Історія з «Християнською етикою» в школах отримала продовження. Поки що ніхто не буде батькам та учням пропонувати цей урок як обов’язковий. Але чим може завершитися співпраця Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій та Міністерства освіти й науки? Може, якраз і впровадженням у школах релігієзнавчих дисциплін.
Угоду про співпрацю рада церков та Міносвіти підписали фактично перед стартом нового навчального року, 25 серпня. І ця подія знову розпалила дискусію в суспільстві, чи місце релігії в школі? Нагадаємо, в липні цього року івано-франківський міський голова Руслан Марцінків ініціював звернення до МОН, щоб у шкільну програму для 5 — 9 класів потрапили дисципліни морально-духовного спрямування, та ж «Християнська етика», «Біблійна історія та християнська етика» тощо (детальніше про це «День» уже розповідав).
Не всі такий задум Марцінківа підтримали. Зокрема, релігієзнавиця Людмила ФИЛИПОВИЧ зазначала, що подібні ідеї потребують громадського обговорення. І в будь-якому разі вивчення релігійних предметів має бути за згодою батьків, а не примусово. Оскільки ні обговорення, ні тлумачень, навіщо цю угоду МОН підписало, немає, суспільна дискусія розгорілася з новою силою.
ПОЗИЦІЯ ЦЕРКВИ
Згадана угода — не просто словесна домовленість, а, за словами глави УГКЦ Блаженнішого Святослава (який підписав цю угоду від імені ВРЦіРО як черговий головуючий), це «зобов’язуючий для обох сторін документ, у якому виписані принципи і цінності, на яких має будуватися виховна і освітня діяльність в Україні». Документ має допомогти МОН у вихованні майбутніх поколінь і нашого майбутнього «на основах Божого Закону». Зауважмо, за словами Людмили Филипович, справді віруючого населення в Україні 10 — 12%. Чи прийнятною буде для решти ідея навчання на основі Біблії?
Разом з тим угода має ще одну мету — дбати про моральне здоров’я суспільства. «Угода, яку ми уклали, має саме таку мету — осягнути ціннісне виховання наших дітей, дбати про їхнє моральне здоров’я. І, зокрема, дбати про сімейні цінності — виховувати молодих людей здатними створювати свої родини і бути щасливими, — пояснював Блаженніший Святослав. — Найперше, ми хочемо дбати про те, щоб у державній освіті була присутня ціннісна складова — повага до людської гідності, до родини, до сімейних стосунків у повазі й любові».
Начебто зрозумілі речі, що їх дітей повинні вчити і батьки, не обов’язково школа чи церква. Народна депутатка Інна СОВСУН заявила Фейсбуці, що звернулася до МОН із депутатським запитом, а про які саме традиційні сімейні цінності йдеться в угоді, якщо такого терміна в нашому законодавстві не існує. «На жаль, сторони не уточнюють, що саме мається на увазі під «традиційними сімейними цінностями українського народу», — коментує Совсун. — Утім, у публічних заявах захисники «сімейних цінностей» переважно мають на увазі, що жінка має підкорятися чоловікові, що розлучення — це гріх незалежно від того, наскільки нещасним є подружжя, і навіть у разі домашнього насильства треба «берегти сім’ю» і «не виносити сміття з хати», адже «неповні сім’ї» є неповноцінними, а діти, що в них зростають, — «гірші»».
До дискусії в соцмережах долучився завідувач кафедри політичних наук Українського католицького університету Юрій ПІДЛІСНИЙ. За його словами, основні пріоритети угоди зовсім інші, ніж ті, на які звернула увагу народна депутатка. «Це необхідність подальшого викладання курсів морального спрямування в закладах загальної середньої освіти, виховання на засадах моральних і духовних цінностей у закладах дошкільної освіти; співпраця в справі проходження ліцензування освітньої діяльності закладів вищої духовної освіти та подальшої акредитації їхніх освітніх програм; розвиток приватних закладів дошкільної та загальної середньої освіти задля забезпечення рівних умов для всіх навчальних закладів цих рівнів, не залежно від форм власності; забезпечення належної освіти неповнолітніх дітей, які перебувають у закладах пенітенціарної системи; недопущення закладення в навчальну літературу та навчальні програми положень, що суперечать традиційним сімейним цінностям українського народу, несуть загрозу знецінення інституту сім’ї, материнства і батьківства та позбавляють сім’ю, відповідальне материнство і батьківство значення виховного ідеалу», — навів основні завдання угоди Підлісний.
