Українські мільйонери — загадкові невидимки. Хоч часом їх можна безпомилково визначити на зльотах об’єднань, з’їздах, фестивалях, фуршетах та міжнародних рейтингах. У минулій передвиборній гонці, багатій на грізні та брудні баталії кандидатів, коли треба було заповнювати декларації про прибутки, вони аж ніяк не хотіли засвітитися у знедолених та зубожілих масах свого електорату, визначуваного Конституцією як... «народ, який здійснює владу безпосередньо...» (ст. 5). Статистика щодо цих загадкових представників еліти, а саме до них належать мільйонери, іноді є настільки суперечливою, що мимоволі створюється враження про них як про найзагадковіше явище, гідне трюків Копперфільда. Винятком тут, мабуть, є єдиний депутат Вер ховної Ради, голова СДПУ(О) Віктор Медведчук, який ратує за легалізацію осіб із мільйонними прибутками. І хоч колеги по парламенту дружно звинувачували його в «оксамитовій революції» та «протяганні» Земельного кодексу, що (як думають) призвело до усунення його з посади першого заступника голови ВР, чималу роль, мабуть, зіграла його ініціатива стосовно привселюдного розкриття золотих карт потенційних гравців великих ставок. У інтерв’ю на телебаченні в березні 2001 р. В.Медведчук заявив, що подав декларацію про прибутки за 2000 р. в сумі 1,3 млн. грн., з якої сплатив податок. Здійснюючи поїздки регіонами Західної України в серпні 2001 р., він сказав: «Ви знаєте, скільки мільйонерів було минулого року? Близько ста. Що, у нас тільки сто мільйонерів? У 1995—97 рр. їх узагалі було сім. Я та шість моїх партнерів по бізнесу. А де інші? Скільки говорили про будинки і дачі, які належали різним представникам влади, та не було подано жодної декларації про прибутки. І при цьому багато хто їздить за кордон і там відпочиває. На які кошти?» («День», 4.08.2001 р.)
(Сьогодні стає зрозумілим явне неприйняття податку на майно фізичних осіб у проекті Податкового кодексу.) Чи варто дивуватися, що така його прямота стала холодним душем «тихим невидимкам», назвати яких загрожують ось уже декілька років і прокурори, і спікери ВР, чиновники казначейства та головні податківці. Але гучні заяви зависають у повітрі.
Народу, тобто електорату, ніяк не зрозуміти, чому від нього приховують декларацію про прибутки та дані про майновий стан кандидата у депутати, а пропонують тільки біографію, аж до кількості закінчених вищих навчальних закладів, посад, дружин, дітей, їхній вік та стать. Тільки не повідомляють, де вчаться їхні чада, у яких армійських частинах служать. Ось така «демократія по-депутатськи».
Чому ж почин Віктора Медведчука на ньому і вичерпався? Чому ніхто публічно не розкрився після таких закликів? Зачіпаючи цю «делікатну» тему, не можна не навести такий факт. Ще на початку становлення незалежних держав член уряду Росії Сергій Шахрай опублікував свою декларацію про прибутки та власний рахунок сім’ї під назвою: «Декларація про прибутки Кандидата — новий документ у передвиборній боротьбі». Ось як він закінчує це публічне повідомлення після докладного викладу всіх грошово- майнових питань: «Зізнаюся, самому писати в газету про особисті прибутки і сімейні справи незвично і навіть неприємно. Але добровільно вибираючи шлях у політику, претендент, за моїм переконанням, зобов’язаний повідомити виборцям про себе всі істотні дані. Виборці і преса повинні мати можливість знати, з чим даний претендент йде у передвиборну кампанію. Та й самому політикові треба себе страхувати від підозр у хабарництві та корупції». («Известия», №208, 30.10.1993 р.)
Але такого не було, щоб наші кандидати страхували себе від подібних підозр. Якби ЦВК вимагала публікації подібних признань від 76 кандидатів, які злетілися з усієї України до трьох виборчих округів на Черкащині, Вінниччині та Дніпропетровщині, — ряди цих претендентів значно порідішали б. Однак це вже інша тема, що заслуговує, безсумнівно, на особливу увагу.
Зробивши цей цікавий відступ, повернемося до наших мільйонерів. «40 наших співвітчизників мають річний прибуток, що перевищує 1 млн. грн. У попередні роки у всій Україні не було й 10 мільйонерів». («Хрещатик», 10.08.2000 р.) Ця ж газета 20.09.2001 р. знову повідомляє нам: «29 мільйонерів нараховується сьогодні в Україні, а у Великій Британії — 150 тисяч». Ось так. Було 40, стало 29, а 11 мільйонерів уже зникли. Невже збанкрутували? «Згідно з інформацією Державної податкової адміністрації, у 2000 р. прибутки в розмірі понад 1 млн. грн. у нашій країні задекларували 29 осіб... Офіційних мільйонерів у 1999 р. було 22». («Сегодня», 03.09.2001 р.). І ще... «В Україні проживає декілька десятків мільйонерів, які задекларували свої прибутки. Але підпільних усе ж більше, і всі вони нам відомі, — заявив начальник податкової міліції Державної податкової адміністрації Віктор Жвалюк». («Киевский регион», 10—16.01.2002 р.). От як. Навіть відомі. І що ж?
Фінал цієї «саги» ще цікавіший.
«За офіційними даними, в Україні живуть 150 тисяч осіб із прибутками понад мільйон гривень на рік. Усі вони повинні віддавати на податки близько 60 мільярдів. Це понад 15 мільярдів доларів. А ми через 150 мільйонів ходимо по світу» (екс-президент України Леонід Кравчук, «Известия», 31.10.1998 р.).
Це вже цікаво. Якщо так туго йде прибуткова частина проекту бюджету на 2003 р., чому б не пригадати про данi, що були оприлюдненi Л.Кравчуком?
Ох, нелегка це робота. Чи дізнається коли-небудь наш народ про своїх мільйонерів?
ВІД РЕДАКЦІЇ:
Тема, порушена Б. Дворніковим, наскільки цікава — настільки й багатогранна. Одним із її аспектів є твердження, що бути легальним мільйонером в Україні, по-перше, невигідно — занадто великі податки доводиться платити на понадприбутки, а по-друге, відразу виникає інтерес до твоєї персони у кримінального світу. Хоч, що стосується великих податків, то в наших умовах вони є свого роду платою за соціальний мир, і ухилятися від неї — може виявитися собі дорожче. А вирішення проблем особистої безпеки також вимагає чималих витрат, що, проте, іноді не допомагає. Проте випадків, коли хтось із багатих людей добровільно перейшов би на нижчий рівень добробуту, поки не спостерігається.
Ми ж хочемо запропонувати читачам і експертам подискутувати з наступних запитань: 1. Ким простіше бути в Україні — багатим чи бідним? 2. Що необхідно зробити, щоб у вітчизняних мільйо
нерів з’явився стимул перейти на «легальне становище»?
