагувати О.С. Мельничук. Проте нині мовознавчу громаду дедалі більше тривожить те, що нинішній керівник редколегії словника академік В.Г. Скляренко ім'я О.С. Мельничука згадує все рідше. Більше того, все настійніше непосвяченій громаді справу подають так, ніби нині взагалі цей словник лише укладають під керівництвом академіка В.Г. Скляренка. Бачачи вже п'ять виданих його томів і знаючи, який колосальний труд висококваліфікованих учених-етимологів, блискучих поліглотів, багатьох з яких уже немає з нами, стоїть за ними, в це важко повірити. Можна, звичайно, мовчанку колишніх соратників академіка О.С. Мельничука пояснити бажанням скоріше завершити видання Етимологічного словника: мовляв, мовчимо і не перечимо рейдерам, які дають гроші на його видання, заради справи, аби словник скоріше побачив світ. Однак украй болісно і прикро за потоптану пам'ять О.С. Мельничука й за тих, хто життя своє віддав і віддає цій праці, прикро, що й ця рейдерська атака, як видно з апатії мовознавчої громади, має всі шанси завершитися повним успіхом нападників. За такої стратегії можна не сумніватися, що й коли йтиметься про списки претендентів на державні нагороди за створення «Етимологічного словника української мови», про академіка О.С. Мельничука, скоріше за все, намагатимуться забути, як уже намагалися після його смерті вилучити його ім'я зі складу редколегії енциклопедії «Українська мова».
Рейдерство є виявом нового переділу власності і прибутків від неї. Особливий цинізм наукового рейдерства полягає в тому, що за об'єкт дільби правлять духовні цінності, інтелект, знання і досвід наукової еліти нації. Зупинити рейдерів можуть тільки самі науковці. Влада, преса, громада можуть нам у цьому хіба допомогти, але ніхто краще за нас не знає, що може цікавити рейдера на науковому полі, хто йому може сприяти у захопленні ласих об'єктів, а отже ніхто, крім науковців, не зможе грамотно організувати оборону нашого робочого простору. А для цього не слід недооцінювати нападника та його поплічників, допускати стан облоги свого наукового поля. Попереджений — озброєний. Рейдера слід розпізнавати здалеку і перекривати йому шлях не лише для наступу, а й для відступу. Гранично ясно одне: досвід рейдерських атак, успішно здійснених і здійснюваних у науці, потребує уважного вивчення, аналізу й осмислення для вироблення технологій протидії їм, оборони науки, технологій антирейдерства.
Ніна КЛИМЕНКО, член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор
Євгенія КАРПІЛОВСЬКА, доктор філологічних наук, професор
КОМЕНТАР
Павло ГРИЦЕНКО, директор Інституту української мови НАН України:
— Як правило, рейдерством займаються люди розбещені або владою, або грошима, бо інколи за рейдерські атаки треба платити. Іноді люди просто роблять на цьому кар'єру. Інститут української мови дуже потерпає від цього рейдерства, особливо щодо підготовки словників української мови. За часів СРСР проводився державний конкурс словників, коли усі 15 республік готували свої наукові роботи і найкращий отримував державну премію. Україна виграла такий конкурс у 1983 році. Це була державна премія за 11-томний словник. А потім почалися різні рейдерські схеми: з одного боку, у пресі знижували роль цієї праці, й водночас сканували, дещо викидали з цього словника і видавали за свій власний. Але розглядати у судах ці праці — це значить кинути займатися наукою, значить висидіти у них невідомо скільки часу, заплатити кошти, і при цьому мати дуже невеликий ступінь імовірності, що можна щось відсудити. Хоча неозброєним оком рейдерство видно. Постійне списування стало, на превеликий жаль, для нашого часу хворобою. Як можна продавати у переходах київського метро дисертації на різні теми, розклеюючи такі оголошення? Це чистої води списування. Або як можна в Інституті науково-технічної інформації, куди науковці здають свої дисертації, скопійовані не дисках, цю дисертацію купити, тому що вона незахищена. А поміняй назву дисертації, встав кілька фраз у вступних розділах і є готова кандидатська чи докторська дисертація. Чому б за неї не взяти 15 чи 20 тисяч доларів. Люди промишляють цим. Хіба це не видно і хіба це не зниження рівня нашої культури? Взяти хоча б наших посадовців, які так дбають за народ. Один рік їм написали кандидатську, через два роки — докторську, і при чому різних наук: то політичних, то економічних, то юридичних. А такі звання забезпечують пожиттєву ренту, і ще й відкривають дорогу на посаду професора у будь-якому вищому навчальному закладі, тому що він доктор невідомих наук. З таким рейдерством не можна ніяк боротися у державі, де немає верховенства закону і де морально-етичні цінності знижені до неможливо. Жоден науковий інститут немає контролюючих органів щодо рейдерських захватів. Доки не буде прийнято закон про позбавлення наукових ступенів за рейдерство, доки вчена рада не отримає права не тільки присуджувати вчені звання, а й визначати, чи може особа Х й надалі бути професором і доктором наук, захищаючи свої наукові позиції, доти рейдерство в науці існуватиме.
