1 вересня у школи України піде 4 мільйони учнів (60 тисяч — переселенці). Ще 3,7 мільйона — в дитячих садках або на вихованні в родинах чи держави. 7,7 мільйона — така кількість у нас дітей віком до 17 років.
Навіть підвищення народжуваності за останні кілька років не переломило тенденцію до різкого зниження дитячої популяції в Україні, починаючи з 1990-х: тоді, за даними Державного комітету статистики, кількість школярів в Україні становила 7 мільйонів, а загальна кількість дитячого населення до 17 років — майже 14 мільйонів — 25% від усього населення.
На жаль, демографи прогнозують і подальше зниження кількості дітей в Україні — за будь-яких сценаріїв. «До 2012 року в Україні відбувалося зменшення кількості дітей усіх вікових груп. Однак 2012-го і наступному роках відбувся злам негативного процесу, який спостерігався усі попередні роки незалежності. Почалося поступове зростання кількості дітей дошкільного віку, а за ним — молодшого та середнього шкільного віку. Це спричинило збільшення загальної чисельності дітей в Україні. Однак ця позитивна тенденція була перервана подіями 2014 року, — говорить провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, кандидат економічних наук Людмила СЛЮСАР. — Фахівці відділу демографічного моделювання і прогнозування нашого інституту розробили прогноз кількості дитячого населення на найближчі 20 років. Ми представляємо три варіанти прогнозу — оптимістичний, середній і песимістичний. За всіма ми маємо зменшення чисельності дітей після 2025 року, хоча величина зменшення — різна. За «середнім» сценарієм ми матимемо збільшення кількості дітей до 2025 року до восьми мільйонів, а потім — зменшення популяції за рахунок «демографічної хвилі» — зменшення кількості потенційних матерів. Відповідно зменшуватиметься і частка дітей у загальній кількості населення.
Але навіть оптимістичний сценарій дає цифру 8,5 мільйона дітей до 2025 року. Потім, згідно з ним, очікується поступове зменшення: до 2040 року — зниження кількості дітей до нинішнього рівня. Згідно із «середнім» сценарієм, із восьми мільйонів дітей, які житимуть в Україні 2025 року, до 2040-го «залишаться» 6,8 мільйона. Песимістичний сценарій виглядає так: приблизно ще п’ять років рівень народжуваності в Україні та кількість дітей залишатиметься на нинішньому рівні, потім — поступове зниження, і до 2040 року — менш ніж 5,5 мільйона».
«Ми очікуємо зниження народжуваності в Україні. Зростання народжуваності, яке спостерігалося в останні роки, значною мірою пов’язане з високими, за українськими стандартами, виплатами при народженні дитини. Підвищення виплат завжди дає короткочасний ефект. Зберегти рівень народжуваності вдалося б, різко збільшивши розмір виплат, а це неможливо», — наголосила директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Елла ЛІБАНОВА.
Відсутність будь-якої «політики дитинства» в Україні може призвести, власне, до третього сценарію. В яких умовах нині перебувають сім’ї з дітьми? Кожна третя така родина перебуває за межею бідності (найбідніші — родини з дітьми та пенсіонери, яким понад 65 років), на ділі держава не гарантує ні безкоштовного медичного забезпечення, ні безкоштовного навчання. І вже довгий час ми не чуємо про пільгове житло для молодих сімей.
Дослідження показують, що найкраще політиці дитинства сприяє поліпшення рівня зайнятості в країні, підвищення оплати праці та допомога в придбанні житла. Фахівці наголошують, що в політиці захисту дітей треба звернутися до європейського досвіду. Пріоритети сімейної політики країн ЄС — благополуччя дітей, поєднання зайнятості та сімейного життя, гендерна рівність.
«Прикладом державної політики, спрямованої на захист сімей із дітьми, може для нас бути стратегія Естонії, — розповідає старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, кандидат економічних наук Борис КРІМЕР. — Йдеться про комплексну програму вирішення демографічних проблем країни, адже в Естонії також присутні ті ж тенденції, що в Україні й усій Європі: старіння населення та низька народжуваність. Шлях, який обрала Естонія, — створення в країні дружнього для сім’ї й сприятливого для народження дітей середовища, на противагу неефективній політиці, коли борються з окремими проявами проблеми. Головною метою стратегії є підвищення якості життя та добробуту сімей із дітьми. Матеріальну допомогу, пов’язану з утриманням та вихованням дітей, а також соціальні послуги надають відповідно до становища сім’ї. Дітям гарантують їхні права та безпеку, а чоловікам і жінкам надають рівні можливості в поєднанні виховання дітей та зайнятості».
