Що б ви ремонтували у першу чергу у своїй оселі? Зламаний у ванній кран, бо є загроза затопити сусідів знизу, чи старий комод, де погано відчиняються шухляди? Звісно, важливо тримати в порядку весь дім, але з точки зору здорового глузду пріоритетним є ремонт у ванній кімнаті. Проте за логікою чиновників Київської міської держадміністрації, у цій ситуації спочатку б замінили шпалери на стінах, закупили нові меблі, а вже потім лагодили аварійну сантехніку. Чому саме так? Жодних аргументів та зрозумілих пояснень.
ГРОШІ ВИДІЛИЛИ, АЛЕ НЕ ВИКОРИСТАЛИ
Щось подібне зараз відбувається з пам’яткою архітектури садибою художника Олександра Мурашка, що на вулиці Малій Житомирській, 12-14. Минулого тижня «День» розповідав, як у Київраді проігнорували звернення єдиного мешканця садиби, активіста Олександра Глухова, про необхідність негайного порятунку пам’ятки (детальніше у матеріалі «Порятунок «планом не передбачено» у №231 від 20 грудня 2017 року). Річ у тім, що в будинку №12-А протікає дах, а це прямий шлях до обвалу покрівлі взимку. У цьому ж будинку у підвалі стоїть вода, старі каналізаційні труби вже не можуть впоратися з навантаженням. Через це просідає фундамент, а це теж загрожує руйнуванням споруди.
Олександр Глухов застерігав, що якщо не вжити заходів негайно, до весни наступного року пам’ятка зруйнується. Тому просив членів постійної комісії Київради з питань культури, туризму та інформаційної політики внести корективи до плану протиаварійних робіт у садибі Мурашка, зокрема перекрити дах та відкачати воду з підвалу.
Нагадаємо, цього року за Програмою економічного і соціального розвитку Києва на порятунок пам’ятки зі столичного бюджету виділено 5,7 мільйона гривень. Чомусь місто змогло витратити лише близько 300 тисяч гривень. Практично нічого суттєвого для порятунку споруди за цей рік не зроблено. А прохання активіста полагодити дах і підвал представники комісії проігнорували й відклали на 2018 рік.
ВІДСУТНІСТЬ ДАХУ НЕ ЗАВАЖАЄ КОНСЕРВАЦІЇ
Днями представники департаменту культури КМДА провели виїзне засідання на Малій Житомирській, 12-14. Чиновники несуть відповідальність за долю пам’ятки, оскільки ще з 2012 року садиба належить місту. За рішенням суду її передали в комунальну власність, рішення Київради щодо передачі пам’ятки інвесторам визнали недійсним. Але що можна зробити наприкінці року? Результатом виїзного засідання мало б стати рішення про продовження протиаварійних робіт. Але зустріч чиновників звелася до розмови про те, на яких підставах у будинку проживає родина Олександра Глухова.
«Була доволі поспішна організація цього виїзного засідання департаменту КМДА. Мета була така: не подивитися, як відбуваються рятувальні роботи, а з’ясувати, хто в будинках живе та на якій підставі. Я вже передав у департамент культури усі необхідні документи, - коментує Олександр Глухов. – Крім моєї родини, тут живуть колишні співробітники ЖЕКу, але в їх квартиру ніхто не впустив. Це теж не зовсім відпрацьована технологія, бо якщо хотіли побачитися з цими людьми, то зустріч треба організовувати напевно або викликати поліцію, якщо є побоювання, що членів комісії ігноруватимуть».
Активіст намагається пояснити владі міста, що необхідно проводити критично важливі роботи. «Коли запитую, чому не перекривають дах, бо хіба можна вважати нормальним, що будинок стоїть п’ять років без покрівлі, мені відповідають, що не можуть це зробити, бо не вирішено проблему з функціональним призначенням будинку. Виходить, відсутність даху не заважає запланованій консервації будинку», - додає Олександр.
«МІСТО ВВАЖАЄ, ЩО РЕСТАВРАЦІЯ ДУЖЕ ДОРОГА»
Робити тимчасовий дах чиновники теж відмовили. «День» спілкується з Олександром Глуховим доволі давно, саме від нього ми дізнавалися деталі судових справ, коли інвестор намагався залишити пам’ятку у своїй власності, від активіста вивідували подробиці рішень Київради чи КМДА щодо порятунку пам’ятки. І практично у кожній розмові лунала думка про слабкий захист історичної садиби саме з боку столичної влади. Зараз складається враження, що місто абсолютне незацікавлене у порятунку та відновленні помешкання іменитого художника. Чиновники нічого не пояснюють, не кажуть, чи продовжать проект протиаварійних робіт у 2018 році, незрозуміло, на що підуть невитрачені кошти, виділені з міського бюджету на збереження садиби.
«Може бути багато версій. Одна з них - що реставрація дуже дорога річ, якщо будинок розсиплеться, то дешевше збудувати новий, - припускає Олександр Глухов. – Архітектори мені весь час пишуть, що повернення будинку місту – це на шкоду, якби віддали його в руки якимсь інвесторам, він уже давно був би відновлений. А зараз основна думка мерії, що треба щось робити з людьми, які тут живуть, бо вони заважають будівництву. Та будинки п’ять років перебувають у комунальній власності, нічого не робиться, гроші певні виділяються, але суттєвого прогресу не видно. От уявімо, що якісь люди напишуть заяву в прокуратуру, що будинок у комунальній власності, і власник повинен відповідати за його стан. Формально виходить так, що якщо будинки зараз руйнуються, то за це повинна нести відповідальність міська влада. Якщо передбачається такий пошук винних, то чому б не зробити цим винним мене - от виїжджати не хоче, будувати не дає. Якщо місто справді хоче врятувати будинок, то треба міняти труби, незалежно від того, живу тут я, чи ні. Якщо не хочуть рятувати, то дійсно треба зачекати, доки все розсиплеться, і тоді прокласти нові труби у новому будинку».
Компанія, котра виграла тендер на проведення протиаварійних заходів, нині береться за відновлення будинку під номером 12-Б, де колись була пожежа. В Олександра Глухова на найближчі тижні зовсім інші плани. Нещодавно його запросили взяти участь в одній науковій конференції. Однак замість того, щоб підготувати доповідь для виступу, він вичерпуватиме відрами воду з другого та третього поверхів. Боротьба за пам’ятку та виживання триває.
