2011 рік для «Дня» виявився багатим на події. Ми відзначили своє 15-річчя, представили серію марок «День»: Великі імена», новинку із «Бібліотеки «Україна Incognita» — книжку «Сила м’якого знака», Фотоальманах за підсумками наших фотовиставок. Ще одним — естетичним — втіленням цього року для нас стала «клубна хустка «Дня», що є своєрідним маркером інтелектуального співтовариства «Дня». Хустка стала результатом творчої кооперації: ідея — головного редактора нашої газети Лариси Івшиної, унікальний принт — визнаного художника-графіка Павла Макова, втілення — так само визнаного дизайнера Лілії Пустовіт. Варто сказати, що наша «клубна хустка» стала помітним явищем у середовищі наших авторів, читачів і друзів — адже у створенні нового естетичного поля країни дрібниць не буває.
Напередодні свят «День» поспілкувався з Лілією Пустовіт і Павлом Маковим — про «переможну ходу» «клубної хустки» «Дня» та потребу країни в естетиці.
Лілія ПУСТОВІТ: Більше доброї музики
— Цього року разом із Павлом Маковим ви створили спільний проект до 15-річчя «Дня» — хустку. Серед наших авторів та друзів вона буквально викликала фурор. Як гадаєте, завдяки чому відбулося таке «в ціль»? Наскільки, на вашу думку, естетика важлива для журналістики, для медіа-світу?
— Мені здається, у всьому необхідний баланс — і в творчості, і в соціально-політичній діяльності, і навіть у шоу-бізнесі. І коли об’єднуються різні люди зі схожим світоглядом і створюють разом продукт, то важливо, що він може бути однаково цікавий різним людям, яких об’єднують спільні культурні та моральні цінності... Етика й естетика рівною мірою необхідні й у журналістиці, й у світі моди, й у будь-якому прояві людської діяльності, якщо ми зараховуємо себе до розвиненої спільноти людей.
— У нашій країні — і це загальновизнано — є дефіцит стилю. Тимчасом, як писав «День» буквально минулого тижня, естетизація середивища — один із головних пунктів антитоталітарної програми. І тут немає і не може бути дрібниць. Чи помічаєте ви зрушення в естетичному полі країни? Хто їх продукує? І як ці зрушення пожвавити?
— Дуже мало просування відбувається на телебаченні, на жаль, а це метод найбільш масового впливу, і хоча дуже багато моїх знайомих давно не дивляться ТБ, а всю інформацію отримують з інтернету і там нею й обмінюються — що важливо, зараз відбувається дедалі більша концентрація на візуальному, на картинці, так званому гламурі (за Пелевіним), і дедалі менше — на «дискурсі», тому якщо ми хочемо якимось чином бути причетними до естетичних змін у суспільстві, вочевидь, потрібно більше діяти методами, розрахованими на швидке візуальне сприйняття. На мій погляд, для молоді й людей середнього віку з кожним днем дедалі важливішим стає фейсбук і, можливо, твітер, але в глобальному сенсі для України найважливішою є картинка, яку вона читає в ящику телевізора, і тому все залежить від людей, які цю картинку створюють. А серед них дедалі менше залишається тих, хто справді має високий культурний і естетичний потенціал.
— Минулого року ви запустили спільний проект із масовим взуттєвим брендом. Це був доволі сміливий крок, адже ми постійно говоримо про потребу виходу українських дизайнерів на масовий ринок і знаємо як це буває непросто. Але ви випробували це на собі. Які підсумки? Чи готові українці платити за якісне СВОЄ? І чи готова українська мода стати індустрією?
— Це складне питання. На жаль, мода не може стати індустрією без певних економічних змін і політичних рішень на державному рівні. Зараз гроші вкладають у аграрний сектор, якусь іншу промисловість, тільки не в текстильну й не у швейне виробництво, тому не випадає очікувати якісних змін найближчим часом. Морально країна вже готова платити за український товар так само, як і за будь-який інший якісний товар, особливо якщо цей товар дешевший...
— Чим ви живете сьогодні? Чим живитеся — інтелектуально та духовно? Що побажаєте читачам «Дня» в Новому році?
— Моє особисте натхнення — різдвяний концерт New Era Orchestra й прекрасний кавер (ремікс) Макса Чорного на «Щедрик» Леонтовича!
