Сьогодні, 17 листопада, в усьому світі відзначають День студента. В Україні їх налічується понад два мільйони. І хоч які б часи були в нашій державі, вони завжди лишалися прогресивними, надзвичайно ініціативними, енергійними та впевненими у собі людьми. Згадаймо хоча б революцію на граніті, потім — помаранчеву революцію, а нині — численні акції протестів проти міністра освіти та науки Дмитра Табачника. Зараз, коли час та влада ставить перед студентством нові виклики, їм надзвичайно важливо зберегти свою єдність та рішучість. Бо, за висновками соціальних психологів, незважаючи на те, що студентство завжди було передовою верствою населення, здатною відстоювати свої інтереси, у багатьох із них зараз немає самостійності у прийнятті рішень та виявленні власних політичних інтересів. Натомість з’явилася тривога за своє майбутнє.
— Такого висновку я дійшла, коли проводила дослідження у західному регіоні України у зв’язку з місцевими виборами щодо очікувань, політичних настанов та цінностей студентів, — розповіла Олена ЛІЩИНСЬКА, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології. — Таке враження, що у студентів посттравматичний синдром. На першому місці у них бажання, аби влада про них дбала. Я хотіла подивитися, наскільки люди налаштовані на себе і вірять у свої сили. Виявилося, що студентство Західної України не самостійне. І цьому є просте пояснення: існує психологічна закономірність — якщо є умови, коли людина відчуває загрозу до свого фізичного існування, не впевнена, чи буде робота, одяг, їжа, тобто чи будуть задоволені первинні потреби, тоді інші потреби просто пригальмовуються. Наразі я не відчуваю тенденції, якою молодь буде завтра. Тому що, з одного боку, є очікування від студентської молоді щодо активності й готовності відстоювати свої права, потреби і місце у суспільстві. А з іншого боку, те, що відбувається зараз в освіті, коли ми маємо корупційну корозію, коли відкрито продаються фальшиві дипломи, а новостворені університети нічого не навчають, молода людина зі своєю професією лишається нікому не потрібною. Виходить зачароване коло: з одного боку, диплом треба отримати, а з іншого — де знайти з ним роботу.
Тож зараз студентство більше переймається проблемами насушного існування. На додачу ті, хто тільки збирається до вищих навчальних закладів, мусять пристосовуватися до нових правил вступу. Нещодавно їх оприлюднило Міністерство освіти та науки, чим викликало низку критичних заяв з боку освітян. Найбільше критики лунало з приводу того, що вищі навчальні заклади повернуть обов’язкові вступні іспити. На думку експертів, це чудова нагода обійти зовнішнє незалежне оцінювання, тобто звести його нанівець. По суті, це ще один крок назад у наближенні нашої освіти до європейської. А саме її прагнуть наші студенти, аби мати можливість продовжити своє навчання за кордоном або хоча б вчитися в тих умовах, що й їхні зарубіжні колеги.
Натомість ті, хто вже вчиться, стурбовані тим, як і де їм знайти роботу. За даними опитування Державного інституту розвитку сім’ї та молоді, саме працевлаштування турбує студентів найбільше. Бо від цього залежить і рівень їхнього життя, і можливість задовольняти усі свої потреби, як фізичні, так і духовні. Однак, зважаючи на те, що студенти тільки-но здобувають свою професію, їм важко зараз сказати, чи будуть вони конкурентоспроможними на ринку праці. Хоча саме це найбільше цінують роботодавці.
Ще більше проблем чекатиме на молодь, якщо Верховна Рада таки ухвалить нову редакцію Трудового кодексу. Тоді випробувальний термін буде обов’язковим для молодого працівника, а роботодавці матимуть право не платити у цей час йому зарплату. Тож дякуючи новому законодавству, більшість випускників навчальних закладів може перетворитися в безкоштовну робочу силу.
Та все ж молодь завжди мала ту енергію та впевненість, яка переборювала усілякі перешкоди. У цьому неодноразово переконувався «День», проводячи зустрічі зі студентськими аудиторіями в різних куточках України. Які ж зараз горизонти, можливості та шанси самореалізуватися відкривають перед собою наші студенти, ми запитали в них самих.
КОМЕНТАРI
Катерина ЯКОВЛЕНКО, студентка четвертого курсу Донецького національного університету:
— Зараз дуже складно планувати своє майбутнє щодо професії. Особливо, це стосується студентів так званих творчих спеціальностей. Я вивчаю журналістику вже чотири роки, і незабаром отримаю диплом, тому питання, що робити і куди йти після університету для мене дуже актуальне. «Творчим» спеціалістам не надають цільового розпорядження, як, наприклад, студентам медичних вишів, тому кожен шукає свій шлях сам. І більшість просто не знаходить його. Для хорошого працевлаштування потрібен, як мінімум, дворічний стаж за обраною спеціальністю або хороше резюме. У Донецьку наприклад, більшість журналістів, які зараз працюють у медіа, це журналісти не за фахом. Крім того, кожного року збільшується кількість саме професійних журналістів. Цього ж року, наприклад, тільки до Донецького національного університету було зараховано сто студентів-першокурсників на спеціальність журналістика. І з одного боку, виходить, що конкуренція є, а значить є попит, а з іншого (більш реального) справжнього попиту немає. Тому жодної гарантії щодо хорошого професійного майбутнього у своєму місті я не бачу.
