Щоб виокремити і позиціонувати себе як унікальну географічну одиницю, українські міста й містечка часто роблять акцент на «гастрономічні» фестивалі, оминаючи увагою інтелектуальний туризм
Хвиля фестивального руху в Україні наростає. У контексті пошуку локальної ідентичності міста, містечка і селища організовують власні фестивалі й місцеві свята. Поки що більшість ідей зосереджена довкола «гастрономічних» заходів, які здебільшого не мають в основі ані національного, ані культурного підѓрунтя. Вони не пов’язані з місцем проведення тим особливим зв’язком, що робить фестивалі успішними, а місце — оригінальним та популярним серед туристів. Звідси — нездатність розкрити дух міста і закріпити у свідомості людей привабливі особливості конкретної географії.
Нещодавно голова Волинської обласної державної адміністрації Борис Клімчук повідомив, що наступного року в області планують запровадити кілька нових фестивалів — для розвитку туристичного потенціалу. Серед ідей Клімчук назвав картопляні, дерунові, журавлинові, чорничні фестивалі, ба навіть свято хлібної самогонки. Чому б ні? В області їдять картоплю й деруни, збирають чорниці та, очевидно, п’ють самогон... Утім, подібні фестивалі організовують і в інших регіонах. У Закарпатті вже відгуляли фестиваль чорниць, а в історичному Коростені тільки готуються до четвертого Міжнародного фестивалю дерунів.
«Це локальна ідентичність, люди сприймають себе, передусім, через місце, в якому живуть. Відповідно, для них важливо самим, власноруч створити якусь визначну подію, що мала б певну періодичність і проходила саме в місці їхнього проживання», — пояснює любов українців до різноманітних фестивалів галушок, борщів та дерунів соціальний психолог Олег ПОКАЛЬЧУК. Експерт уважає, що нічого страшного в цих «святах шлунків» немає — в Європі вони поширені так само. «Я бував у Норвегії — там теж кожне містечко має свої фестивалі, або подивіться на Німеччину — суцільне пиво і наїдки. Тут насправді нічого екзотичного немає, це явище не упосліджує українців. Можна сказати, що це є певного роду середньовічним типом поведінки, культури, але світ, якщо він стабілізується і гармонізується, шукає задоволень», — підсумовує Покальчук.
Щоправда, деякі фестивалі гастрономічного спрямування в Україні все ж таки відрізняються від решти, адже пов’язані не лише із задоволенням первинних потреб людини, а й культурним спадком, як-от свято бринзи в Рахові або фестиваль вина в Закарпатті. Але для того, щоб створити справді «своє» свято (гастрономічне чи літературне), потрібно добре попрацювати.
«День» поцікавився в ініціатора та організатора поетичного фестивалю європейського рівня в Чернівцях — Meridian Czernowitz Святослава Померанцева, як організувати успішний фестиваль, який може стати справжньою візитівкою міста. «Насамперед, потрібно бути менеджером, уміти побачити той фундамент, на якому й триматиметься ваш фестиваль, — пояснює Померанцев і наводить приклад: — Для Чернівців таким фундаментом є література, для Венеції — венеціанське скло і кіномистецтво, для Парми — пармська шинка. Бо якщо не буде фундаменту, то це будуть Нью-Васюки».
По-друге, наголошує Померанцев, потрібно оцінити, «наскільки цей фундамент може витримати ту «будівлю», яку ви збираєтеся спорудити. По-третє, має бути сильна команда — як ініціативна група, так і творча команда. А ще треба бачити лінію горизонту, тобто розуміти, наскільки це дійсно може бути цікавим, корисним, в яких масштабах і для чого ви це робите. Якщо ці складові у вас у кишені, то є всі шанси зробити один з найяскравіших фестивалів і в Україні, і в Європі», — переконаний організатор Meridian Czernowitz.
Найчастіше різноманітні свята організовують міські та обласні ради, забуваючи поцікавитись ідеями інтелігенції та творчої молоді. А даремно.
«Це не має бути суто приватна ініціатива, — зазначає Померанцев, —організовуючи фестиваль, обов’язково потрібно спілкуватися з експертами в тій чи іншій галузі, з незалежними міжнародними спеціалістами, треба шукати відповіді на запитання в міжнародних гуманітарних інституціях — цікавитися не тільки фінансуванням, а й думкою про сам захід — і, ясна річ, якщо міжнародні експерти вважають захід цікавим, то це вже аргумент».
Тільки таким чином можна створити справді якісний фестиваль, що внесе назву міста на карту інтелектуального туризму. Сьогодні спостерігаємо втішну тенденцію, що в Україні поступово розвивається так званий інтелектуальний туризм. Газета «День» також докладає зусиль у цей розвиток, адже такий туризм є не стільки відпочинком і розвагою, скільки одним із засобів пізнання світу, історії та можливістю віднайти своє «я» в масштабах і окремої людини, і країни загалом.
Утім, кажуть експерти, найближчим часом першість все ж таки триматимуть фестивалі галушок та сала. Але це явище — тимчасове.
«Інтелектуальний туризм, інтелектуальні фестивалі не будуть розвиватися найближчим часом, я не бачу перспектив, оскільки зараз сучасна українська культура фактично створюється заново, а для цього потрібен час», — уважає Олег Покальчук. Крім того, на його думку, «інтелектуальні фестивалі потребують економічної та соціальної стабільності, бо лише тоді люди починають займатися інтелектуальними розвагами».