«Бо якби пані Совсун бодай одним оком заглянула до Святого Письма чи до церковних документів, то нічого з тих уявлень, якими переповнені її знання про сімейні цінності, вона б не знайшла, — продовжує він. — А сімейні цінності, яких навчають учасники ВРЦіРО, є взаємна любов, повага, турбота одне про одного, вірність, відповідальне виховання дітей... Ми вже пожинаємо плоди боротьби з сімейними цінностями: ріст «небажаних» вагітностей серед підлітків, ріст народження дітей поза сім’ями, домашнє насилля, старіння нації, негативна демографія, яка вбиває суспільство, економіку, пенсійний фонд... Перелічувати можна довго... То ж ВРЦіРО б’є на сполох, пропонує свою співпрацю задля подолання негативних явищ, а Інна Совсун проти...».
ЗАКОНОДАВЧІ НОРМИ
Думки користувачів соцмереж розділилися. Одні вважають, що варто заручитися підтримкою церкви, щоби впоратися з моральними викликами сьогодення. Інші наполягають на тому, що школа та освітні програми мають формувати в учнів критичне мислення, а не нав’язувати стереотипи.
Якщо відійти від емоцій та опертись на законодавчу базу, то Закон «Про повну загальну середню освіту» ще раз наголошує на добрій волі батьків для вивчення дітьми духовно-моральних предметів. Так, у громадській організації «Батьки SOS» підготували посібник «Путівник школою», в якому досить розлого описується, чи можна відмовитися від вивчення певного навчального предмета (інтегрованого курсу), зокрема, російської мови/другої іноземної мови/предметів духовно-морального спрямування? Якщо це факультатив, тобто необов’язковий предмет, то так, відмовлятися можна. І не відвідувати цей урок взагалі.
«Відмовитися від вивчення небажаного предмета, обов’язкового для вивчення в певному освітньому закладі, батьки можуть у такий спосіб: звернутися до шкільної адміністрації щодо розроблення індивідуального навчального плану дитини; обрати інший заклад освіти; обрати інший клас у тому ж освітньому закладі, де вивчення небажаного предмета (курсу) не є обов’язковим», — радять у «Батьки SOS». Також упорядники посібника звертають увагу, що на відміну від інших курсів на вибір, що пропонуються адміністрацією освітнього закладу батькам та учням за замовчуванням, курс основ християнської етики та інших предметів духовно-морального спрямування викладається учню лише за умови індивідуальної заяви-згоди його батьків.
Тож як давати відсіч релігійним предметам (у разі небажання їх вивчати), батьки начебто знають. Інша справа, що за співпрацею церков та шкіл просувають ідею морального оздоровлення суспільства. Це важливо, але навряд чи стартовою платформою для цього мають стати навчальні заклади, завдання яких сьогодні, в епоху глобалізації, формувати людину мислячу та компетентну.
КОМЕНТАРI
«ЧИ НЕ ЧАС ЗАДУМАТИСЯ НАД МОРАЛЬНИМ ЗДОРОВ’ЯМ УКРАЇНЦІВ УСЬОМУ СУСПІЛЬСТВУ?»
Роман ЯЦIВ, історик мистецтва, професор Львівської національної академії мистецтв:
— Щоб оцінити потребу укладеної угоди про співпрацю між Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій, потрібно вийти за межі спрощених та однобоких трактувань законодавчих норм про «відокремлення церкви від держави», зокрема — частини статті 6 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в такій редакції: «Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігії».
Світський характер державної освіти не означає відмови освітніх інституцій від закріплення в дітей і молодих громадян морально-етичних засад, які є інтегральною складовою етнопсихологічної ідентичності Українців. На жаль, сьогодні органи державної влади України приділяють недостатню увагу чиннику виховання в широкому форматі питомих етико-свідомісних національних рис.
Сучасне громадянське суспільство в Україні після Революції Гідності та складних випробувань у державотворенні (особливо загострених російсько-українською війною) мобілізувало найкращі духовні та суспільно-етичні прикмети Нації, але опинилося віч-на-віч із сильним внутрішнім ворогом — байдужістю, цинізмом, безвір’ям та навіть нігілізмом. За таких умов держава зобов’язана перейняти на себе місію провідництва й захистити Людину від дедалі потворніших, агресивних субкультурних сурогатів.
Поза всякими конституційними нормами цинізм, неопролетарський «пофігізм» та моральна деградація продовжують наступати на права людини бути Людиною. Чи не час задуматися над моральним здоров’ям українців усьому суспільству спільно з відповідними освітніми, науковими, багатопрофільними гуманітарними інституціями, органами влади, а також і Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій, виробивши стратегію оптимізації духовності та гуманізму в житті народу через його світоглядні основи?
