Історії, про яку йтиметься, могло б не статися, якби в далекі 40-і роки минулого століття один простий хлопець не почав мріяти про щастя для всіх дітей планети і втілювати цю ідею в життя.
ПРОЛОГ
Цією людиною був австрієць Герман Гмайнер. Він народився у 1919 році в простій селянській сім’ї. Після Другої світової війни вирішив стати лікарем. Це були часи, коли страшні наслідки реваншизму стали причиною гігантської трагедії для величезної кількості дітей. У зруйнованих бомбардуваннями великих містах та дитячих притулках, серед мільйонів вигнанців, панували відчай, безпорадність і байдужість. Саме з такою картиною безвиході зіткнувся Герман Гмайнер під час навчання у місті Інсбрук.
З цього моменту сенсом життя цієї людини стала ідея спасіння дітей, чиє дитинство безжалісно руйнували діяння дорослого світу. Він глибоко вивчав прогресивні ідеї прекрасних гуманістів — минулого — Франке, Песталоцці, Віхерна, Єви фон Тіле-Вінклер і невтомно шукав кращого рішення допомоги осиротілим дітям.
Непохитне переконання Германа Гмайера полягало в тому, що єдино справедливим і правильним для знедолених дітей є створення «моделі сімейного виховання», яка зможе повернути їм не лише втрачений дім та сім’ю, але й можливість нормально розвиватися в умовах захищеності та любові. Незважаючи на жорстку критику та протиріччя у науковому світі, Герман Гмайнер висунув ідею створення SOS-Дитячих сіл. У здійснення цієї ідеї вірив мало хто, вважаючи неможливим її реалізацію на практиці. Молодій організації бракувало можливостей та коштів. Наявний «стартовий капітал» становив усього 600 шилінгів, але й цього було достатньо, щоб згуртувати ідеєю створення SOS-Дитячих сіл невелике коло однодумців і продемонструвати можливість вирішувати проблему виховання покинутих дітей новим, прогресивним шляхом.
У населення Австрії ідея Г. Гмайнера знайшла найбільш живий відгук: люди зрозуміли і повірили йому, кількість друзів SOS- Дитячого містечка зростала день у день. Перше містечко було засноване у 1949 році, на схилах поблизу тірольського містечка Імст і дуже скоро досягло несподіваного успіху, вийшовши за рамки початкових задумів та планів. Через кілька років ця ідея облетіла весь світ і міцно затвердилася як у Європі, так і на інших континентах.
Сьогодні Всесвітня організація «Дитячі містечка-SOS» працює у 132 країнах світу, де широко реалізовує свої програми підтримки дітей та сімей. Світова практика створення «дитячих сіл» показує, що ті принципи, які були спочатку закладені в цю ідею, а саме: створення повноцінної сім’ї для дітей-сиріт, їхнє виховання в атмосфері любові та турботи, відновлює їхній «соціальний імунітет». Звільняючись від страху перед жорстокістю світу, ці діти знаходили віру в себе та у своє майбутнє. «День» уже неодноразово розповідав про ідею реалізації цієї програми в Україні. Але обставини змушують нас знову звернутися до цієї теми.
БУВАЛЬЩИНА, СХОЖА НА КАЗКУ
Ті, хто вперше побачив, що собою являє Дитяче містечко, довго залишаються враженими, говорячи, що це «правда, схожа на казку»: зручні сучасні будинки, де враховано все до найдрібніших деталей для проживання SOS-сім’ї, доглянута територія, дитячі майданчики. Тут є обслуговуючий персонал, який допомагає сім’ям у різних питаннях — побутових, організаційних, педагогічних і, якщо необхідно, медичних.
У Дитячому містечку нараховується від 10 до 14 сімей, де кожна має свій окремий будинок, у якому є всі зручності: спільна кімната, кухня, ванна, туалет, дитячі кімнати. У SOS-сім’ї у кожної дитини є своє місце за сімейним столом, своє ліжко, місце для ігор та навчання, але головне — є домівка, свята і будні, взаємна турбота та материнське тепло.
Роль SOS-матері і SOS-батька — ключові теми всього проекту. Зараз уже нікого не треба переконувати в тому, що застосування найкращих педагогічних систем та методик виявляється менш ефективним, порівняно з впливом, який можуть мати на дітей хороші матері та батьки. І хоч у цьому випадку SOS-батьки не є біологічними для своїх дітей, на якість сімейного виховання це не впливає. Сьогодні сотні тисяч чоловіків та жінок усього світу прийняли на себе соціальні батьківські функції по відношенню до величезної кількості дітей-сиріт. Крім виховного таланту, SOS-батьки повинні, передусім, дуже любити дітей, і цієї любові повинно вистачати на всіх дітей, яких у SOS-сім’ї, як правило, нараховується від п’яти до дев’яти.
