Вчора Україна уп’яте відзначила День національного усиновлення. По кількості усиновлених дітей 2009—2010 роки стали піковими, але з того часу з кожним роком рівень усиновлення потроху став падати. Так, у 2012 році громадяни Україні усиновили 2247 дітей. У 2011-му — 2114, у 2012-му — 2016 діток, і станом на 1 вересня 2013 року — 1170. Набагато менше стали усиновляти українських дітей й іноземці: 2010-го року — 1200 дітей, 2012-го — 806.
Якщо говорити не тільки про усиновлення (усиновителі надають перевагу якомога молодшим діткам), а й про інші форми сімейного виховання — прийомні родити і дитячі будинки сімейного типу, то в середньому щороку в Україні приймають у свої родини 15 тисяч дітей, 4 тисячі потрапляють в прийомні родини, дитячі будинки сімейного типу або стають усиновленими, під опіку беруть близько 11 тисяч дітей.
За даними офісу Уповноваженого України з питань захисту дітей, сьогодні у на 35 тисяч дітей усиновлені, 13 тисяч — у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу, 63 тисячі дітей виховуються під опікою. Більше 14 тисяч дітей живуть в інтернатних закладах.
Це не означає, що за останні п’ять років дітей-сиріт стало значно менше: всього на 8 тисяч і зараз в Україні офіційно нараховується 92 тисячі дітей, позбавлених опіки та батьківського піклування. Це — 1,2% від всього дитячого населення України. Чому так? По-перше, щороку приблизно 8 тисяч дітей «втрачають» батьків через позбавлення тих батьківських прав, також батьки гинуть, помирають. У 600 інтернатах у нас виховується 14 тисяч дітей, при цьому 90% вихованців мають живих маму і тата, чи когось із них. Експерти кажуть, що віддавати дітей в ці заклади батьків переконують самі їхні працівники — щоб зберегти наповнюваність і свої робочі місця. З іншої сторони, демографи стверджують, що з появою дитини в сім’ї (або двох-трьох), матеріальний рівень родини значно падає. Так, сьогодні 31% родин з дітьми перебувають за межею бідності
Держава створила такі умови, що з матеріальної сторони легше виховувати (швидше — забезпечувати) саме прийомних дітей, а не рідних. Так, при усиновленні дитини будь-якого віку держава виплачує батькам одноразову допомогу у розміні 29 тисяч 160 гривень. Коли ж родина вирішила утворити прийомну сім’ю — взяти одну чи більше (до п’яти) дітей на виховання чи створити дитячий будинок сімейного типу (5—10 дітей), то щомісячно на одну дитину вони отримують матеріальну допомогу у розмірі 1944 гривні (від 0 до 6 років), і 2420 гривень (до 18 років). Державні виплати на рідних дітей тримаються в районі 300-600 гривень щомісячно. Звичайно, в таких умовах малозабезпечених батьків легше привести до думки віддати дітей в інтернати. До речі, середня вартість утримання однієї дитини в інтернаті складає 6 тисяч гривень в місяць, а в будинку дитини — 10 тисяч гривень в місяць.
В тому, що в Україні знижується рівень усиновлення та опіки й піклування, експерти багато в чому винуватять ЗМІ. Педагог-психолог, спеціаліст із сімейного влаштування, експерт фонду «Розвиток України» Людмила Петранівська вважає, що причиною негативного ставлення до дітей з інтернатів є регулярне висвітлення в ЗМІ випадків «чорної невдячності» дитини, яку взяли на виховання. Що в журналістських матеріалах цих дітей показують заплаканими, недоглянутими, — такими, що не викликають теплих емоцій. Психолог стверджує, що безрадісні сюжети спрацьовують так: відштовхують тих потенційних батьків, які могли би виховати дитину, і, навпаки — мотивують до дії батьків, «які в принципі не здатні виховувати дітей». Дослідники зауважують, що в Україні приблизно 16% дорослого населення розглядають можливість усиновлення.
Людмила ВОЛИНЕЦЬ, керівник управління забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з прав дитини:
— Ми сьогодні говоримо не так про кількісні характеристики процесу, як про якісні. Українці, як раніше, воліють усиновлювати маленьких дітей. Старші діти — від 10 років — практично не мають шансів бути усиновленими ні громадянами України, ні іноземцями. Власне, для таких дітей, у яких шансів бути усиновленими є дуже мало, розвивається система прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу.
Ми не бачимо майбутнього в тій системі інтернатних закладів, яка сьогодні існує. Ця система шкідлива для дитини. І для 14 тисяч дітей, які нині там виховуються, сім’я — це мрія, яка залежить від свідомості громадян: чи знайдуться такі люди, які хочуть і можуть взяти їх на виховання. Тому що є багато людей, які вважають, що якщо вони хочуть виховувати дітей-сиріт, то можуть це робити. На жаль, близько п’ятої частини тих людей, які звертаються з бажанням взяти дитину на виховання, отримують відмову, тому що їхні інтереси не збігаються з бажаннями дітей. Також вони не відповідають вимогам, визначеним в законодавстві. Це мають бути люди не обмежені в дієздатності, старші 21 року, в яких не було конфлікту із законом, в яких є постійних дохід, місце проживання і багато інших вимог. Перевага при цьому надається родичам.
