Кожного третього вівторка місяця Кіровська чоловіча виправна колонія №33 середнього режиму, яка знаходиться в Донецькій області, перетворюється на будинок надії. Саме цього дня заведено одружувати ув’язнених з їхніми коханими. Торік — 57 пар, цього року тут одружувалися вже 24 ув’язнених. У передостанній вівторок травня в Кіровському шлюб уклало шість пар. «День» також привітав молодих. Крім того, ув’язнені тепер регулярно зможуть читати нашу газету.
Парубки без костюмів, ситро замість шампанського, дівчата без пишних білих суконь. На весілля не можуть прийти друзі, лише найближчі родичі. У вівторок і тих не виявилося — після довгих чекань матері поїхали додому. Коровай тут подарувала колонія — кожній з шести пар, що обручаються, вручили величезний весільний пиріг, прикрашений двома обручками. До речі, і обручку після весілля у нареченого знімають: у колонії заборонено носити золото. Тому сімейну цінність зберігатиме дружина до закінчення терміну. Але обраниці не нарікають: вони раді, що наступні три дні (а саме стільки триває «медовий місяць» за ѓратами) будуть поряд зі своїми тепер уже чоловіками.
«Два роки тому ще вдома мені потрапила до рук газета з номером телефону. Я зателефонувала. Люди бувають різні. І я сподівалася, що там, в колонії теж бувають хороші люди. Ну ось, після цього почали зустрічатися. Чекати мені залишилося рік. Спочатку ми просто зустрічалися. Живемо в різних містах, але стосунки тривали. Я виїхала до Криму з дитиною, потім повернулася, і взимку Руслан запропонував одружитися», — розповідає Ольга. Про рішення оформити шлюб ніхто з родичів Ольги не знає, для них це може стати відкриттям. Русланові жінка вірить і сподівається, що тепер у них обох життя зміниться. В колонії він вже вп’яте. Але Ольга вірить у те, що зможе його перевиховати, оскільки сама психолог. Плани на майбутнє — працювати, виховувати дитину, розпочати своє діло. Про те, яке саме, жінка не каже — боїться зурочити. «Він дуже сильно мене підтримував морально протягом усього часу, довіряв мені, щиросердно до мене ставився. Він дуже добрий. Що більше я з ним спілкуюся, то більше розумію, що це за чоловік. Люди бувають різні, але я бачу, що ця людина відкрита», — розповідає про свого коханого жінка.
Невдалий шлюб був і у двадцятишестирічної Юлії. Вона і Олександр виявилися вчора наймолодшою парою. Їх стосунки народилися ще до того, як парубок опинився у виправній колонії. «Але ми все одно продовжували спілкуватися, впродовж двох років я ходила до нього на побачення. Так вийшло, що мені потрібно їхати на курси перекваліфікації, але він не захотів мене відпускати. Каже: тільки якщо станеш моєю дружиною. Пропонував руку і серце на побаченні, дивлячись в очі. Він чудовий: добрий, роботящий, люблячий», — розповідає дівчина. Чекати їй залишилося небагато — до листопада цього року. До вибору доньки і подруги батьки та друзі поставилися спокійно: ти вже доросла і тобі вирішувати свою долю.
Найбільш довгоочікуваною реєстрація браку виявилася для Ганни та Дмитра. Зі своїм чоловіком вони були знайомі з дитинства — жили в одному будинку. Незабаром у них зав’язалися стосунки. Це її перше кохання. «Наші шляхи розходилися, але потім ми зустрілися знову», — каже Ганна. У них вже двоє дітей. Саме тому чоловік узяв прізвище дружини — таким чином не потрібно буде переробляти дитячі документи. Як не дивно, але раніше парубок так і не зміг запропонувати коханій одружитися. Тільки зараз, через декілька років, він зробив цей крок. Про те, що мама у вівторок була в колонії, діти не знають — для них тато перебуває в Москві на заробітках. Для знайомих, батьків і родичів їх одруження стане сюрпризом. Але Ганна готова до всього: тепер головне, що її чоловік нарешті стане батьком для дітей. У зв’язку з реєстрацією стосунків Ганна втратить матеріальну допомогу, яку їй виплачують на молодшу дитину, але вона з упевненістю прийняла своє рішення. Зараз у жінки великі надії на те, що в їхньому житті все зміниться. «Сюди він потрапив удруге через те, що йому нічого було втрачати. Зараз у нього будемо ми. Думаю, що він не буде робити необдуманих вчинків», — коментує вона.
