Територія, де тихо існувала частина історії, зустрічає суворою пересторогою: «Обережно! Господарство охороняється собаками». Лихі пси ще віддалік почули чужих і рвуть ланцюги, виконуючи свій службовий обов’язок. Господарство, що надійно «охороняється собаками», розташоване при дорозі, кілометрів за п’ять від Хмельницького. На місці гнізд поселень «Лісові Гринівці II-IV століть». Так позначили цю культурну спадщину археологи, які працювали тут у 90 х роках ХХ століття. Відтоді історичний об’єкт одержав відповідний номер і опинився під опікою Закону України «Про охорону культурної спадщини».
ІСТОРІЮ ВИКОПАЛИ... БУЛЬДОЗЕРОМ
— На об’єкті виявлено два культурних шари трипільської культури та скіфів, — розповідає професор Кам’янець-Подільського держуніверситету Василь Якубовський. Професор звертає увагу на той факт, що тоді, у 90-х роках минулого століття, у Лісових Гринівцях «проводилася лише археологічна розвідка. Виявлені гнізда поселень були законсервовані землею». Мовляв, об’єкт ще чекав на глибокі археологічні дослідження.
Не дочекався. Туди, де була культурна спадщина, набуток народу, прийшли власники — літній батько з двома синами. З обласного центру прийшли. «Кинули» сюди бульдозери, грейдери, тракторні лопати — весь сучасний будівельний арсенал. Перегорнули ранній і пізній культурні шари — викопали ставок, вимурували будівлі.
Заможне господарство виросло, наче гриб після дощу. На гніздах поселень «Лісові Гринівці II, III, IV». Є що охороняти зграї псів. Така пора наспіла, що злодійня розплодилася, наче той колорадський жук. Тільки й дивиться неситим оком, де, як кажуть у народі, погано лежить. Крадуть усе підряд. Кого міліція «візьме» на гарячому, того — у тюрму. За вкрадену алюмінієву посудину, виготовлену у радянський період майстрами місцевпрому, чи ще за щось подібне. Слідчий ретельно розслідує, суворий суддя на норму закону зважає... А от Закон України «Про охорону культурної спадщини» чомусь у цих місцях сили не має.
— Ніхто не знав, що це була археологічна пам’ятка, якби знали, то, мабуть, дозволу не дали б. Процес погоджень відбувся нормально. Ми тут два роки. Коли вже побудувалися, викопали ставок, то приїхали з міліції і запитали: що це робиться? — розповідає літній співвласник. Заявляє, що, коли копали, нічого «історичного» не виявили. Натомість професор Василь Якубовський згадує про результати археологічної розвідки: «Знайдено кераміку...».
Далеке минуле не озвалося, коли на цю ділянку «кинули» будівельну техніку. Одначе знаючі люди кажуть: ще озветься, ще й як!.. «Знаєте, як оце урочище називається? «Міліція». До війни, розповідають, сюди привозили репресованих, «назад» самі, без них поверталися», — тихо мовить Лісогринівецький сільський голова Євген Грицина.
МИР — ПАЛАЦАМ, ВІЙНА — ХАТАМ
Він, Євген Грицина — з місцевих. У березні 2006-го виборці виявили йому довіру. Досі був депутатом сільради. Пам’ятає дитинство: коли на цій території «багато стародавніх речей знаходили і без розкопок». Вважає: «Той, хто не шанує свою історію, нічого путнього не зробить».
Якось сумно-пресумно на цьому приватному господарстві, де знищено або пошкоджено гнізда поселень. Уже ніколи не «заговорять» ці гнізда ні до істориків, ні до тих, для кого їх, істориків, праця призначена. «Хто ж знав?!» — допитується незворушний літній власник. Село Лісові Гринівці знало. І окремі очевидці археологічної розвідки живі-здорові. І в обласному управлінні культури, у райземуправлінні відали, що творять, коли давали «добро» на створення фермерського господарства.
— Депутати сільради це питання не розглядали. Дозвіл на відведення земельної ділянки не давали, — переконує Євген Грицина.
Одначе виявилося, що попередник Євгена Грицини вдарив печатку і підписав рішення, якого у природі не було. І, як то кажуть, вийшов сухим із води. Процес погоджень пішов- поїхав далі, аж до приватизації гнізд поселень III-IV століть.
Але на цьому історія не закінчилася. 23 жовтня 2003 року Хмельницька райрада великодушно дозволила вирубати сотні дерев в урочищі «Міліція». Власники господарства, що «охороняється собаками», тут-таки й скористалися одержаним дозволом. Відтак голова постійної комісії з питань законності Лісогринівецької сільради Микола Мацюк, відповідаючи на запит виборців, звертається у всі інстанції: «...вказані зелені насадження вільхи не є самосівом, як це записано у рішенні райради. Ці насадження було здійснено в урочищі «Міліція» централізовано у 60-х роках минулого століття, як захисні... Що можуть засвідчити жителі с. Лісові Гринівці, які посадили ці дерева».
Що з того, що звернувся? Одержав відповідь: то самосів вирубали.
