Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Що хорошого можна взяти з американської системи освіти?

Пріоритет навчання в школах та ВНЗ США — не кількість знань, а вміння самостійно мислити
28 березня, 2008 - 00:00
УКРАЇНСЬКА ДЕЛЕГАЦІЯ В МЕРІЛЕНДСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ (НЬЮ-ЙОРК)

Нещодавно в рамках програми «Сприяння зовнішньому тестуванню в Україні» (USЕTІ) було організовано навчальну поїздку української делегації для ознайомлення з досвідом США щодо запровадження стандартизованого тестування учнів та студентів на різних етапах навчання. У складі делегації були працівники Українського центру оцінювання якості освіти, фахівці з Міністерства освіти та науки, АПН України, інших зацікавлених організацій. До складу делегації увійшов також академік-секретар відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті Олександр Іванович ЛЯШЕНКО, який поділився своїми враженнями про побачене в США.

— Олександре Івановичу, якщо порівняти роботу організацій, які готують тестування в Сполучених Штатах, із тим, як це робиться нині в Україні, то в чому різниця?

— У нас тільки започатковується ця система, а в США така система працює вже понад сто років, у 2004 році вони відзначили сторіччя запровадження так званого загальноосвітнього тесту SАT для вступу до університетів і коледжів. У Сполучених Штатах досить потужний потенціал у сфері тестування, який, на відміну від європейських країн, зосереджений в недержавних установах, у різних асоціаціях, приватних інституціях тощо. Наприклад, Американський інститут досліджень (AIR), який ми відвідали, є одним iз провідних у цій сфері діяльності. Він виник на базі науково-дослідних осередків, які створювалися на допомогу в організації тестування в США. Нині цей досить потужний інститут, окрім роботи над тестами, досліджує й інші проблеми, зокрема, порівнює освіту США з іншими країнами, досліджує проблеми вивчення іноземних мов, у тому числі й англійської як іноземної. Його фінансування відбувається шляхом отримання грантів від штатів чи федерального уряду, зокрема, щодо розроблення шкільних тестів. Проблема полягає в тому, що система освіти США децентралізована. Кожний штат має свої стандарти освіти, хоча існує і федеральний стандарт, але він має рекомендаційний характер. Звісно, структура цього стандарту відрізняється від українського: стосовно змісту там зазначається лише мінімум, якого треба дотримуватись. Наприклад, зазначено, що математику учні мають вивчати не менше, ніж чотири роки.

— Чим відрізняється американська школа від української? В якому віці там діти йдуть до школи?

— В США немає жорсткої вимоги щодо віку початку навчання. Є вимога — всі діти навчаються у школі до досягнення ними 16 —18 років (залежно від штату). Якщо казати загалом про систему американської освіти, то вона, як і в Україні, 12-річна. У цій системі розподіл між початковою і основною школою умовний. Старша школа досить чітко виокремлюється як профільна. Треба зазначити, що в США майже всі діти шкільного віку охоплені середньою освітою. Але по закінченні школи документ про середню освіту — вони називають його дипломом — отримують лише 75% з тих, хто навчався. Решта — свідоцтво про те, що вчився, але не досяг зазначеного рівня. Є незалежне тестування, є звичайне оцінювання вчителем за чотирибальною критеріальною оцінкою. Досить поширене педагогічне тестування, яке використовує вчитель у навчальному процесі, звертаючись до численних збірників тестів. У американській школі давно вже не використовують опитування учнів як форму контролю. Учень повинен виявити здібності застосовувати продемонструвати знання в конкретних практичних ситуаціях, вміти критично мислити. Тому учні не бігають за вчителем з проханням переписати тест: за його допомогою він з’ясовує рівень своєї готовності чи успішність. Тестування він проходить виключно для себе, а не для вчителя, як у нас. Обов’язковим для всіх штатів є підсумкове тестування в 12 му класі. Більшість штатівз третього по восьмий класи за своєю ініціативою проводять тестування з різних предметів щорічно. Тестування в американській школі в основному спрямовано на виявлення когнітивної (розумової) складової розвитку дитини, а не обсяг засвоєних знань. У своїй більшості тестові завдання вимагають не відтворення знань (хоча є й такі), а пропонують розв’язування ситуативних завдань чи вирішення якихось проблем. Крім того, досить поширеним в американській школі є написання есе — невеличкого твору на одну-двi сторінки, де треба викласти свої думки щодо певної проблеми. Оцінюється цей твір не стільки за граматичною відповідністю (граматику перевіряють іншими тестовими завданнями), а за умінням висловити свою думку, робити узагальнення, викласти індивідуальну позицію щодо тих чи інших подій. Тобто йдеться про формування раціонального наукового мислення, а не заповнення голови сукупністю фактів, правил і формул. Тому в старшій школі стратегія навчання — розвивати здатність учнів до критичного мислення, до вироблення власної думки, вміння дискутувати.

