Це питання збереження унікального культурного пласту поліських регіонів України, корені якого сягають часів Київської Русі і навіть більш давніх, що фактично загублений у роки після катастрофи. За 25 років у забруднених районах знелюдніли сотні сіл. Разом із людьми зникали традиційні обряди, фольклор, ремесла, культура виготовлення і застосування предметів домашнього і господарського вжитку — все те, що практично не піддається відновленню саме з причини своєї унікальності. Як виявилося, питання збереження культурної спадщини не внесено і в план великої міжнародної конференції «25 років Чорнобильської катастрофи: безпека майбутнього», що відбудеться у квітні в Києві.
У 1989 році порятунок історико-етнографічної спадщини взяла на себе група ентузіастів. Згодом, у 1992 році один з них, Ростислав Омеляшко, очолив історико-культурологічну експедицію до Чорнобильської зони. Протягом майже двадцяти років ці люди самовіддано рятували, за їхнім висловом, «скарби Української Атлантиди».
Про те, що мало би бути однією з основних тем на всіх засіданнях, нарадах, конференціях, які напередодні 25-річниці Чорнобильської трагедії будуть проходити десятками, «День» говорить із Ростиславом ОМЕЛЯШКОМ, директором Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф:
— У всьому світі в надзвичайних ситуаціях другим пріоритетом після рятування людського життя має бути порятунок культурних надбань, національних цінностей. У нас, на жаль, це взагалі не є пріоритетом. Мабуть, це залежить від стану суспільства.
З тих населених пунктів, які ми мали обстежити, їх у зоні безумовного відселення 178, а в зоні гарантованого добровільного відселення — 835. Звичайно, всі населені пункти охопити неможливо. Але на сьогодні в нас ця територія обстежена на 75%.
— Що унікального вам вдалося знайти на цій території?
— Уперше у світовій історії сталася техногенна катастрофа такого масштабу і у зв’язку з цим вперше постало питання про врятування всього комплексу етнокультурної спадщини на великій території. Треба зважати на два фактори. Це українська територія, яка архаїчно і етнографічно пов’язана з формуванням прабатьківщини слов’ян. Завдяки географічним та кліматичним умовам, які тут склалися, та безперервності демографічного розвитку цієї території тут збереглися унікальні архаїчні реліктові явища, які зникли в інших регіонах слов’янщини. Тому ця територія є особливо важливою для відтворення етнічної історії не тільки українського народу, а й взагалі слов’янських народів. І саме на цю територію поставили атомну станцію, яка практично знищила понад 4 тис. квадратних кілометрів цієї унікальної території. Зрештою, тут жило й сучасне місцеве населення, яке мало свої культурні здобутки, яке зберегло дуже багато цікавих традицій. Практично 4 тис. квадратних кілометрів перетворилося в безлюдну мертву зону. Ця місцевість зникла як цілісний етнокультурний мовний ареал назавжди. Постало завдання — врятувати весь цей комплекс. Коли йдеться про порятунок після катастрофи, зокрема Чорнобильської катастрофи, ми, звичайно, рятуємо життя людей, здоров’я людей, ми рятуємо навколишнє середовище. Але справа в тому, що навколишнє середовище — це не тільки рослинний і тваринний світ. Навколишнє середовище, крім природного, включає в себе ще й культурно-історичне, антропогенне, духовне середовище території. З самого початку наші експедиції спрямовувалися на комплексне вивчення — це всі галузі матеріальної, духовної культури, це мова цієї території, це, зрештою, мікротопоніміка цієї території, ономастика, антропологічні дослідження. На сьогодні на Правобережному Поліссі комплексно обстежено 450 сіл. Це за 16 — 17 років. У минулому році відкрито близько 30 нових пам’яток археології на цих забруднених територія, зокрема і у Чорнобильській зоні. Відкрито середньовічний Чорнобиль — зараз маємо знахідки ХІ — ХІІ століття. На сьогодні в нас зібрано вже понад 40 тис. експонатів з цієї території, зібрано близько 90 тис. фотографій, це справді наукова фіксація різних сторін матеріальної і духовної культури, є близько 4 тис. годин аудіо- і відеозаписів. Ще півтора року треба на те, щоб усе це продивитись і прослухати. Це багатющий матеріал! Адже виселені терени назавжди зникли як етнокультурний ареал. Цей ареал має бути відтворений, в науково-інформаційному фонді і в музеї архівів народної культури українського Полісся, над яким ми працюємо, який хочемо створити. Найбільша перепона для нас — відсутність приміщення і відсутність бажання владних структур щось вирішити в цьому напрямку.
— Так, як сьогодні в українському суспільстві ставляться до історико-культурних цінностей, можливо є небезпека, що й інші території перетворяться на такі «мертві зони»?
— Спочатку ми існували суто як історико-культурологічна експедиція, у нас були фахівці з інших інститутів, які їздили в ці експедиції. У 2001 році ми нарешті створили Науковий центр. Але у нас виникало зажди дуже багато проблем із фінансуванням. Із 2007 року у нас функціонує бюджетна наукова установа при Міністерстві надзвичайних ситуацій — «Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф». Із самої назви Центру можна зрозуміти, що тут не тільки Чорнобиль. Зараз потрібно складати карту техногенно-небезпечних зон і нанести на неї розташування культурних цінностей, які в нас є. І зробити висновки, рекомендації, яким чином превентивно захистити ті наші культурні цінності від можливих техногенних катастроф. Це наше перше завданням після порятунку культурної спадщини чорнобильських територій. В Україні вистачає техногенно небезпечних об’єктів. Наприклад, інші атомні станції. Після того, як ми закінчимо «Чорнобиль», треба було б в тих тридцятикілометрових зонах обстежити все, що стосується народної культури. Справа в тому, Європа вже забула, що таке їхні народні традиції, вони мають свої традиції, але оті глибинні, традиційні пласти культури, які збереглися в слов’янських країнах і, зокрема, в Україні ще є, вони ще функціонують і вони в нас не вивчені. І тому в радіусах тих небезпечних об’єктів треба було б також робити комплексну експедицію з вивчення народної культури, аби, якщо, не дай Боже, ще щось сталося, не їздити знов в цю небезпечну тридцятикілометрову зону.
— Що ви готуєте до 25-річчя Чорнобильської катастрофи?
— Готуємо виставку, яка спочатку планувалася в Українському домі. Так ми принаймні робили на 10-річчя, на 20-ті роковини. У нас були великі, на 300 квадратних метрів, виставки тих досягнень, які ми маємо. На жаль, через відсутність фінансування така виставка цього року нереальна. Буде просто мистецька виставка невеликих розмірів. Виставка планується в арт-галереї Ольги Богомолець «Кайрос». Вона нам безкоштовно дає приміщення на два тижні, щоб ми у ці квітневі дні там виставили мистецьку виставку, яка має називатись «Душі поліської краса».
— Є державна підтримка ваших досліджень?
— Є наукова установа. Ця наукова установа фінансується Міністерством надзвичайних ситуацій як державна. Правда, є й різні намагання скоротити цю установу. Але це не позиція нашого міністра, він якраз дуже розуміє цю проблему і підтримує її. На нижчих ланках «бродить» думка, що ці черепки або брудні радіоактивні горшки нікому не потрібні. Чиновники не завжди собі уявляють, що за тими черепками і горшками, як вони кажуть, стоїть історична пам’ять і духовний потенціал народу. І коли я починаю їх переконувати і говорити, що захист національних культурних цінностей є одним із питань національної безпеки. В усьому світі так стоїть питання.