Назар ЛИТВИН, студент п’ятого курсу фінансово-економічного факультету Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана:
— Наступного року я закінчую університет і переді мною постане питання працевлаштування. Звичайно, як майбутній фахівець я хочу працювати за спеціальністю. Але, на жаль, на сьогоднішній день знайти таку роботу з гідною оплатою дуже важко. Про те, щоб держава гарантувала працевлаштування, взагалі говорити не доводиться. У контексті дій сьогоднішньої влади, «проведення» нею реформ оптимізму не додають і впевненості в завтрашньому дні також. Я зараз проходжу практику в державній податковій інспекції, і навіть якщо припустити, що мене туди візьмуть на роботу, заробітна плата буде сміхотворною. І як, скажіть, за такі гроші прожити у столиці? Більшості приватних фірм потрібні працівники з досвідом роботи. А звідки він у мене візьметься — студента денного відділення, відмінника, який усі п’ять років сумлінно навчався? Тому, на жаль, ситуація є складною, і я ще не визначився, що буду робити, куди йти після закінчення університету.
Юлія БУДЬКО, студентка третього курсу Національного університету «Острозька академія»:
— Я впевнена в тому, що після закінчення університету буду працевлаштована. Сьогодні існує безліч можливостей працювати — від звичайного інтернет-копірайтера до офісного працівника чи службовця. Тому розумію, що насправді проблеми з працевлаштуванням немає. Інша річ — це необхідність постійного навчання та набуття досвіду, хоч де б і ким працював. Не вважаю, що це є проблемою. Знаючи, що за необхідності зможу опанувати потрібне, можу твердо сказати, що впевненість у майбутньому маю.
Назар ДРАЛА, студент п’ятого курсу Львівського національного університету ім. І. Франка, голова ГО «Студент за студента»:
— Студенти завжди були рушійною силою усіх перемін: чи це студентська революція на Граніті, яка призвела до незалежності України, чи події, які відбувались у 2004 році. Я думаю, що в зв’язку з подіями, які останнім часом відбуваються в нашій державі, у студентів з’являється потреба показувати свою силу. Беззаперечно, лишається актуальним питання про перше робоче місце, багато моїх однолітків або вже виїхали за кордон, або планують це зробити найближчим часом. Мені шкода, що перспективні, освічені люди покидають державу, шукаючи кращої долі. Щодо здобуття вищої освіти, то я бачу, що отримати її стає дедалі важче. Ціни за останні роки ростуть стрімко, позбавляючи можливостей молодого абітурієнта з незабезпеченої сім’ї.
Але є і позитивні тенденції. За чотири роки мого навчання у вищій школі від мене жодного разу не вимагали хабара. Серед молоді є розуміння, що потрібно розраховувати тільки на свої сили. Є багато людей, які роблять усе можливе, щоб після закінчення ВНЗ відкрити свою власну справу. Тих, хто залишаться в Україні, чекає нелегка доля, але ж хто, як не ми повинні розбудовувати її.
Вадим БАБЕШКО, студент Університету «Валенсія», Іспанія:
— Як студент західного вишу, я, звичайно, маю кращі стартові позиції: кращі умови навчання, якісніша освіта, європейський диплом, який відкриває можливість кар’єри в Європі, США чи інших розвинутих країнах, а тим паче в Україні. Щодо своєї майбутньої долі й чи буде вона пов’язана з Україною, я ще не визначився. У мене, слава Богу, була можливість побачити світ. І мені дуже сумно за свою Батьківщину. Справа не в тому, що «держава нічого не робить», насправді достатньо було б, щоб держава не заважала: створюючи законодавчі бар’єри чи призначаючи корумпованих чиновників. Але найголовніший фактор, що заважає більшості молодих людей зробити серйозну кар’єру в Україні, це «кумівство»: коли на відповідальні державні посади чи посади в комерційних структурах беруть не спеціалістів, а синів та дочок нашої знайомих, високопосадовців. Реальні шанси влаштувати свою долю — лише працюючи у великій іноземній компанії, де цінують не походження людини, а її професійні якості. Свого часу, після школи, вирішуючи, який напрямок навчання мені обрати, я хотів вступати на медичну спеціальність, але батьки мене відрадили — будеш бідним та голодним. Тому тепер я — програміст, і хоча робота ця не складніша, зате однозначно хлібніша. Я щиро прагну, щоб в українському суспільстві щось нарешті глобально змінилося, щоб там хотілося і моглося жити та працювати. Вітаю усіх українських студентів із Днем студента та бажаю успіхів і терпіння в навчанні та після його завершення.
