Нещодавно Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка висунула наукове дослідження «Інтерметаліди, гідриди та оксиди як основа нових енергоощадних матеріалів» (автори — А.Г.Білоус, Р.Є.Гладишевський, І.Ю.Завалій, В.І.Заремба, Я.М.Каличак, Б.Я.Котур, В.В.Павлюк, Ю.М.Солонін, Ю.В.Стадник) на здобуття найвищої премії країни в галузі науки і техніки за 2008 рік. Про те, як досягли таких науково-практичних вершин львівські науковці, розмовляємо із завідувачем кафедри неорганічної хімії Львівського національного університету імені Івана Франка, доктором хімічних наук Романом Євгеновичем Гладишевським. Називаю пана Романа повністю, оскільки розмовляємо в присутності ще двох осіб — колишнього завідувача кафедри Євгена Івановича Гладишевського (батька пана Романа) і ще одного доктора хімічних наук — Володимира Павлюка. Євген Іванович Гладишевський розпочинав цю роботу. Його син — Роман Євгенович, якому щойно минуло 50 — продовжує.
— Романе Євгеновичу, прошу розповісти, чого досяг ваш колектив.
— Якщо говорити узагальнено, то скажу так: навіть кожен школяр знає, що чи не найголовнішою з проблем, які нині постали й перед людством загалом, і перед нашою країною, зокрема, є енергетична проблема. Власне, вона, її виникнення, стимулює пошук і розробку нових матеріалів, використання яких дозволить вирішувати питання, пов’язані з генеруванням, акумулюванням і заощадженням енергії.
— І які це мали би бути матеріали?
— Актуальними є матеріали на основі інтерметалічних сполук, металогідридів і оксидних систем. Отже, чого досяг наш колектив? Ми синтезували й визначили кристалічну структуру понад 1700 нових сполук цих класів, відкрили та описали понад 150 нових структурних типів. Окрім того, для переважної більшості сполук дослідили комплекс фізичних і хімічних властивостей, встановили низку закономірностей «склад-структура-властивості», що й стало науковою основою створення технічно важливих матеріалів. Майже 200 нових сполук запропонували для використання як накопичувачів водню, електродів літієвих і металогідридних хімічних джерел енергії, матеріалів для термоелектричних генераторів і охолоджуючих пристроїв, високотемпературних надпровідників у вигляді дротів і стрічок, іонних і магніторезисторних матеріалів, сегнетоелектриків — напівпровідників з позитивним температурним коефіцієнтом електроопору, або надвисокочастотних діелектриків для систем зв’язку.
— З чого все почалось?
— Зі школи кристалохімії ще з початку 50-х років вже минулого століття. Львівської школи. Науковий напрямок «Кристалохімія інтерметалічних сполук», що включає вивчення взаємодії компонентів у металічних системах, діаграм фазових рівноваг, кристалічної структури, хімічних і фізичних властивостей сполук, започаткований, як я вже сказав, на початку 50-х років ХХ століття на кафедрі неорганічної хімії Львівського університету імені Івана Франка, за ініціативою професора Є.Черкашина.
— Хто назвав той новий напрямок Львівською кристалохімічною науковою школою?
— Академік АН СРСР М.В.Бєлов у 1959 році під час наукової конференції в Ленінграді. М.В.Бєлов — видатний кристалограф. Це визнання, а також підтримка академіка АН УРСР І.М.Францевича дали можливість кафедрі від 1967 року одержувати додаткові бюджетні асигнування на розвиток наукових досліджень в галузі кристалохімії.
— Мабуть, і наукові конференції це дозволило у Львові проводити?
— Так, і всесоюзні, й міжнародні наукові конференції з кристалохімії інтерметалічних сполук. Через деякий час, точніше — на початку 70-х років, у доробку кафедри було вже 440 наукових публікацій, зокрема, чотири монографії, 60 виступів на 18 наукових конференціях. Наукові дослідження проводили два доктори наук і 15 кандидатів наук.
— Хто очолював їх?
