У музейній спільноті — черговий конфлікт. Музей історичних коштовностей втрачає свій статус музею і стає відділом Національного музею історії України. Раніше він був філією НМІУ, але працював майже окремо як заклад музейного типу, з мінімальним втручанням гендиректора у свою роботу. Офіційно такі зміни пов’язані з утвердженням нової структури в Національному історичному музеї. Однак колектив МІКУ вбачає у цьому загрози для збереження колекції, тому звернувся з відкритим листом до керівництва країни та громадськості, щоб винести обговорення проблеми у публічну площину.
«Як наслідок структурних змін — ліквідується не тільки статус філіалу як музею, але і статус його колекції як колекції Музею історичних коштовностей України, яка була самостійною виокремленою складовою частиною музейного фонду НМІУ. Хоча колекція МІКУ — це колекція, що історично склалася і була зібрана завдяки зусиллям не одного покоління музейників та науковців. Ця колекція має широке міжнародне визнання та неодноразово презентувала Україну в багатьох країнах світу», — йдеться у відкритому зверненні.
«ЦЕ ЗОЛОТИЙ ЗАПАС УКРАЇНИ»
Завідувач Музею історичних коштовностей Людмила Строкова вважає такий підхід непрофесійним, і через це — загрозливим для збереження унікальних колекцій. «Загроза передусім у непрофесійності та небажанні знати специфіку нашого музею Для генерального директора історичного музею, Тетяни Сосновської, наш музей нічим не відрізняється від інших, він такий, як усі. Так, він такий, як усі, але колекція наша інша. Для її зберігання та експонування є ряд умов, треба отримати ліцензію та дотримуватись усіх її вимог. У нас є колекція скіфського золота (чого варта скіфська пектораль, датована 4-им століттям до нашої ери. — Авт.), давньоруських скарбів, українського золотарства, сакральної іудаїки, яка, може, не найбільша у Європі, але найцікавіша, у нас немає ширвжитку, у нас індивідуальне виготовлення майстрів. Промовчати про це ми не мали права, тому що це державний музей, це найцінніша і найдорожча колекція, ми не знаємо, скільки вона коштує, але це золотий запас України, на сторожі якого ми стояли 52 роки», — наголошує на цінності колекції завідувачка.
Конфлікти та непорозуміння із Тетяною Сосновською, яку Міністерство культури призначило на посаду гендиректора НМІУ, виникають не вперше. Спочатку серед музейників пішла хвиля обурення, що на таку відповідальну посаду Мінкультури призначило людину без історичної освіти. Нагадаємо, що раніше Тетяна Сосновська керувала музеєм-квартирою Павла Тичини. Потім було звернення Національної спілки художників України, що за рішенням нового гендиректора перестає працювати експозиція художніх виробів зі скла, котра була однією з візитівок музею. Улітку було звернення музейників до керівників держави, що таке призначення неприпустиме і Мінкульт має замінити Сосновську на іншого фахівця.
Тепер же непорозуміння між керівниками двох музеїв. Тетяна Сосновська запевняє, що ніякої загрози для самої колекції від зміни статусу не буде. Усі експонати, а це 56 тисяч одиниць, лишаться на Лаврській, 9, де знаходиться Музей історичних коштовностей. Зміниться структура філії: із шести відділів лишиться один, ті, хто обіймав керівні посади, понизяться у статусі, скорочень працівників не буде, заробітні плати лишиться такими ж, як і нині.
АМБІЦІЇ МУЗЕЙНИКІВ
Чому взагалі виник цей конфлікт, котрий обидві сторони так чи інакше виносять у публічну площину? У обох керівників майже схожа відповідь, підкріплена своїми аргументами: це все амбіції. За словами Тетяни Сосновської, наразі вона, як генеральний директор, не може впливати на роботу філії і не може отримати інформацію про колекцію. Щоб отримати такий доступ, статус і забирають.
«За всю колекцію музею історії несе відповідальність головний зберігач музею та генеральний директор. Я спостерігаю небажання відкрити навіть нам інформацію про цю колекцію. Я це розумію як знак перестороги. Така консервація колекції у собі — небезпечна. Зараз ми повинні тримати у себе копії інвентарних карток та паспортів кожного експонату, бо це предмети державного фонду. На сьогодні я не маю інформації про жоден експонат, за який я відповідаю, але він зберігається у Музеї історичних коштовностей. Це нонсенс. А чому немає? Бо до цього часу керівник філії не виявив бажання відповідно до інструкції обліку збереження фондів передати нам копії карток. При будь-якій загрозі ця колекції могла бути просто відділена, і ніхто би не знав, що це частина колекції історичного музею. А це питання державної безпеки», — вважає Сосновська.
Однак у МІКУ переконують, що колекція мала свій статус і була складовою частиною музейного фонду Національного музею історії України. І обидві структури вели свій облік колекції, окремо один від одного. У 2012 році проводили інвентаризацію, і за 52 роки існування музею коштовностей жоден експонат ніде не загубився.
ЛИШИТЬСЯ ТІЛЬКИ ВИВІСКА?
З пояснень Тетяни Сосновської випливає, що статус забрали і для того, щоб збільшити кількість відвідувачів. Чудовий ремонт та чудова експозиція мали б сприяти цьому. Однак Сосновська переконує, що відвідувачів дуже мало, тому апробовані форми роботи у музеї Тичини та музеї історії «переїдуть» до Музею історичних коштовностей. За рік-півтора розраховує на нові показники відвідуваності музею.
«Нас звинувачують, що ми приховуємо колекцію, не показуємо її, що маємо порожні зали, але екскурсії проводяться, і квести, і майстер-класи, правда, на вулиці, бо нам бракує приміщень. Напередодні Євро-2012 у частині приміщень музею затіяли ремонт, після завершення два виставкові зали нам не повернули. Тому у нас обмежені можливості для експонування. І в нас музей, де бігати школярам не можна, у нас кожна вітрина — як кришталева туфелька», — переконує Людмила Строкова.
Ще у червні колектив Музею історичних коштовностей, відчуваючи певні ризики зі зміною керівництва, писав листа в Мінкультури та ІКОМ з пропозицією про відокремлення музею, щоб він був самостійним, а не відділом чи філією. Відповідь отримали лише у жовтні з відмовою, бо є постанова уряду про економію бюджетних коштів, за якою створення нових структур, зокрема і музеїв, наразі не передбачається. Як працюватиме музей далі? Колектив розгублений, є побоювання, що з таким підходом від знаменитого музею лишиться тільки вивіска.
