Ліна Костенко в «Гуманітарній аурі нації, або Дефект головного дзеркала» навела слова французького філософа Гельвеція, який ще у XVIII столітті згадував про летаргію народів, котрі вийшли з-під деспотій (і стверджував, що в таких країнах «летаргія приймається за спокій»). Здається, тривалий час Україна справді була в цьому сні й продовжувала жити за інерцією в координатах, заданих ще СРСР. Казали ж, що «Україна дуже легко здобула незалежність». Проте з огляду на те, скільки людей віддали своє життя за цю незалежність до 1991 року, то насправді це відбулося аж ніяк не легко, але сам факт такого трактування, мабуть, засвідчує те, що кардинально в житті нашого народу наче й нічого не змінилося. Це, напевно, й дало згодом підставу Джеймсу Мейсу говорити, що незалежність здобула УРСР.
СЛОВО, ЩО ДОДАЄ ОПТИМІЗМУ
У критичні моменти українці все-таки змогли консолідуватися, «прокинутися» від сну: помаранчева революція, Революція Гідності, захист сходу. Однак весь час це спричинено екстремальними умовами, коли потрібно було діяти за принципом «свобода від». Але, на щастя, поступово Україна переходить до принципу «свобода для», коли «пробуджуються» для творення свого майбутнього, для покращення рідних міст, самих себе і свого оточення. Саме тому мене надзвичайно порадувала концепція міжнародного книжкового фестивалю Book Space у Дніпрі, в якій, зокрема, йдеться: «Команда нашого фестивалю бачить цю щорічну подію як один із інструментів пошуку цього нового міфу й місця для Дніпра». «Пошук» став тим словом, який додав мені оптимізму.
МІСТОК ВІД РАДЯНСЬКОЇ ПАРАДИГМИ МИСЛЕННЯ ДО ЗАХІДНОЇ
Дехто може сприймати слово «пошук» у негативному значенні: мовляв, знову «загубились». Але для мене усвідомлення невизначеності власного майбутнього — місток від радянської парадигми мислення до західної. Поясню. Як на мене, за Радянського Союзу, принаймні на офіційному рівні, можливість «невпевненості у майбутньому» тривалий час була відсутня повністю. Був план, була мета — «щасливе майбутнє». І сумніви щодо цього курсу чи висловлювання про ризики, які потрібно враховувати, і зміни, які потрібно було вносити щодня, не озвучувались. Такий підхід насправді інакше як запереченням реальності не назвеш.
Західний світ, натомість, уже давно порушує питання про нові виклики, які постають перед суспільством: як давати раду з обсягом інформації та необхідністю приймати рішення в умовах надзвичайного тиску, коли все дуже швидко змінюється. Тож усвідомлення Дніпром цієї невизначеності й пошук нового, нерадянського, бачення себе — хороший знак.
ВИКОРИСТАТИ НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ НА НАШУ КОРИСТЬ
Тим більше, що невизначеність, як на мене, не потрібно сприймати як щось однозначно негативне. Звісно, більшість людей прагне ясності, зрозумілості. І так ми влаштовані. Але оскільки невизначеності в нашому світі не уникнути, бо неможливо все контролювати чи навіть передбачити (хоча продумувати і враховувати наперед ризики є аж ніяк не зайвим, особливо для українців), то чому б не спробувати її використати на нашу користь. Дизайнер Волтер Худ якось у своєму виступі на TEDx сказав, що невизначеність хороша тим, що породжує дискусію. Бо коли все чітко й однозначно — ми про це забуваємо.
А справжня конструктивна дискусія — це те, що Україні нині дуже потрібно. Тут можна згадати і вислів Ренана, що нація — це постійний плебісцит. І вислів Липинського, що держава будується лише спільним консолідованим зусиллям, а не популярністю серед народу, з якої можна жити й без власної держави.
