У галереї «Майстерня», в Будинку художникiв, відкрилася виставка під інтригуючою назвою «Романтичний портрет». Це — твори київських митців Олександра Калмикова та Наталі Фандикової, що працюють у своєрідній техніці, яка визначається ними як «фотографіка».
Фотографіка — не колаж, іншими словами — це більш чи менш цікаве зіставлення більш чи менш парадоксальних фрагментів. Скоріше, це спроба синтезувати, згармонізувати — і не розрізнені фрагменти, а частини чогось спочатку цілого, які бозна-чого виявилися в різнi часи і простори: гілки, що зігнулися під величезними шапками снігу, білих (не рожевих) фламінго, дівчинку в химерному псевдостаровинному вбранні (диптих «Зимовий сад»); чи — галерею, крізь арки якої проглядається безперечно пізнаваний Київ (щоправда, та його частина, яку можна назвати «Старим містом»), примарну героїню та хортів, які її супроводжують («Очікування»); чи — ажурний ліс, фланкований дуже «фактурними» бронзовими вазами, останнє осіннє листя, перший сніг, схожі на парні фарфорові статуетки флейтиста і флейтистки («День першого снігу»).
Фотографіка — заняття небезпечне. Проте шлях цей — не гострий («по грані»), скоріше — слизький. Найменший перекіс може перетворити будь-яку композицію на безладне нагромадження нехай навіть найромантичніших атрибутів. Дуже легко скотитися в манірність, та що вже там казати — у вульгарність. Зате, вже якщо все вийшло, то виникає чудова казка, при всій своїй простоті, а то й демонстративно проступаючих швах — загадкова і щемка («Сплеск літа, яке вислизнуло», «Ранкове», «Світ не близький»).