«ЛЯКАЄ, ЩО ЦЕЙ ДОКУМЕНТ УЖЕ ЗБИРАЮТЬСЯ ПРОЛОНГОВУВАТИ...»
Світлана ДУБИНА, голова правління громадської організації «ВIСЬ»:
— Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій знову вийшла в площину взаємодії з Міністерством освіти і науки. Лише в травні минулого року було ліквідовано громадську раду з християнської етики, створену при МОН, а тепер ця тема знову виринає. В мене особисто нова угода, укладена нещодавно між МОН та ВРЦіРО, викликає відчуття небезпеки. Передусім через її завуальованість. Якби людина хоча б з найменшим рівнем критичного мислення прочитала цей документ і проаналізувала, відкривши вказані в тексті статті, то стало б очевидно, що зміст тих статей узагалі не говорить про те, на що посилаються автори, аргументуючи необхідність такої співпраці.
До прикладу, у статті 15 Конституції Україні, на яку посилаються в тексті, йдеться про те, що держава гарантує свободу політичної діяльності. Або стаття 11 — про розвиток української нації та історичну свідомість, тобто дотичності до освіти там узагалі немає. Ба більше, подається стаття 35-та, в якій чітко сформульовано: церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви — все, крапка. Фактично виходить так, що цей меморандум мотивує МОН порушувати Основний Закон України.
Крім того, в документі посилаються на Закон «Про освіту» та інші закони. На кого це розраховано? Є Закон «Про свободу совісті та релігійні організації», в статті 5 якого написано, що церква та релігійні організації відокремлені від держави і релігійні організації не виконують державних функцій. Вони взагалі зобов’язані додержувати вимоги чинного законодавства та добропорядку. Тобто зараз вище угода — це порушення Конституції України, Закону України «Про освіту» і Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Якщо ж вчитатися в документ, то легко можна зрозуміти, для чого весь «город» городився. Заради пункту 1.5. У його контексті йдеться про те, що «сторони погоджуються на співпрацю задля недопущення закладення в навчальну літературу та навчальні програми положень, що суперечать традиційним сімейним цінностям українського народу, несуть загрозу знецінення інституту сім’ї, материнства і батьківства та позбавляють сім’ю, відповідальне материнство і батьківство значення виховного ідеалу». Що це? По-перше, релігійні організації взагалі не мають жодного права втручатися в формування цих навчальних посібників, бо це порушує законодавство України. По-друге, про які традиційні сімейні цінності українського народу йдеться?! А в наступному пункті взагалі зазначається, що все це задля «гармонізації державно-конфесійних відносин у галузі освіти, підтримання постійного діалогу з церквами та релігійними організаціями, більш ефективного використання їхнього потенціалу у виховному процесі». Тільки за це вже можна позиватися до суду. Лякає те, що цей документ уже збираються пролонговувати, намагаючись забезпечувати своє проникнення в школи. На мою думку, повторюся, цей документ є підставою для позову до суду, бо ті статті, на які посилаються автори, є неактуальними або взагалі порушують законодавство. Зокрема, статтю 6 Закону «Про освіту» — де йдеться про невтручання релігійних організацій у навчальний процес.
У школі має йтися про права людини, а не про сімейні цінності. За останніми дослідженнями, традиційних сімей — тобто тато, мама й діти — лише 25%, то що таке цінності?! Із дітьми треба говорити про права людини, про гідність і здоров’я. Все інше немає жодним чином нав’язуватися. Вдома — будь ласка. Батьки мають право на виховання дітей відповідно до своїх ідеологічних та релігійних переконань. І то, якщо взяти до уваги Конвенцію про права дітей, то все це має відбуватися без примусу до дитини.
«У СВІТСЬКУ ШКОЛУ НІХТО НЕ МАЄ ПРАВА ВТРУЧАТИСЯ»
Ян Щекатуров, експерт з питань релігії та церкви, колишній керівник Центру допомоги жертвам деструктивних культів «Діалог», Дніпро:
— В Україні всі релігійні організації діють відповідно до закону «Про свободу совісті та релігійні організації», а основні принципи закладені в Конституції. Але за Конституцією України, церква відділена від держави, а освіта відокремлено від церкви. У той же час релігійним організаціям згідно із законом надається можливість створювати свої школи при церквах. Якщо у них багато віруючих або прихильників, нехай вони там і вчать своїм сімейним цінностям. Тому що у мусульман ці цінності одні, у католиків — інші і так далі. А оскільки у нас багато різних релігій і церков, зокрема є й деструктивні течії, які мають статус релігійних організацій, вони мають можливість вчити чого завгодно.