Хочу побажати не надто захоплюватися у новорічну ніч розважальними ТБ-програмами, а послухати більше доброї музики, європейської й особливо української — Сильвестрова, Скорика, зустрічатися родинами, співати колядки та щедрівки, згадувати різдвяні обряди. Ще бажаю чистих і світлих свят, спокійних і радісних.
Павло Маков: Краса керує нами...
— Цього року разом з Лілією Пустовіт ви створили спільний проект до 15-річчя «Дня» — хустку. Серед наших авторів та друзів вона буквально викликала фурор. Як гадаєте, завдяки чому відбулося таке «потрапляння в ціль»? Наскільки люди сьогодні потребують естетизація життєвого простору?
— Краса завжди була актуальною. Проте людям часто не вистачає часу, щоб звернути увагу й замислитися про те, що актуально та важливо для них; бракує часу, щоб зрозуміти — краса серйозно керує нами. Не можна сказати, що зараз люди повертаються до естетики, — людям завжди було притаманне естетичне відчуття світу: навіть найбідніші селяни завжди присвячували час естетиці, можливо, навіть того не усвідомлюючи. Маючи не так багато можливостей, вони прикрашали свою хату, і навіть роботу свою робили красиво. Це абсолютно природно.
— Наскільки, на вашу думку, естетика важлива для світу мас-медіа, журналістики?
— Естетики у світі мас-медіа переважно немає. Це пов’язано, по-перше, з браком часу; по-друге, з браком грошей. Утім, більшою мірою це все ж таки пов’язано з відсутністю в людей бажання працювати на кінцевий естетичний продукт. У приватному житті люди приділяють увагу естетичному, а на роботі всі чомусь зосереджені виключно на тому, щоб гроші платили.
Важливо, що більшість медіа звертаються до широких мас і чомусь вважають, що немає потреби підтягувати їх до естетики, а навпаки, йти назустріч низькому смаку. Я вважаю, що це концептуально хибна позиція.
— У нашій країні — й це загальновизнано — є дефіцит стилю. У той самий час, як писав «День» буквально минулого тижня, естетизація середовища — один із головних пунктів антитоталітарної програми. і тут немає й не може бути дрібниць. Чи помічаєте ви зрушення в естетичному полі країни?
— Ні, не помічаю. Якщо говорити про наше естетичне середовище, про його символи, то здебільшого його представляє архітектура. На жаль, у цій галузі в нас просто провал: сьогоднішня архітектура — нахабна, незграбна, позбавлена смаку. Я б не казав, що це через брак грошей, — часом коштів витрачають навіть більше, ніж потрібно. Справа в іншому: здебільшого архітектори намагаються підлаштуватися під смак замовників.
Естетичне поле країни мають розбудовувати всі, зокрема, й ми з вами. Але зрушення відбуваються дуже складно ще й через радянське минуле. Люди, які мають гроші, часто витрачають їх якось негарно, якщо говорити мовою естетики. Є проблема естетичного виховання і смаку, помножена на великі гроші, — й це переводить проблеми із розряду приватних у розряд суспільних.
Має бути дуже серйозна естетична освіта, починаючи з дитинства. Але сьогодні в Україні її бракує. І гроші на це держава не виділяє, хоча в освіту потрібно вкладати гроші. Сьогоднішня освіта народжує дедалі більше людей, для яких позбавлення відчуття міри та смаку розкоші — це взірець. Але це проблема не суто пострадянська. Хто такі Медичі у Флоренції? Спершу це також були, в певному сенсі, нувориші, але була також аристократія, на яку вони дивилися і з якої брали приклад. Для них це був взірець, до якого треба рухатися, якщо ти маєш великі гроші. Цей смак викарбовувався віками.
— Чим ви живете сьогодні? Чим живитесь — інтелектуально та духовно?
— Я живу тим, що кожен день працюю в майстерні, це й є моє інтелектуальне та духовне життя. Сенс мого життя — це моя родина й моя праця.
— Ваші побажання читачам «Дня» у новому році?
— Мені б хотілося, щоб люди все ж таки не втрачали віри і з цією невтратою віри жили далі, бо сенс нашого існування — це віра.