SOS-матері (донедавна тільки вони виконували батьківські функції) проходять дуже ретельний відбір, після якого йде дворічне навчання та багатомісячна практика. Їхня подальша професійна підготовка та підвищення кваліфікації здійснюються за допомогою спеціальних занять та семінарів.
Життя та уклад сім’ї в Дитячому містечку максимально наближений до моделі природної сім’ї. Незважаючи на те, що саме «містечко» має ознаки общини, сім’ї не відсторонені від зовнішнього світу — діти відвідують звичайні школи та садки, секції та гуртки, де дружать і спілкуються зі своїми однолітками. У самій сім’ї діти — хлопчики та дівчатка — різного віку, ростуть і виховуються разом, як брати і сестри (рідні брати і сестри в SOS-сім’ї живуть нерозлучно). Тільки в сім’ї може бути забезпечене емоційне та фізичне благополуччя дитини, тільки в сім’ї вона повною мірою може відчувати радість дитинства і підготуватися до майбутнього.
Герман Гмайнер мріяв і створив образ своєї мрії, яка через півстоліття залишається новаторською і актуальною для всієї світової спільноти. Тоді, у далекому 1949 році, з вуст заступника глави уряду Тіролії на відкритті першого Дитячого містечка прозвучали пророчі слова: «У цих стінах зійде сонце для найобділеніших долею дітей, які нестимуть це тепло через покоління».
Зараз Всесвітня організація «Дитячі містечка SOS» значно розширила спектр своїх соціальних програм, які включають створення не лише SOS-Дитячих сіл, але й спорудження SOS-дитячих садків та шкіл, SOS-освітніх та виробничих центрів, SOS-медичних установ та соціальних центрів, а також реалізацію проектів, спрямованих на запобігання батьківській відмові від дітей. Для таких сімей нарівні з психологічною підтримкою передбачено і пряму матеріальну допомогу, наприклад, розподіл продуктових наборів. Цілком зрозуміло, що збереження біологічної сім’ї для дитини завжди залишатиметься ідеальним рішенням для її повноцінного виховання.
ВРАЖАЮЧІ КОНТРАСТИ
Політичні трансформації, які в нещодавньому минулому пережила Східна Європа та «пострадянський простір», проходили на фоні суспільних криз у всіх сферах життя цих країн. Безумовно, найболючішим чином це торкнулося соціально незахищених верств населення. У результаті — небувале зростання кількості безпритульних дітей. У цей період SOS- Дитячі містечка було створено в Хорватії, Болгарії, Польщі, Румунії, Сербії, Чехії, Угорщині, Албанії, Боснії та Герцеговині, а згодом — у Вірменії, Естонії, Грузії, Литві, Росії та Білорусі.
З 2003 року почалася реалізація проекту і в Україні. Мабуть, це одна з небагатьох пострадянських країн, яка залишила незабутнє враження у представників організації «Дитячі містечка-SOS», які побували тут уперше. І, перш за все, за рахунок своїх «контрастів».
Хелена Мердок описує свої враження таким чином: «… уже на шляху з аеропорту до центру міста наші уявлення починають змінюватися. Де ж ця горезвісна сірість, де убогість, де монументи- монстри, нарешті? Нас обтікає потік «Мерседесів» та «БМВ», миготять будівлі, одна одної розкішніша. У Києві живуть 3 млн. чоловік, місто розташоване на семи пагорбах, посередині тече Дніпро, по якому розсипані мальовничі острови, порослі лісом.
У центрі міста багато дорогих магазинів, бутиків, які демонструють багатство, що перепало декому після лібералізації країни. За межами міста дорога проходить по місцевості, де живуть усі ці заможні люди. Район виглядає взагалі, як Беверлі Хіллз, звичайно, тільки в українському стилі. Тут, на берегах Дніпра, один будинок кращий за інший…Контраст між світом достатку та убогості важко описати. Наш шлях лежить від палаців на Дніпрі до дерев’яного барака на околиці Києва».
Тоді ще ніхто не міг припустити, що ці вражаючі «контрасти» — просто дрібниці порівняно з наявністю «абсурдів», які лягли в основу «українського сценарію» реалізації проекту SOS-Дитячі містечка. До речі, «реалізація проекту» означає не що інше, як соціальні інвестиції.