— Від 70-х років Львівську кристалохімічну школу очолив професор Є.Гладишевський. Від 1994 року, відповідно до наказу Міністерства освіти України, керівником наукового напрямку, а отже — і кристалохімічної наукової школи, — затверджено завідувача кафедри неорганічної хімії професора О.Бодак.
— А ви коли очолили кафедру і цей науковий напрям?
— 2006 року.
— І який доробок школи на сьогодні?
— Доробок такий: понад 3000 публікацій в наукових журналах і тезах наукових конференцій, 30 монографій та обширних наукових статей. Ми вперше дослідили взаємодію у 2500 потрійних системах, виявили утворення і визначили кристалічну структуру понад 5000 сполук, з яких 500 кристалізуються у нових структурних типах. Запропоновано також систематику структурних типів інтерметалічних сполук за координацією атомів (П.-Б.Крип’якевич). Систематизовано види спорідненості між окремими типами та способи перетворення одних типів в інші (О.Бодак). Відкрито низку важливих кристалохімічних закономірностей інтерметалідів (Є.Гладишевський, Ю.Кузьма, М.Теслюк, О.Заречнюк, Я.Ярмолюк, В.Павлюк, Б.Котур, Р.Гладишевський, Я.Каличак, А.Федорчук). Досліджуються взаємозв’язки між кристалічною структурою та властивостями інтерметалічних сполук, що започаткував Р.Сколоздра.
На кафедрі зародилися та розвинулися два нові наукові кристалохімічні напрямки — дослідження структури комплексних сполук із органічними лігандами (М.Миськів, В.Олійник, Б.Михалічко) та дослідження структури й властивостей високотемпературних надпровідників. Останнє — мій напрямок.
— Я так розумію, що Львівську кристалохімічну наукову школу в світі знають...
— Мабуть, що так. Представники нашої школи — такі, як В.Яртись, В.Печарський, П.Завалій, Ю.Гринь, О.Олексин, Я.Філінчук — успішно працюють в університетах і наукових установах різних країн. Нині питання кристалохімії у Львівському національному університеті імені Івана Франка вивчають 35 науковців, серед яких — сім докторів наук. При кафедрі неорганічної хімії функціонують аспірантура й докторантура.
— Студентів залучаєте до наукової роботи цього напрямку?
— Обов’язково. До речі, з 880 випускників та аспірантів (у тому числі 16 випускників інших ВНЗ) кафедри неорганічної хімії 140 захистили кандидатські дисертації. Від 2008 року в нашому університеті видається міжнародний журнал Chemistry of Metals Alloys — Хімія металів і сплавів. Я маю честь бути його головним редактором.
— Розповідали мені, що ви працювали в Швейцарії якийсь час?
— У 1989 році я поїхав туди до університету на стажування. Спочатку був там рік, потім продовжив своє перебування на три роки, ще на три роки... Словом, повернувся я в рідні пенати у 1997-му. А ще три роки провів у одному з французьких університетів.
— Що взяли за кордоном для себе як науковця?
— Передусім — робота на надсучасному обладнанні. Окрім того — належне забезпечення літературою. В галузі кристалічної хімії отримав певні знання. Друге: отримав певний педагогічний досвід.
— Як до вас ставились закордонні фахівці?
— Нормально. У лабораторії в Швейцарії були представники, здається, 15 національностей.
— За що висунули ваш колектив на Державну премію України?
— Ми створили термостабілізовані неорганічні нагрівні елементи різноманітного призначення. А головне: на основі деяких інтерметалідів та рідкоземельних металів розроблено матеріали для накопичувачів водню, електроди, гетери. На основі виявлених кристалохімічних особливостей реальних структур надпровідних купратів запропоновано оригінальні способи виготовлення надпровідних матеріалів із високими критичними параметрами.
— Чи науковий світ знає про ваші досягнення?
— Автори циклу праць не раз виступали з доповідями на міжнародних наукових форумах. Ми організовуємо періодичні наукові конференції, багато хто читає курси лекцій в університетах Європи.