«Деруни є скрізь, а література — ні. Література — явище елітарне, завжди так було, і вона вимагає певної системи оцінок стабільності. Ті люди, які творять літературу, культуру, діють у межах своєї соціальної групи й, отже, самі відзначають відповідні події», — робить висновок психолог.
Кожне місто й містечко має свої «козирі». Саме на них і потрібно спиратися, аби туристи їхали туди не лише поїсти й випити, а й щоб відкрити для себе нову «точку відліку культури», дізнатися більше про історію і традиції цього краю. Справа брендингу міста — нелегка, та коли підійти до неї розумно, це може дати вражаючі результати — про місто дізнаються в Європі та світі.
«Сьогодні Чернівці мають багато карт, але література — це їхній козирний туз», — пояснює Померанцев та радить у кожному місті шукати такий.
Нещодавно «День» у статті «Їдемо в гори... по високу музику» (№ 158, від 7 вересня 2011 року) наводив приклад вдало створеного фестивалю мистецтв у невеличкому німецькому місті Любеку, де народилися відомі письменники Генріх і Томас Манни. Саме містечко розташоване осторонь головних туристичних точок Німеччини і, мабуть, особливо й не зацікавило б туристів, якби не фестиваль. В основу події ліг факт про любов Томаса Манна до музики Ріхарда Вагнера. Так народився фестиваль, що поєднав музику, театр і літературу.
Це один з численних прикладів створення успішних фестивалів, який удало «ліг» на місцевість, зрісся з місцем проведення і закріпив у свідомості людей унікальність конкретної географічної точки.
У своїй книжці «Геній місця» відомий російський та американський журналіст, письменник і радіоведучий Пьотр Вайль пише: «Зв’язок людини з місцем проживання — загадковий, але очевидний. Відає ним genius loci, геній місця, який пов’язує інтелектуальні, духовні, емоційні явища з їхнім матеріальним середовищем».
Кожне українське місто й містечко має свого «генія місця», та чи зможе воно відшукати і зрозуміти його?
КОМЕНТАРI
Юрій ВОЙНАРОВСЬКИЙ, президент української секції CIOFF (Міжнародної ради організацій фестивалів фольклору) при ЮНЕСКО, заслужений діяч мистецтв України, директор Палацу культури Луцька:
— Місяць тому я був на фестивалі «Тиждень культури бескидської», який відбувається в прикордонних районах Польщі, Чехії і Словаччини вже в 48-й — уявляєте?! — раз. Цей найбільший фольклорний фестиваль сусідньої держави відбувається під патронатом президента Польщі. У цей час у невеличкому місті Вісла, гірськолижному курорті на зразок нашого Буковеля, різко зростає кількість населення. Якщо постійних жителів у ньому — до двох тисяч, то на фестиваль з різних країн приїжджає ще тисячі три.
Свого часу із сусідами-поляками ми організовували й міжнародний фестиваль «Поліське літо з фольклором», який протягом тижня тривав в Україні і протягом тижня — у Польщі. Нині цей фестиваль, що відбувається з 1994 року, є своєрідною візитівкою не лише Луцька та Волині, а й України загалом. Кількість фестивалів у країні чи регіоні свідчить не тільки про інтелект нації, а й про її цивілізованість. Недарма в усьому світі відбувається стільки етнофестивалів. Ось в Україні наступного року всі чекають на Євро-2012, а в Південній Кореї готуються до фольклоріади, що відбудеться в жовтні 2012 року. На неї приїдуть представники 70 країн світу.
На мою думку, ініціатива фестивалів має йти знизу, а фінансова й моральна підтримка — зверху, від влади. Хоча й громадська підтримка важить багато. Волинь, наприклад, нарешті має фестиваль, який цього літа відбувається вже вп’яте і може правити за візитівку краю. Це фестиваль «Бандерштат», який організовує громадська молодіжна організація «Національний Альянс». Варто зазначити, що це фестиваль патріотичний, з національним духом. Фестивалі потрібні всякі й різні. І хоча у світі є фестивалі чи то сала, чи то галушки, чи то помідорів, — різні казуси трапляються, — проте вони теж по-своєму презентують регіон чи навіть країну.
Георгій МОКРИЦЬКИЙ, директор науково-краєзнавчого видавництва «Волинь», голова Житомирської обласної організації Національного товариства охорони пам’яток історії та культури:
— Оскільки в назві Житомирської області чітко звучить тема хліба — «жито», то фестиваль, який може її репрезентувати, має бути присвячений саме цій темі. Не зараховую себе до авторів цієї ідеї: думку про можливість започаткувати в місті таке свято висловлювала начальник управління із зв’язків із громадськістю Житомирської міської ради Ольга Білобровець та інші люди. Цей фестиваль не має обмежуватися лише хлібом, а стосуватися всього, що виробляють із зерна. Тобто представляти на святі хліба треба не тільки хлібобулочні вироби, а й кондитерську продукцію, і так — до пива чи навіть горілки, які в нас теж випускають. На заході може бути представлено всі галузі харчопереробної промисловості, і це буде для них великою рекламою. Великою мірою полегшено питання фінансового забезпечення. Організатором має виступити мерія Житомира. На фестивалі обов’язково мають бути дійства, пов’язані з хліборобськими традиціями краю, автентичні обряди різних частин Житомирщини. Потрібно всіляко використати й матеріальну складову, і духовну.