ЧУДОВИЙ ЗРАЗОК ТОГО, ЯК ВАРТО ВИКОРИСТОВУВАТИ ПОТЕНЦІАЛ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
До речі, саме тому для мене символічною є представлення книги газети «День» «AVE» на Book Space, у якому я взяла участь за дорученням головного редактора Лариси Івшиної як авторка однієї зі статей та випускниця Літньої школи журналістики «Дня». Фестиваль став імпульсом до діалогу про нове бачення Дніпра як місця інноваційних ідей і технологій, інтелектуального, а не тільки індустріального центру. Так і книга «AVE» є імпульсом до діалогу про наше теперішнє і майбутнє через аналіз минулого.
Книга «AVE» — чудовий зразок того, як варто використовувати потенціал невизначеності. Адже обравши Павла Скоропадського — досить контраверсійну постать, вдалося розгорнути на сторінках книги діалог (відзначу, що інтенсивне спілкування зі своїми читачами «День» весь 2018-й проводить і на своїх шпальтах, оголосивши цей рік Роком 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського), у якому порушені, як влучно підмітив Ігор Сюндюков, нерозв’язані фундаментальні питання. І обговорюючи книгу, той час, неминуче в розмовах звертаєшся до цих питань, і, можливо, таким чином їх вдасться розв’язати уже нині.
«МОМЕНТ СИЛИ» УКРАЇНИ
Так само ця книга важлива і для формування нового способу мислення в категоріях «свобода для» чогось, оскільки в «AVE» йдеться про «момент сили» України. Коли курс української валюти дорівнював 60% золотого франка, коли, як пише Скоропадський у своїх спогадах: «Південна, Астраханська та Північна армія і Дон вимагали мільйони й мільйони, й Україна нікому не відмовляла...» Тож ми могли фінансово забезпечити і себе, і союзників у боротьбі з більшовизмом. Саме в цей час було закладено фундамент для подолання провінційності, зокрема Академію наук. І тоді ж провадилася, як слушно назвала Любов Жванко, «людяна політика»: Україна приймала біженців — більше того, часом транспортувала їх за власний кошт, були надані пільги для інвалідів.
Закарбувався у пам’яті ще один момент із матеріалу Георгія Папакіна. Він наводить епізод зі спогадів журналіста А. Маляровського, що «уже влітку 1918 року Павло Скоропадський за столом завів розмову про те, що родини загиблих під час перевороту офіцерів досі не забезпечені». Яка ж показова деталь у контексті розуміння того, як гетьман поважав кожного бійця, їхні сім’ї.
ТВОРЕННЯ НОВОЇ МОДЕЛІ
Так, були й помилки того часу, які нам, ясна річ, важливо проаналізувати. Але хотілося б, щоб ми використали ці «моменти сили», аби побачити ті можливості, які можемо використати; ідеї, ким ми можемо стати. А ще зосередитися на майбутньому й розбудові стратегії, яка допоможе «витягнути» нас із цих проблем.
До речі, Ігор Смешко, ще один із авторів книги «AVE...», у своїй статті наводить такі слова дизайнера, філософа Бакмінстера Фуллера: «Ти ніколи нічого не зміниш на краще, якщо будеш боротися з існуючою реальністю. Якщо хочеш щось змінити, створи нову модель, щоб стара просто зістарилася». Для мене це значить, що просто заперечуючи щось, ми мало що зробимо; потрібно творити альтернативу. Чим уже давно займається газета «День». І чим є фестиваль Book Space у Дніпрі. Адже він надав можливість усім книголюбам, інтелектуалам зібратися, познайомитися, побачити одне одного й обговорити, як рухатися далі.
І це особливо актуально в нинішній час переходу від ієрархічного до мережевого світу, коли визначальним у роботі компанії буде стратегія, план, навколо яких об’єднуватимуться команди людей, як розповіла Руслана Корж, HR Operations Manager у Mondelez International. І як на мене, це стосується не тільки бізнесових корпорацій, а цей принцип можна масштабувати і до рівня держави. Що більше міститиметься потужних «вузлів» в інтелектуальній мережі України, то міцнішою вона буде.