УСІ — ЗА. ХТО ПРОТИ?
З моменту створення представницького офісу «Дитячі містечка-SOS» і до даного моменту сюжет цього «сценарію», як мутант, набував дедалі нових форм, які не можливо було передбачити, як і взагалі будь-який абсурд.
Про гострі проблеми дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, в той період уже багато говорилося і обговорювалося на вищому державному рівні. Статистика демонструвала невблаганні показники стрімких темпів зростання чисельності знедолених дітей. Українські ЗМІ дедалі частіше приголомшували громадськість інформацією про трагедії цих дітей: насильство, експлуатація, наркоманія, проституція і суїцид. Інтернати та притулки вже не могли дати раду наростаючому потоку кризових категорій дітей. До цього часу в Україні вже почали розвиватися різні форми сімейного виховання дітей-сиріт, але недостатньою мірою.
Держава була готова освоювати зарубіжний досвід вирішення проблем дітей-сиріт, тому благодійний проект SOS-Дитячі містечка, здавалося б, своєчасний і вкрай необхідний, повинен був успішно приживатися та реалізовуватися в українському середовищі. За наявності повного фінансування із зарубіжної сторони старт і реалізація проекту залежали не лише від складних процедурних, організаційних та технічних моментів…
ПОЧАТОК
Далі за словами основного учасника всіх подій, голови представництва SOS-Kinderdorf Internationale в Україні Ганни Купцової.
— Відкриттю офісу передувала величезна робота, яка тривала кілька років. І ось нарешті було підготовлено всі необхідні документи і передано на реєстрацію. Відповіді довелося чекати досить довго і вона виявилася приголомшуючою. Нам відмовили в реєстрації, мотивуючи тим, що немає жодної необхідності реєструвати ще одну організацію «SOS-Дитячі містечка».
Виявляється, ще до того, як наша організація прийшла в Україну, під легальним міжнародним брендом уже було зареєстровано якийсь «клон», який не мав права ні присвоювати наше «ім’я», ні рядитися під нашу діяльність. Цей факт видавався неймовірним, оскільки процедура реєстрації — процес гранично суворий і скрупульозний, який передбачає наявність усіх документів. Зрозуміло, що наше «ім’я» захищене міжнародною реєстрацією та безліччю інших офіційних паперів. Було допущено серйозне правове порушення, і Дирекція нашого Міжнародного офісу направила листа до Мін’юсту та до Верховної Ради з вимогою припинити подібне клонування та профанацію діяльності, яку здійснює «SOS-Дитячі містечка».
Не встигли ми віддихатися від цих колізій, як на черзі з’явилася наступна, але тепер уже в особі податкової структури, де нам заявили про необхідність сплати податку на прибуток, оскільки наша організація надає підтримку неблагополучним та незаможним сім’ям у вигляді продуктової допомоги. Реалізація є? Є. Повинні сплачувати… Жодні доводи та аргументи, що це благодійна і, відповідно, неприбуткова організація, не сприймалися. У людей була своя «залізна логіка»: якщо ви це робите, значить, вам це вигідно…
Ми все-таки зареєструвалися, але часу витратили непробачно багато. Адже у проекту є і план, і терміни, і бюджет. Згідно з планом, представництво мало взяти на себе всю роботу щодо будівництва SOS-Дитячого містечка, включаючи пошук земельної ділянки, проектування об’єкта та його будівництво. Коли Дитяче містечко буде побудоване та облаштоване, представництво має передати цей об’єкт у власність української сторони. Для цього була необхідна ще одна реєстрація, а саме: благодійного фонду «SOS Дитяче містечко України».
БЮРОКРАТИЧНА ГРА БЕЗ ПРАВИЛ
У листопаді 2004 року ми передали до Мін’юсту ще один пакет документів на реєстрацію. З цього моменту і по сьогоднішній день відбувається бюрократична гра без правил, яка не піддається жодній логіці.
Спочатку було вигадано, абсолютно без будь-яких юридичних підстав, не правдоподібну процедуру. Раз у нас представлені українська та австрійська сторони, українській — необхідно зібрати нотаріально завірені заяви від 14 громадян із 14 регіонів України про те, що вони згодні підтримувати діяльність благодійного фонду. У перекладі це означає: знайти гарантів структури, яка ще не зареєстрована. По-перше, це мають бути люди, підготовлені до такої роботи, які розуміють, що робитимуть надалі від імені фонду. По-друге, вони повинні користуватися довірою і, по-третє, у цьому взагалі не було необхідності.