Але найголовніше, що церква відокремлена від держави. І в світську школу ніхто не має права втручатися. Ніхто — це не їхня єпархія! Якщо вони хочуть пропагувати свої цінності, нехай у своїх церковних школах і пропагують — вони у них є. Є ще приватні школи, наприклад, єврейська школа — будь ласка, там свої цінності пропагуйте.
На мій погляд, підписувати якісь угоди між церквами і державною установою — нонсенс якийсь. Такого не має бути. Тому що релігія або духовність — це інтимна сфера, це глибоко особисте. Це сфера свободи совісті. Тому не треба людей тягнути ні в один бік, ні в інший. Дуже погано, що у нас Конституцію забули. У нас Конституція, як казка якась. У ній одне написано, а в житті все інакше. А треба, щоб усі закони відповідали Конституції, і не інакше. У нас вже наприймали купу законів і підзаконних актів, які суперечать Конституції. Це не годиться нікуди. Ось така у мене позиція.
Справа в тому, що ще років п’ятнадцять тому була така спроба — церковники хотіли впроваджувати свої програми у світські школи, але тоді цю спробу відкинули. Якщо вже говорити про сімейні цінності, то цих цінностей має навчати сім’я. У прихильників різних релігій — різні сімейні цінності. Крім того, в різних країнах сьогодні по-різному трактують саме поняття сім’ї. Мені здається, що це взагалі особиста справа кожної людини.
«З РЕЛІГІЙНОЮ ОСВІТОЮ В УКРАЇНІ І ТАК СЬОГОДНІ НЕПОГАНО»
Микола ПАЛIНЧАК, доктор політичних наук, професор, декан факультету міжнародних економічних відносин УжНУ, голова Закарпатської обласної організації Української асоціації релігієзнавців:
— Угода є зобов’язуючим документом для обох сторін, де зазначено принципи і цінності, на яких повинна будуватися виховна і освітня діяльність в Україні, і як сказано в тексі угоди «...задля сприяння подальшій гармонізації державно-конфесійних відносин у галузі освіти, забезпечення права громадян на свободу совісті та формування моральності та духовності здобувачів освіти».
З релігійною освітою в Україні і так сьогодні непогано. Ми маємо 209 духовних навчальних закладів, у яких понад сім тисяч слухачів здобувають богословську професійну освіту на стаціонарі і ще більше 10 тисяч навчаються заочно. В Україні понад 13 тисяч недільних шкіл, де діти, молодь вивчають основи того чи іншого віросповідання. В Україні чимало загальноосвітніх шкіл, у яких викладають християнську етику. Є велика кількість теле— та радіопрограм, присвячених релігії, інтернет з релігійними ресурсами.
Традиційні церкви вимагають, щоб релігія викладалась у загальноосвітніх закладах, а представники релігійних меншин воліють мати власні релігійні школи.
Ще 2 липня 2015 року в Україні був прийнятий закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів», що надав релігійним організаціям право бути засновниками загальноосвітніх шкіл, яких сьогодні вже понад 90.
У цій загальнодержавній дискусії є чимало тих, хто пропонує залишити релігійну освіту виключно в «церковній огорожі», справедливо посилаючись на конституційні принципи відокремлення школи від церкви, відсутність педагогічних кадрів, здатних викладати релігію в школі, міжконфесійні конфлікти та надзвичайне релігійне різноманіття в нашій державі. Тому на шляху впровадження релігійної освіти, як показує досвід країн Центральної Європи, є чимало роботи. Особливо у сфері методики викладання.
Угода визнає важливість співпраці у справі проходження ліцензування діяльності закладів вищої освіти та подальшої акредитації їхніх освітніх програм. Починаючи з 2015 року вищі навчальні духовні заклади прирівняні до світських.
Угода про співпрацю між Міністерством освіти і науки України та Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій зазначає, що важливим механізмом для забезпечення співпраці між Міністерством освіти і науки України та Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій є утворена при МОН — Громадська рада з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями.
Як зазначив Блаженніший Святослав, ця угода є історичною подією в житті нашої країни, яка гармонізує державно-церковні відносини у сфері освіти; забезпечить права громадян на свободу; совісті та формування моральності і духовності здобувачів освіти. Згідно з Угодою, Громадська рада з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями при МОН буде сприяти всебічному забезпеченню свободи совісті та гармонізації державно-конфесійних відносин у галузі освіти, та підтримувати діалог з церквами та релігійними організаціями, з метою ефективного використання їхнього потенціалу у виховному процесі.
Підготували Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів, Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, Вадим РИЖКОВ, «День», Дніпро, Василь ІЛЬНИЦЬКИЙ, Ужгород