Цього дня одружитися мали ще дві пари. Але одруження відклали. В однієї з пар три дні тому народилася дитина, і наречену ще не виписали з лікарні. Молодий батько Олександр не засмучується, а навпаки дуже радіє. Його обраниці 23, йому 28. У парубка вже є діти, але їх мати забороняє бачиться з батьком. Сам батько стверджує, що готовий відповідати і за наречену, і за дітей — від першого і від другого шлюбу.
Заступник начальника управління пенітенціарної служби України в Донецькій області Василь БУРАК каже, що весілля може в подальшому вплинути на долю ув’язненого. «Перше, на що ми дивимося, коли розглядаємо справи, — це соціальні зв’язки ув’язненого. Якщо у нього є дружина, діти, ув’язнений старанно працює. Весілля — це засіб самовиховання, коли ув’язнений, усвідомивши свою провину, стає на шлях виправлення самостійно, прагне змінити своє життя», — говорить він. У той самий час Юрій САВОН, начальник відділу з виконання і контролю судових рішень, каже, що весілля не впливає на умовно-дострокове звільнення. Все залежить від поведінки ув’язненого в колонії. Про те, чи повертаються женихи назад, він також не знає — такої статистики просто немає.
«УДО треба заслужити, потрібно показати, що ти працюєш», — каже ув’язнений Владислав. Він сидить у колонії за викрадення машини. У нього на весіллі роль свідка. «Багато дівчат бояться, адже розуміють, що тут сидять злочинці. Так не хочеться висловлюватись, але начебто як покидьки. Кожен скоїв свій злочин, і він розуміє, за що сидить, за що покараний. У всякому разі ви бачите, що зараз одружуються шість пар, звичайно, це добре», — каже він. У самого парубка є дівчина. Познайомилися традиційно, через листування. Парубок відразу написав, що перебуває у місцях позбавлення волі. На побачення дівчина не ходить, чекає на хлопця вдома. Побачити його вона зможе вже через місяць. Владислав хоче традиційне весілля: з авто, нареченою в білому, він у костюмі, поруч батьки, родичі та друзі.
А поки триває весільний обряд, на кухні ув’язнені готують гороховий суп і підливу. Кухар Георгій тут вже сім років і весь час працює на кухні. Вибирати те, хто куди піде працювати, ув’язнені не можуть, але йому справа подобається. Решта ув’язнених працює з металом та деревом. Зарплата мінімальна, перераховується на картку. Результати праці ув’язнених можна спостерігати вже на вході — тут стоїть гарний різьблений дерев’яний столик.
Кіровська чоловіча колонія дуже непогана за умовами перебування. Тут знаходяться ті, хто потрапляє в колонію вдруге. Злочини, які скоїли чоловіки, — від викрадення авто до вбивства. Нині в самій колонії триває ремонт — у кімнатах стелять лінолеум і фарбують панелі. На лекції, диспути, розважальні ігри тут відводять мінімум дві години в день. Теми різні — від естетики до економічної теорії. Тут і гуртки самодіяльності. В колонії є й бібліотека. На її полицях — книги правової тематики і художня література. Але з оновленням фонду є проблеми. Воно відбувається рідко — і лише як благодійний внесок. Тому переважно тут представлені старі видання. Тому «День» став якісною новинкою — в бібліотеці раніше не було видань такого формату і такої періодичності. Адже це не лише джерело інформації, але й засіб самоосвіти, і змістовна підмога для лекцій та занять.
Як стверджують співробітники колонії, лише невелика кількість ув’язнених не йде назустріч перевихованню. Статистику того, який відсоток колишніх ув’язнених повертається назад, у колонії не ведуть, але вважають, що роблять достатньо для того, аби людина використовувала свій шанс змінити життя.
До речі, такі хороші умови перебування в Україні — доволі рідкісне явище. Навіть на території однієї Донецької області ситуація різниться. Найгірші чутки ходять про Єнакіївську колонію №52, до якої ще жодного разу не пустили журналістів.