І от, «на повному скаку», терміново треба знайти і зібрати ці документи… Цю роботу було зроблено, але вона знову позбавила нас дорогоцінного часу і вимагала зусиль, які мали бути спрямовані на реалізацію власне проекту. Ну, що ж… Тільки б був результат. А «результат» перевершив усі очікування. Як завжди, відповідь прийшла з величезним запізненням. За всіма існуючими нормами, на розгляд документів відводиться не більше 60 днів. Ми чекали відповіді з листопада 2004 року по квітень 2005 року. Але, коли ознайомилися з цим документом Мін’юсту, настав шок. Справжній. Нам відмовляли у реєстрації, мотивуючи тим, що наша організація не є службою у справах неповнолітніх, і тому не має законного права створювати притулки. Державні службовці, які писали цю відповідь, навіть не ознайомилися з нашими документами, не звернули уваги, кому і про що вони пишуть. Дитяче містечко, сімейна форма виховання, довготривала опіка, будівництво за рахунок благодійних коштів, доля дітей, у яких, нарешті, з’явиться сім’я і дім, — нічого не мало значення для людей, які склали цю відмову. У притулку діти знаходяться на утриманні не більше 90 днів. Жодного слова про створення притулку у нас бути не могло.
Звичайно, цю ганебну відповідь можна було опротестувати в суді, але наш центральний офіс відмовився від такого рішення, вважаючи ненормальним починати діяльність у країні за підтримку дітей із судового розгляду. Відтоді змінився міністр юстиції, ми знову підготували і подали документи на реєстрацію. А от витрати на їхню підготовку в бюджеті передбачені не були. На сьогодні витрати виходять немаленькими — кожен папірець коштує грошей, які, як відомо, на деревах не ростуть. Про виниклу ситуацію дізналися в Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту та особисто міністр Юрій Павленко. Нас дуже підтримали. Сьогодні спільними зусиллями ми намагаємося вирішити цю ненормальну ситуацію. Ось тепер з листом від Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту знову їдемо до Мін’юсту і не знаємо, що на нас чекає на цього разу.
ПОДАЛЬШИЙ РОЗВИТОК ПОДІЙ...
— Окрім усіх процедурних питань, треба було займатися безпосередньо самим будівництвом. На пошук та узгодження питань щодо земельної ділянки пішов цілий рік. Наш соціальний проект дуже сподобався Київській адміністрації. Мерія запропонувала представництву на вибір чотири прекрасні ділянки, але колишнє керівництво Міністерства у справах сім’ї та молоді, яке виступало партнером і координатором проекту з української сторони, не схвалило ідею реалізації проекту у Києві і настирливо рекомендувало створення Дитячого містечка у Київській області.
У результаті, проект почав реалізовуватися у місті Бровари. Зараз можу сміливо сказати, що це справді було щасливою нагородою за пережите. Про таку участь і допомогу, що їх нам надає міська адміністрація, ми навіть не мріяли. Земельна ділянка відповідала всім нормам та вимогам: «зелена зона», поряд школа, дитячий садок, магазини та транспорт — усе добре. Та швидкість, з якою в адміністрації було прийнято всі життєво важливі рішення, була просто фантастичною. У будь-якому питанні — сприяння і допомога.
Але… виявилося, що земля, яку виділили під проект, належить місту Бровари, а дерева, які там ростуть, — місту Київ, а точніше — Київському лісопарковому господарству. І от почався ще один затяжний паперово-кабінетний марафон. Лісопаркове господарство як землекористувач відмовлялося узгоджувати з нами питання оренди 3 га землі, господарями якої не були. Поки в цю тупикову ситуацію не втрутився міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко, питання не вирішувалося.
Усі ці зволікання створили нові болючі проблеми, пов’язані з бюджетом проекту. Його катастрофічно швидко «з’їдав» упущений час. Ціни на будматеріали стрімко зростали, з 2004 року було введено ПДВ на будівництво, що, безумовно, не було передбачено у раніше зроблених розрахунках. Бюджет уже не покривав майбутні витрати.
Тепер доводиться виходити з ситуації найнеймовірнішим чином. Ми змушені просити у колег із Білорусі, де на будівництво об’єктів за нашим проектом податок скасовано, щоб закупівлі будівельних матеріалів здійснювалися там і передавалися нам як гуманітарна допомога. Уявляєте цю комбінацію і цей обсяг роботи?