— У чому вбачають цінність тестування американські вчителі й учні?

— Система незалежного зовнішнього оцінювання учнів, яка зараз запроваджується в Україні, побудована таким чином, що вона фактично потрібна лише учням, які хочуть продовжити навчання у вищій школі. Щодо американської школи, то там всебічна зацікавленість в результатах тестування і відповідне ставлення й мотивація як учнів, так і інших суб’єктів навчання — вчителів, батьків, керівництва школи, тобто всі зацікавлені в результатах, і кожний зацікавлений по-своєму. Чому саме так? Мабуть, через те, що дещо інше ставлення до оцінювання своєї власної особи. Американське суспільство, наскільки я зрозумів, побудовано на тому, що поважається не стільки твій розум, скільки твоя індивідуальність. У нас в Україні все навпаки: твої розумові здібності занадто абсолютизуються! Українські університети хотіли б взяти до себе найталановитіших, найобдарованіших, не замислюючись над тим, чи спроможний навчальний заклад дати цій талановитій дитині те, що їй потрібно для максимального її розвитку. Вони вже пережили стратегію добору до університетів за талановитістю і прийшли до того, що добирають здатних вчитися. Я кажу це тому, що в двох американських університетах ставив одне й те ж запитання: «Уявіть, що я здібний до математики учень, маю вищі результати з тестування SАT і у мене найвищий результат з додаткового предметного тестування. Решта показників — посередні. Чи приймете ви мене до університету?». З’ясувалося, що ні. Адже кожен університет, крім результатів тестування, має набір інших вимог, які також враховуються при вступі до вищого навчального закладу. Це середній бал диплома про освіту, рекомендації вчителів, участь у громадському житті, лідерські здібності тощо. Наприклад, в Університеті штату Меріленд таких показників 26. Цікаво, що лише два з них є кількісними — результати тесту і середній бал диплома. Решта — це есе «Чому ти вступаєш до нашого університету?», характеристики-рекомендації, участь в громадському житті, що для американських дітей є обов’язковим, твої життєві інтереси і таланти тощо. Тобто університети зорієнтовані на добір дітей, які спроможні навчатися з найбільшою користю для себе і, що важливо, для університету.

— Ви це питання поставили в двох університетах, яка різниця у відповідях?

— Обидва університети відповіли однаково: «Ми вас не приймемо». Я здивувався і запитав: «Чому?». В одному університеті мені сказали: «Ви не поважаєте наш університет і наші вимоги. Крім того, ми не лише готуємо вас як фахівця-математика, але головне — розвиваємо вас як особистість, як громадянина». Тобто при вступі мене оцінювали не як математика, а як особистість, здатну привнести в життя університету свою індивідуальність, бути корисним студентському братству, суспільству загалом. Один із девізів цього університету: «А що ти спроможний зробити для нашого університету?». Зрозуміло, що замкнутий на своїй математиці, я сприймаюся лише як споживач освітніх послуг, а не творець майбутнього життя. От їхнiй підхід.

У другому університеті мені сказали приблизно те ж: мене не візьмуть з двох обставин. Перша така ж сама, як в першому університеті, — я повинен задовольнити всі їхні вимоги й показники. А по- друге, вони не мають такої потужної математичної школи, яка б дозволила мені задовольнити мої потреби, і запропонували звернутися в ті університеті, які мають відповідний науковий потенціал. Адже, крім іншого, вони несуть відповідальність за якість підготовки фахівця.

