— Яку швидкість ви «видавлювали» з корабля у «Швидкості-2»,
щоб створити напругу?
— З корабля багато не вичавиш. Не в швидкості справа, а
в атмосфері, ритмі дії.
— Ще кілька років тому вас майже не знали, ви знімалися
в невеликих ролях, а сьогодні за вами — власна кампанія, на вас лежить
величезна відповідальність, обертаються великі гроші...
— Я, перш за все, актриса, і це для мене найголовніше.
Хоча будь-яка нова робота мені цікава. Якщо є можливість заробити додаткові
гроші, я рада допомогти своїй родині, своїм друзям. А фільм «Готуючи сендвічі»
я робила просто задля задоволення — бо мені до рук потрапив хороший сценарій.
Я завжди мріяла навчитися знімати фільми. Я хочу робити малобюджетне кіно,
мені здається, це цікавіше, аніж ліпити стандартні бойовики.
— Чи вистачає вам часу на особисте життя?
— Я працюю — ось і все моє особисте життя. Я дуже багато
знімаюся, важко відмовитися від цікавих пропозицій.
— Напевно, непросто знайти друга, позиція якого була б
схожою на вашу...
— Людям, яким на роду написано бути разом, все одно не
уникнути зустрічі. А чому ти любиш одного й не любиш іншого — це загадка
природи. Вам хтось подобається просто тому, що в нього гарна усмішка, а
іншого ви готові задушити — така він зануда.
— В «Любові і війні» Аттенборо є проста й стара, як світ,
проблема — не треба чекати дуже довго, щоб сказати іншій людині, що ти
кохаєш її...
— Так, тільки з часів Хемінгуея багато що змінилося. Кіно
й телебачення абсолютно знецінили сенс цих слів, герої нинішніх фільмів
стверджують щомиті, що кохають одне одного — до речі і не до речі, отож
ці слова поступово втратили значення. Найкращі слова, які мені доводилося
чути в житті, нічого спільного не мали з висловленням кохання. Є стільки
інших способів показати, що ти справді любиш...
— Чи схильні ви до романтичних фантазій?
— Ті, що були раніше, відрізняються від сьогоднішніх. Раніше
вони були навіяні книгами, потім стали реальнішими.
— У фільмі Аттенборо ваша героїня сумує, що Хемінгуей її
не почув... Як ви поставилися б до того, якби таке сталося з вами?
— Я волію, щоби мною знехтували, аніж усе життя мучитися
колись чимсь недомовленим.
— Як ви читаєте сценарії?
— Моє правило — ніколи не погоджуватися на роль, якщо сценарій
недосконалий. Інколи з десяти вибираю лише один.
— Розкажіть про свою родину, про те, як вас виховували.
— Моя мати — з Європи, вона німкеня, мій батько — американець,
з Алабами, і я трохи розумію обидві сторони. Американці страшенно патріотичні,
і це добре, але європейці пройшли через справжні війни. В Америці ми не
знаємо, що таке справжня війна, війна — це десь там, і все це не дуже зачіпає
тебе особисто.
У моїй сім’ї ніколи не гналися за грішми, за амбіціями,
всі любили одне одного. Адже людині, в принципі, не потрібні шалені гроші,
їй треба лише мати стіл, на якому є їжа, і улюблених людей навколо.
— У вас є найулюбленіший фільм?
— Є. «Кінотеатр «Парадіз», бо він про все, що я люблю —
про кіно, кохання, романтику, життя.
№183 25.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