А перед нами стоїть завдання не лише побудувати «дитяче містечко», але й усе, що до неї додається: насосну підстанцію, розподільну, електричну та багато іншого, що також опинилося за рамками бюджету з тієї ж причини. Спасибі адміністрації та меру міста Бровари, який, знаючи нашу ситуацію, не лише виділив 150 тисяч грн. на всі ці комунікації, але й надав можливість тісно співпрацювати з відділом капітального будівництва. Нам допомогли знайти підрядчиків для всіх цих робіт, які зробили грамотні і оптимальні щодо витрат проекти.
Не встигли ми «залатати» виниклі діри в бюджеті, як нас наздогнало чергове випробування на виживаність у вигляді положень Земельного Кодексу: про компенсацію витрат та виплату суми збитку. Про що йшлося? Все про ті ж зелені насадження Київського лісопаркового господарства, які ростуть на землі міста Бровари. І якщо, згідно з постановою Кабінету Міністрів України 1997 року, соціальний проект державного значення може звільнятися від компенсації витрат при вилученні земельної ділянки, то з виплатою суми збитку ситуація зовсім інша.
Який збиток і які розрахунки? Нам повинні були розрахувати збитки за дрова та дошки з урахуванням приросту. Це відразу зрозуміти неможливо. Про виплату збитків також існує постанова Кабміну України 1993 року, в якому відсутнє головне — принцип або схема розрахунку, але вказується на те, що такі розрахунки робить спеціально створена комісія. Ось така комісія зі бралася і зробила нам розрахунок на… півмільйона грн. компенсації збитків…на 76 років, незважаючи на те, що земля орендована строком на 49 років. При цьому вирубувати та знищувати дерева ніхто не збирається, а зовсім навпаки, SOS-Дитяче містечко продовжуватиме «озеленювати» цю землю на радість іншим. Але суть навіть не в цьому. У данiй постанові говориться про компенсацію «збитків на момент завдання». Ось цього всього я вже зрозуміти не можу. Виходить, що організація, яка фінансує Дитяче містечко аж до гвіздочка і завісок, повинна ще сплатити лісопарковому господарству збитки, не завдаючи цих збитків? Як це пояснити тим, хто безвідплатно будує нашим дітям теплі будинки, ретельно відбирає і навчає майбутніх батьків-вихователів для цих дітей і передає створений об’єкт країні, державі, людям?
У мене є Указ Президента Білорусі, де дається чітке розпорядження про звільнення Дитячого містечка від усіх та усіляких зборів та податків. Така позиція — не виняток, а, швидше за все, правило в тих країнах, де створено проект.
Що в результаті? До вирішення цієї абсурдної ситуації будівництво призупинено на невизначений термін. Ми знову звернулися за допомогою до Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту. Проект виявився буквально під загрозою, а кінця й краю цим «заторам» немає. Шалений біг по замкненому колу кабінетів триває не перший рік, і в це хибне коло загнали тих, хто безвідплатно робить свою благородну потрібну людям справу? Чому ж, якщо у нас в Україні реалізовуються такі проекти, не захистити самі проекти та їх гроші?
Ми зобов’язані побудувати все дуже якісно, надійно, міцно. Оскільки ці будинки служитимуть кільком поколінням, у них житимуть і виховуватимуться наші діти. Адже проект SOS-Дитячі містечка зробив щасливими так багато людей в усьому світі, чому ж українським дітям байдужість повинна заважати стати щасливими?
ЕПІЛОГ
26 серпня 2005 року було оголошено днем заснування Дитячого містечка. Напередодні майбутнього торжества було привезено спеціально виготовлену плиту з датою заснування першого українського SOS-Дитячого містечка — символічний перший камінь. Наступного дня вона була розбита невідомими особами на дрібні шматочки. Але свято відбулося. Адміністрація міста Бровари забезпечила звук, допомогла оформити сцену, запросила творчі колективи. Приїхав Віталій Кличко, інші гості і просто друзі.
Після свята «іменну» плиту знову розбили, а через деякий час перед мерією міста Бровари почали проходити демонстрації обу рених громадян з приводу майбутнього будівництва. «Загін демонстрантів» складався з власників елітних будинків приватного сектора, що знаходиться по сусідству iз земельною ділянкою майбутнього Дитячого містечка. «Праведний гнів» свідомих громадян нікого не міг залишити байдужим: «Ми тут вигулюємо своїх собак, а вони сюди якихось «вошивих» дітей привезуть!..». А от це вже не сценарій, а «театр абсурду».
P.S. «Особливо любіть дітей, вони безгрішні, як ангели. Діти живуть нам на радість, роблять наші серця добрішими. Горе тому, хто образить дитину»