Лісові Гринівці — передмістя Хмельницького. Газифіковане село. Здорове повітря, бо ще не всі зелені насадження вирубали. Земельна ділянка тут ще в отой період, коли археологи виявили гнізда поселень, стала об’єктом жадань отих, хто опинився біля владного корита, і «грошових мішків». Два уже екс-губернатори, екс-голова обласної ради не обминули цю територією своєю увагою.
— Ось, бачите, у газеті: продається ділянка у Лісових Гринівцях, 10 соток — 15 тисяч умовних одиниць, — показує на розділ оголошень Євген Грицина.
Наче якась нечиста сила оголосила війну «історичним» хатам і мир «постісторичним» палацам у цьому мальовничому селі. Оті палаци у два-три поверхи «наступають» на сільгоспугіддя, пасовища і навіть... на цвинтар.
Дивлячись на оцей гармидер, «хати» не мовчали. Сходи села збирали, резолюції, скарги у різні інстанції гінцями і поштою відправляли. Сповіщали, що від 431 гектара земель запасу Лісогринівецької сільради вже не залишилося і сотки, що основним землекористувачем є держгосп «Хмельницький», за яким було 1457 гектарів сільгоспугідь, від яких не залишилося і третини. Звертали увагу на факти: згоди на відчуження отих угідь в основного користувача земель ніхто не запитував, усе робиться для того, аби держгосп «Хмельницький», як кажуть, геть занепав.
— Там була гречка. Саме цвіла. Хай би собі росла на врожай. Аж ні, ідуть по засіяному полю вантажівки, складають будівельні матеріали на посівах. Було ваше, тепер — наше, — кажуть і документи показують. Сільрада, орган місцевого самоврядування, про те нічого не знає, що ж це робиться?! — обурений до краю Євген Грицина, майже одностайно підтриманий на виборах місцевою громадою.
ЧИТАЮЧИ «ВИБРАНІ МІСЦЯ»
Хто ж зупинить цей шал? З вибраних місць у списку забудовників, що якимсь дивним чином опинилися у руках сільського голови (таки не весь список, а лише вибрані місця з нього), виявляється: вельми впливові особи «напросилися» у сусіди лісогринівецьким аборигенам. Дехто з них чомусь однією ділянкою не обмежився. За виручку від другої і третьої є можливість «хатинку» собі збудувати. Вони ж — серед отих, хто відписувався на «скарги трудящих». Мовляв, усе правильно і законно.
Продовжують відписуватися. І не тільки. Тому деяким активістам цього протистояння поміж хатами і палацами часто-густо непереливки ведеться. Тому гаража спалили, цьому — колеса автомобіля порізали, а у того взагалі наркотики «знайшли»...
— Старий цвинтар уже закінчився. Аби було як людину за останню межу відправити, орган місцевого самоврядування ще у лютому 2006 звернувся до відповідних райустанов. Досі погодження не одержали, — бідкається сільський голова.
Там, на старому цвинтарі, — незабутні предки «історичних» мешканців села Лісові Гринівці. Вони залишили спомини про те, як у період колективізації з принуки розорювали межі. «На тій землі, де мій прадід одноосібно хазяйнував, побудувалися брати, недавні стражі правопорядку», — розповідає Євген Грицина. Подібні враження справляють палаци і на його односельців. Нічого не зроблять із своєю історичною пам’яттю. А на культурну спадщину, де блукають тіні далеких-предалеких предків, ніхто не зазіхнув би...
Євген Грицина достеменно не знає, що ж то робиться на дорученій йому території. Розповідає: «Приїжджають незнайомі люди, показують приватизаційні документи на землю. А вчора скандал стався: одна ділянка — три власники! Прибули з міліцією, землевпорядником. Кожен із трьох доводить, що ці сотки — його...».
Карти землеустрою орган місцевого самоврядування не має. Одначе сільському голові відомо про інше: «Будинок культури вже два роки на замку. Бо в аварійному стані. Якщо не буде грошей для ремонту водо- і тепломереж, то взимку і дитячого садка не буде. У будівлі школи система опалення також в аварійному стані».
«Постісторичним» мешканцям і забудовникам села Лісові Гринівці оцих об’єктів так званого соцкультпобуту не треба. Мають «зимові» квартири і транспортні засоби. У Лісових Гринівцях, як на автомайданчику біля будівлі Кабміну: «Хаммером», «Мерседесом» уже нікого не здивуєш.
— Якби продали бодай десять ділянок офіційно, то за виручені 150 тисяч умовних одиниць усі соціальні проблеми села розв’язали б, — говорить Євген Грицина.
Натомість продають інші. Чуже, не своє. Трапляється, що разом з історичною спадщиною збувають. Куди ж «іде» виручка? У пошуках відповідей на ці зухвалі виклики аборигени Лісових Гринівців зробили перший правильний крок — обрали сільським головою Євгена Грицину.
Отака, бачите, історія з історією — стародавньою, давньою, новою, новітньою. Забута, незабутня, трагічна, драматична, брутально зруйнована. Нарешті, прокуратура Хмельницької області за матеріалами, зібраними оперуповноваженими держслужби з боротьби з економічною злочинністю, порушила кримінальну справу. Щодо службових осіб. Які, як з’ясувалося, знали всю історію урочища «Міліція». Одначе, як записано у матеріалах справи, перевищили свої службові повноваження в інтересах приватного підприємця. І чого б то?..
