Прикарпатські агроформування на селі нині змінюють соціалістичну форму власності з прудкістю не меншою, ніж кілька років тому міняли назву «колгосп» на «селянська спілка» чи «агрофірма». Через це Івано-Франківщина показує сьогодні стосовно виконання указу Президента про реформування аграрного сектора такі ж рекордні результати, як це було на торішніх президентських виборах, коли вона всіх випередила в підтримці чинного гаранта Конституції. За винятком кількох, у понад трьохстах колективних сільськогосподарських підприємствах області вже створено нові формування на засадах приватної власності, й закінчується їх включення до державного реєстру. Про це було переможно заявлено нещодавно на багатолюдній нараді прикарпатських аграрників, від яких ледь не тріщав облмуздрамтеатр. Щодо тих кількох господарств, де ще перетирається минуле з майбутнім зовсім не із ідеологічних причин, було обіцяно, що приватна власність вже найближчим часом підірве останні оплоти колгоспного ладу в галицькому селі.
На Франківщині побутує офіційна думка, що селяни без особливого жалю прощаються з колективною власністю, хоча разом із тим серед них не спостерігалося й масового руху до одноосібного газдування. І це близько до правди. Передавши свої земельні і майнові паї тим, хто їм більше подобався чи більше обіцяв, селяни від того в своїй більшості принаймні нічого не втрачали. Справа, звичайно, у безпросвітку більшості колективних господарств. 86 відсотків від загальної їхньої кількості торік «заробили» близько 47 млн. гривень збитків. З прибутками вийшло близько 7 відсотків господарств. Ще промовистіший інший показник: 87 відсотків виробництва валової сільськогосподарської продукції в області припадає на фермерські та одноосібні господарства. Це пояснюється, з одного боку, тим, що переможна хода соціалізму на західних землях не до кінця викорчувала з психології галицького селянина потяг до приватного господарювання. А з другого, політикою Івано-Франківської обласної ради, яка ще в квітні 1990 року першою в державі започаткувала земельне реформування й на років п’ять випередила в цьому всю Україну. Це чи не єдиний позитивний досвід, який Прикарпаття вмурувало у фундамент української економіки.
«Ще тоді ми заклали основи орендних відносин у сільському господарстві. Прийнята 1993 року Програма земельної реформи та приватизації землі в області давала змогу відповідно до чинного законодавства віддавати землю господареві у власність і ставила в рівні умови всі форми власності. 1995 року ми затвердили форму сертифіката на приватну власність і довго воювали за те, щоб утверджувався власник на селі на приватній основі. Майже все це з часом виправдало себе й повторилося вже на загальнодержавному рівні». Так каже про минуле аграрне десятиріччя на Прикарпатті один із розробників більшості відповідних документів Івано-Франківської облради, відомий в краї земельний реформатор, а нині начальник відділу земельних і майнових відносин департаменту реформування сільського господарства Мінагрополітики України Олександр Ковалів.
Прикарпатці по-різному розпорядилися своїми майновими і земельними паями. Одні, як колишній керівник-овочівник Марія Золотарчук із Тишківців чи Мотрина Мотуз із Михальчі того ж Городенківського району, створили родинні фермерські господарства. Цю весну М.Золотарчук розпочинає газдування на 16 гектарах, маючи в своєму розпорядженні трактор, сівалку, плуги, культиватор та інший реманент.
Однак такі можливості — в одиниць. Тому більшості селян не залишається іншого вибору, як передавати свої частки в оренду. Особливо тим господарствам, які твердо стоять на ногах. Відбою від таких нині не має керівник фермерського господарства «Світанок» із Саджави Богородчанського району Євдокія Сенчак. Усі навколишні села пропонують їй свої землі. Господарюючи на 1250 гектарах, утримуючи 900 голів великої рогатої худоби (з них — 270 високоудійних корів), цегельню, пекарню, пилораму і т.ін., вона за підсумками 1999 року добилася рентабельності господарства 25 відсотків, а у виробництві молока, яке повсюдно збиткове, — аж 52 відсотки. Це, а також вирощування таких високорентабельних культур, як льон і ріпак, торік обернулося 180 тисячами гривень чистого прибутку. Працівники цього господарства, зрозуміло, стабільно одержують платню, навіть «тринадцяту» і «додаткову» в тому числі.
На прохання спрогнозувати ситуацію в сільському господарстві після нинішнього реформування КСП Є.Сенчак сказала: «У своєму господарстві я працюю 15 років. Хоч колгоспна система ніколи не стимулювала, однак ми мали перед собою чітку лінію й знали, чого хочемо. Колгосп ставав тричі «мільйонером». Отож, якщо ми втрималися досі, то, сподіваюся, так буде й надалі. А якщо говорити про долю решти господарств після реформування, чомусь у мене складається думка, що ще гірше буде, як було. Може, через десять років щось і зміниться, але наразі... З 15 господарств нашого району виживають тільки два — «Світанок» та імені І.Франка. Решта по два-чотири роки не платять людям зарплату. Люди тепер керівникам таких господарств не довіряють і не хочуть віддавати свої сертифікати. Може, хтось і виходить зі своїм паєм. Але з чим? Адже не мають ні малої техніки, ні коней, ні насіння, ні грошей... Не знаю, як то буде... Я за приватну власність, бо цілий світ на ній тримається. Колгоспи себе віджили, й далі так бути не може. Але й не бачу великого розмаху для нових дрібних агроформувань. Половина землі не орана, не сіяна... Ситуація дуже складна, особливо якщо взяти до уваги ціни на нафтопродукти, які женуть вгору, в той час як ціни на сільськогосподарську продукцію дуже низькі. Перспективу я бачу за великими господарствами, а не за цими дрібними клаптиками... Наші люди у своїй більшості ще не готові бути фермерами хоча б тому, що просто не здатні закупити техніку для господарювання. Я була б зовсім не проти, щоб і в мене під боком з’явилися фермери й конкурували зі мною за те, як краще працювати».