У США студенти вступають, як правило, не на конкретний факультет чи спеціальність, а навчатися в даному університеті. Звичайно, це правило не поширюється на спеціалізовані заклади — педагогічні, технологічні, медичні та інші професійні коледжі. Інша, ніж у нас в Україні, стратегія добору студентів на навчання мене певним чином здивувала. Перед поїздкою багато фактів про систему освіти США мені були відомі. Але таке живе спілкування з американськими колегами дало змогу поглянути на американську систему освіти зовсім з інших позицій. Насамперед, мене здивувало, що американські університети дуже прискіпливо ставляться до виховної роботи, для них важливо не стільки підготувати спеціаліста, як виявити і розкрити в студенті його потенціал, виявити і врахувати його індивідуальність у його розвитку як майбутнього спеціаліста. Те, що ми втратили останнім часом у наших вищих навчальних закладах.

— Як довго вчаться студенти в університеті в Штатах? Чи треба платити?

— В університетах і коледжах на бакалавраті навчання триває чотири роки, і ця підготовка сприймається як повноцінна вища освіта. По завершенню цього терміну фактично випускається сформований фахівець, готовий до професійної діяльності. У нас же це сприймається як базова вища освіта, яка потребує подальшої спеціалізації. У США продовжують навчання в магістратурі й аспірантурі (докторантурі) лише близько 20 відсотків тих, хто закінчив бакалаврат. Такого освітнього рівня як «спеціаліст» у них нема.

Вища освіта в США платна, проте її сплата досить своєрідна. Коли ти вступаєш до університету, то подаєш паралельно дві аплікації. Одна щодо твоєї здатності навчатися, а друга — на задоволення фінансових потреб для навчання. Вони обробляються паралельно. За фінансовим запитом, залежно від економічного стану, інших факторів ти можеш отримати стипендію на навчання. З різних джерел і фондів, якщо ти талановитий, але не маєш відповідного фінансового забезпечення, ти можеш покрити частину цих витрат на навчання, як правило, не більше за 75%. Решту доведеться брати як кредит у банку на навчання, який починаєш виплачувати через один-два роки після закінчення навчання. Повні витрати на навчання, як правило, не покриваються з метою підвищення твоєї відповідальності за якість навчання. Вартість навчання залежить від рейтингу університету. У Гарварді — це 50—60 тис. доларів на рік, провідні університети — 40—50 тис. доларів на рік. Наприклад, у Мерілендському університеті вартість навчання на рік складає 38 тис. доларів. Проте, якщо ти зі штату Меріленд і є платником податків цього штату, твоє навчання буде коштувати $5 тисяч на рік.

— Що вас найбільше вразило? Що з того, що ви побачили, можна використати в наших реаліях?

— Мабуть, найбільше вразили дві речі. Це повага до особистості, її індивідуальності незалежно від того, на якому щаблі соціальних сходів ти перебуваєш. Якщо ти протидієш суспільству, до тебе, звичайно, будуть вжиті каральні дії, закон тут буде працювати. Але в тобі бачать особистість, намагаються зробити так, щоб задовольнити твої індивідуальні потреби. Разом з тим, у США дуже важко працювати в тому розумінні, що від тебе весь час вимагають просування вперед, ти весь час — в дуже напруженому ритмі. Адже американська ринкова економіка не соціально орієнтована, як у більшості європейських країн. Не всі витримують, і тому така велика кількість обездолених людей.

Разом з тим, у США я відчув прояв громадянського суспільства, яке живе за своїми законами, відмінними від багатьох держав світу, де верховенство права сприймається як норма життя.

Звичайно, у США не менше проблем, ніж в інших державах, і їхня система освіти не ідеальна. Важливо зрозуміти, що перенести її структуру, стандарти, принципи, зокрема, підходи до тестування в будь-яку іншу країну практично неможливо. Варто вивчати досвід цих країн і запозичати найкраще, трансформувати його в наші умови. Вважаю, що стосовно українського варіанту запровадження незалежного зовнішнього оцінювання учнів, крім суто технологічних процедур, необхідно перейняти мотиваційну аргументацію цього педагогічного засобу. Адже ми не маємо належної мотивації ні в тих, хто навчається, ні в тих, хто навчає. Ця прогалина досить суттєва, і вона не може бути ліквідована ніякими іншими заходами, окрім як доказами об’єктивності результатів незалежного зовнішнього оцінювання і критичного ставлення до будь-якого перебільшення його функцій у доборі до навчання. Нам варто було б критично поглянути на стратегії прийому до ВНЗ і обрати серед них такі, що відповідають сучасним вимогам українського суспільства, з урахуванням світового досвіду.

Людмила РЯБОКОНЬ, фото з архіву делегації
Газета: 
Рубрика: