Слова Коко Шанель пригадала начебто зовсім не до речі. Вона стверджувала, що «жінці, одягненій у світле, важко зіпсувати настрій». Того дня була в світлому, проте...
Де тиражують таких пані, на яких семінарах особового росту, курсах серійного ошуканства, тренажерних забігах майбутніх лідерів, — не знаю. Їх зараз так багато і схожість масового пошиття, гарячкового копіювання бройлерної техніки настільки явна, що напрошується певне кравецьке порівняння: дивишся, часом, на стібки речей, а вони слабкі. Підробка. Шви кривуваті — знову підробка. Виріб не відпарений — знову дворняжка, адже нав’язаний імідж розраховує на жирні монети. Важко сказати, що ж вважати символом якості в наші дні, але в усякому разі не те, що спостерігала. Власниця олігархічних замашок (переконана, десь підглянутих і погано скопійованих) просто опинилася поруч. Вона теж прийшла в салон зробити педикюр, і на дві години, користуючись жаргоном цієї перукарні стала «педиком». Уточню, що є ще «манік» тобто то, хто прийшов на манікюр, «масик» — масаж, «космічки» — косметологічні послуги. Мимоволі звернула увагу, що сиділа вона в кріслі з абсолютно розлюченою особою і ретельно, як їх учили на курсах випещеного виживання, прагнула вдихнути в себе позитив. Само це, слово, що часто повторюється, вірніше, поняття, доволі нав’язливо, але чітко оголює суттєву його недостачу у даної особи. Професійному погляду достатньо миті, аби зрозуміти — в неї, схоже, так звана усмішлива депресія. Це, найімовірніше, через постійну гонитву за своєю придуманою бездоганністю, нав’язливим бажанням когось обігнати. Ось вона і забезпечила собі, як мінімум, серйозне емоційне вигорання, гнітючу негативну петлю. З обличчя цієї, на вигляд 30-річної жінки, не сходила маска поблажливої важливості, гримаса, що імітує напівпосмішку, і вона швидше відштовхувала, але враження все ж відтіняла, пом’якшувальну дію мав бездоганний і дорогий ансамбль: кашемірова двійка, гарні брюки в тон, та ще й відмінний дамський пояс і чудові сандалі. Навіть при знижці в 70% у міжсезоння у визнаних європейських столицях тягне цей прикид десь на 1000 євро. Цікаво, що речі на ній жили ніби своїм життям, окремо від хазяйки, а її манера говорити, рухатися розповідали про неї вельми охоче, і ставав зрозумілим хід її думок — рамки ввічливості призначені для когось іншого, для всіх, лише не для неї. Нещирість була присутня так масштабно, що все в неї виходило дивним чином погано. Власне, про що річ — адже людина начебто сидить майже непорушно, опустивши ноги у ванночки з водою. Та все ж вона примудрилася демонструвати поведінку ніби знецінюючи присутність інших людей поруч. Їхнє бажання розслабитися при процедурі, погомоніти зі знайомим майстром зовсім не враховувалося. Хазяйська мобілка поводилася так само нервово. Коли пролунав перший дзвінок, вона командним голосом закричала: тихіше, замовкніть усі. Навіть якщо б вона вжила слово «будь ласка», воно було б недоречним через хамський тон, але це не спало їй на думку. Втім, все лише почалося. Потім зателефонував якийсь її колега, і ця нервозна особа, уявивши себе аналітиком великого бізнесу, почала повчати співрозмовника, а всі змушені були мимоволі слухати цитати, цілі блоки-заготовки, мабуть, старанно завчені на тренінгах. Суть почутого була до смішного заяложеною, мовляв, немає нічого неможливого, потрібно обрати лише правильну стратегію. Треба було бачити, як вона милувалася власним знанням цього життя, скільки імперської поблажливості було в цій худій особі. Їй зробили зауваження майстри, побачивши невдоволення клієнтів, але та чула лише свій внутрішній монолог. На додаток до всього, коли лак підсохнув, поставила свої сандалі на сидіння стільця, на якому сидітиме наступний клієнт, і почала застібати свої ремінці. У результаті нахаба нав’язала всім невротичний стан, і коли вона нарешті пішла, всі дружно засміялися. Начебто і зрозуміло, що не варто витрачати свої нерви на людей, яких більше не побачиш, але в салоні своя статистика — 10 відсотків усіх відвідувачів поводяться хамським чином.
Звичайно, добре, якщо в житті, як кажуть, зустрічається срібна ложечка, але зазвичай людина ліпить свій власний всесвіт щодня, а цікавий, погодьтеся, лише той, хто при цьому залишається природним, без надуманої поважності. Мабуть, це якість світоглядна, і вона або є або ні. До того ж базіки псевдокатегорії «А» упускають важливу деталь — їх натугу видає вираз обличчя, що увібрав і загнаність і заздрість, утому від поганого сну, частих шлункових спазмів... Замовляй тут хоч «педик» хоч «манік» — все дарма. Наслідки хронічної гонки часто й призводять до того, що людина починає метушитися, коли вже захворює. Не квапся, а то встигнеш, переконана, звучить дещо м’якше, ніж поквапся, а то запізнишся. Дешева, точніше зовсім безкоштовна порада — посміхатися світові і кожному дню. Щоправда, ті семінари, які відвідувала хамська пані, такій нісенітниці не навчають. Отже, діагноз очевидний — депресуха. Ну що ж — хоча б у цьому пані в тренді. Звичайно, не вартує вона такого детального аналізу, занадто дрібна. Розповім краще про приємне. Нещодавно неабияк здивували мене київські друзі, розповівши, який подарунок підготували вони минулого літа своєму американському другу, який приїхав до Києва на науковий симпозіум. Побувавши на дачі у киян, а був час солов’їний, він так закохався у спів солов’я, що, виїжджаючи до свого посушливого штату, попросив прислати запис трелей. Лише не магазинний, уточнив, не підрум’янений та відретушований, а справжній, домашній — прямо з саду. Процес hand made був нелегким, самим зробити це чисто не вдалося. На щастя, неподалік у цьому ж дачному селищі живе звукорежисер-телевізійник. Він до прохання поставився професійно і, провівши в засідці ніч, узяв-таки автограф у солов’я. Запис вже давно відлетів до Америки, а власник голосу солов’я стверджує, що це стало найкращим релаксом для нього. Він почав частіше посміхатися і припинив підганяти час. Непомітно для нього, людини схильної до депресії, цей самий час став литися, надихаючи спокоєм. Найдивніше, що він перестав нервово підраховувати спини тих, хто його міцно випередив у кар’єрному забігу, став радіти тому, що має.
Ось вам і соловей-пташечка. Справжня психотропна зброя. Цікаво, чи змогла б вона змінити на краще істеричку з салону. Сумніваюся, та й хто їй зробить такий подарунок. Адже для цього має любити її хоч одна людина. Переконана — такого немає і не передбачається.
Все логічно.
