У Палаці «Україна» дійство BEATLES LIVE FESTIVAL розпочалося під урочистий рев фанфар. На сцені виявилися не четверо, а аж вісім музикантів, серед яких була й дівчина.
«Ліверпульська четвірка» (смисл шоу — відтворити настрій концертів реальних БІТЛЗ), звісно, виділялася на тлі іншого колективу. Для зручності я не братиму щоразу імена бітлів у лапки. Додатково до основного ансамблю було два клавішники, саксофоніст і бас-гітарист.
Уперше зал по-справжньому вибухнув під «Come Together» («Ходімо разом») Леннона. Поряд зі мною жалісливо, але по-англійськи правильно підтягали батько та син. Два покоління з різницею в 30 років.
«Come Together» була по- своєму революційною річчю з музичного погляду. Вона зруйнувала структуру блюзу до речитативу, майже репа. Зберігши водночас мелодійність і загальну блюзову форму. У результаті народився революційний заклик (уже в буквальному значенні), закодований бунт на кшталт: «Усі вгору! Приєднуйтеся!» Броненосець «Потьомкін»!
Вокалісти перекидалися між собою репліками в дусі бітлів, на зразок: «Як справи, Джоне?», «Маєш непоганий вигляд» тощо.
Пішли сольні речі кожного з БІТЛЗ. Тут уже добре приєднався баритон-саксофон з усієї своєю еротичною хрипкістю. У 1970-х рок запозичив усе найкраще з досягнень музики: скрипки — в класичних оркестрів, саксофони та труби — у джазу, від себе — електрогітари, синтезатори, але головне — нова ритміка та мелодії.
М’яко зазвучала «Here Comes The Sun» («Там, де встає сонце») Харрісона. Сонячний споглядальник, квіточка біля дороги. Його глобально влаштовує простий, але лаконічний устрій світу.
Потім «With A Little Help From My Friends»: про «невелику допомогу своїх друзів» нехитро розповів ударник.
Завершував цикл маккартнієвський прощальний гімн «Let it Be» («Хай буде так!»).
На сцені справді вимальовувалися образи, які кожен із БІТЛЗ показав світові. Зараз вони були в театрально- костюмованому вигляді.
МакКартні — правильний англійський хлопчик (строгий, темний костюмчик, потім музикант переодягнувся у червону майку, як би промовляючи: «Я — друг СРСР». І всіх добрих людей або тих, які здаються такими).
Старр — вірний приятель-випивака (котелок, жилетка середньостатистичного персонажа О’Генрі).
Леннон — важкий підліток, хуліган, руйнівник (мілітаристська куртка захисного кольору, чорні презирливі окуляри). Кредо — агресивна боротьба за мир.
Харрісон — зовні схожий на позитивного індуса з чергового індійського фільму (оранжева сорочка, золота краватка, темний закороткий піджак). Спокійний, необразливий, зосереджений. Хоч й трохи недоладний.
Квартет ушкварив «Back in the USSR» («Знову до СРСР»), публіка ще сильніше підбадьорилася, з’явилися боязкі спроби потанцювати. Здоровенний голомозий мужик, розлігшись у кріслі, навіть почав активно рухати нижньою щелепою, хоча до цього жодних ознак жвавості не проявляв. Ось що з «серйозними людями» робить мистецтво!
У момент явного «розкачування» публіки музиканти раптом сказали: «Гуд бай», зібралися та залишили сцену.
Старий нормальний трюк: вийшли, щоб їх покликали. Але хлопці не знають киян. Ті, попри свою привітність, за найменшої спроби артиста сховатися за кулісами — навтьоки кидаються до гардероба. Кріс Норман, соліст SMOKIE, ледве встиг добігти до мікрофона, поки всі не розійшлися. Швиденько прибіг під невгамовний, але рідкуватий виклик на біс десяти найрозумніших. Громадяни лише в дверях схаменулися: о! продовжує співати! за ті самі гроші! на місця!
Цього разу для повернення кричати, на щастя, довелося недовго. І «поверненці» не підвели — вшкварили рок-н-ролл. Народ відкрито пішов у танок. Тільки зараз я по-справжньому відчув енергетику бітлів. Насамперед усе ж таки вони — генії-підлітки, і, відповідно, танцювати під їхню музику було, як дихати. Електрика розбіглася тілом, динаміка танцю та пісенних імпульсів збіглися, викликавши юнацько-бадьоре ставлення до життя. Коли ноги визначають, де виявиться голова, а не навпаки.
У рок-н-рольному фіналі (у перекладі власне рок-н-рол і означає «крутитися — вертітися») музикантам BEATLES LIVE FESTIVAL справді вдалося відтворити атмосферу концерту ліверпульців. Ту, яка була показана на екрані на старій кіноплівці перед виступом. Фільм поступово «перемістився» до Палацу «Україна». Може нас усiх по телеку покажуть — зрівняєте з хронікою. Точнісінько так — лише публіка старша.
