Зі зростанням кількості сізіфів, скорочувалася кількість
сізіфових місць, що серйозно загрожувало сізіфовим безробіттям. Почало
не вистачати й каменів, а також гір, на які ці камені скочувати. До того
ж з’явилося побоювання, що якщо всі наявні камені скотити на наявні гори,
гори розваляться, скоротивши не тільки кількість сізіфових місць, а й також,
можливо, самих сізіфів.
Тоді стали камені котити обережніше, не в буквальному значенні,
а суто теоретичному, на папері, вказуючи величину каменя, висоту гори,
а також швидкість скочування. Ті сізіфи, які скочували камені з більшою
швидкістю, встигали посісти значно вище становище й котили звідти вказівки,
розпорядження та інструкції, як і що саме котити, а також до якого терміну
прикотити. Проте бажаючих котити камені ставало все менше, сізіфи не втрачали
нагоди підкотити що-небудь на стороні, аби заробити на реальне життя, а
не на теоретичне.
Гора незроблених справ зростала, незважаючи на золоті гори,
обіцяні у вигляді майбутнього заробітку, але ще швидше зростала сізіфова
служба, стаючи наріжним каменем спотикання, горою спотикання, гірською
системою спотикання... А що таке система спотикання, це навряд чи кому-небудь
треба пояснювати.
ЕВОЛЮЦІЯ НА СЛУЖБІ В РЕВОЛЮЦІЇ
— Професоре Дарвін, ви писали, що людина стала людиною
в процесі боротьби за існування.
— Абсолютно правильно. На жаль, кращі загинули в боротьбі.
— А як же природний добір? Адже ви значне місце відводили
природному добору?
— На жаль, були добрані не зовсім кращі.
— Професоре Дарвін, порадьте, як нам бути в нашій революційній
практиці: чи треба починати з боротьби й лише після цього перейти до відбору,
або краще спочатку все відібрати, а вже потім нехай вони борються за існування?
Дарвін не відповів, тому були використані обидва варіанти.
Почали з боротьби, від неї перейшли до відбору, потім відібрали все — і
відтоді героїчно боремося за існування.
№213 06.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
