Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Скепсис — недоречний

Станіслав Кульчицький про концепцію Валерія Солдатенка й інші підходи до проблеми Голодомору
13 серпня, 2010 - 00:00

В інтерв’ю виданню «Коммерсант-Украина» нещодавно призначений голова Українського інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко зробив кілька цікавих заяв стосовно свого бачення проблеми Голодомору. Дуже важлива теза, висловлена Валерієм Федоровичем, Голодомор — «це трагедія, результат злочинної діяльності Сталіна і його оточення». Як заявив Солдатенко, не стоїть завдання виправдати злочинні методи колективізації й методи хлібозаготівель, які призвели до таких наслідків, але треба враховувати, в якому геополітичному становищі перебувала країна в той час. Здається, дуже слушне зауваження і розумний хід думок. Але далі Валерій Федорович, на жаль, відійшов від професійних стандартів і припустився тенденційних висловлювань, які ми звикли чути від політиків, та які, проте, не личать такому шанованому історику. «У нас, у сучасній Україні, на певному етапі становлення держави виникла спокуса сказати, що в нас погані сусіди, які нас взяли, покарали, голодом морили. Це твердження не підтверджене документально. Просто Україна — жертва, давайте поплачемо всі разом», — заявив голова Інститут національної пам’яті. Так, Україна — жертва. Дуже багатьох обставин, у тому числі і геополітичних, про які говорив Валерій Федорович вище. Але скепсис тут недоречний.

Фахова робота істориків, зокрема й Інституту національної пам’яті, якраз і полягає в тому, щоб дослідити ці обставини й обережно, фактажем і висновками супроводжувати процес формування національної історичної пам’яті. А не просто «плакати разом».

Прокоментувати заяви Валерія Солдатенка ми попросили добре відомого читачам «Дня» дослідника Голодомору Станіслава КУЛЬЧИЦЬКОГО, погляди якого на ці складні питання, як він пише у своїй книзі «Почему ОН НАС уничтожал», еволюціонували в процесі знайомства з фактами і документами.

— В темі Голодомору фактаж є — тільки треба його інтерпретувати. Я переконаний у тому, що концепція українського Голокосту, яка у нас панувала, тобто етнічного голоду — абсолютно помилкова, тому що вона нас прив’язує до геноциду євреїв. А геноцид євреїв — це етнічна чистка. Насправді Сталіну було все одно. Він голодом розв’язував одночасно різні завдання: і боротьбу з національнім рухом, і соціальні аспекти (тобто перетворення селян в колгоспників). Це був терор голодом. На певному етапі у селян забирали уже не хліб, а абсолютно всю їжу.

І в Україні, і на Кубані, і в Нижньому Поволжі селян звільняли від будь-якої їжі. Тобто, етнічної складової в Голодоморі не було, в тому сенсі, що і росіяни, і українці постраждали від цього терористичного акту. А етнічність полягає в тому, що все ж таки постраждали українці.

Штучно була створена ситуація — це, до речі, почалося ще при Кучмі, — Голодомор почали розглядати як геноцид виключно українців. Це пов’язано з тим, що почала розкручувати проблему Голодомору раніше за всіх українська діаспора. Вона ж була етнічно пов’язана з Україною. Тепер у росіян складається хибне враження, що коли українці заявляють, що постраждали від голоду, вони звинувачують росіян. Але вивчати проблему Голодомору потрібно спільно — українцям, росіянам, вченим Заходу. І, до речі, у першому варіанті резолюції по доповіді президента ПАРЄ Мовлуда Чавушоглу про Голодомор в Україні було враховано те, що я пропонував — створення спільної комісії науковців з різних країн, які б дослідили цю проблему. Але, я думаю, за наполяганням росіян цей пункт був ліквідований. Резолюція з формулюванням «геноцид» стане можливою тільки тоді, коли ми поставимо питання в іншому розрізі — не етнічну складову геноциду, а національну. Росіяни, хоч їх Сталін теж знищував, не можуть претендувати на визнання геноциду, тому що вони були державоутворюючою нацією (Радянський Союз на Заході називали Росією). Власне вони і не зацікавлені у цьому, тому що йдеться про уряд, який «сидів» у Москві, і зізнаватися в тому, що уряд знищував власний народ (хоча, треба визнати, і українці були тоді при владі) — це важко.

— Ви маєте досвід еволюціонування власних поглядів. Як гадаєте, Валерій Солдатенко має шанси переглянути свою теперішню позицію в майбутньому, зважаючи на незаперечні факти?

— Документи, беззаперечні факти наявні. Все залежить від того, як підходити до цих документів. Якщо підходити з завчасно підготовленою концепцією — то тут шансів ніяких. Якщо концепцію виробляти в процесі дослідження документів — це зовсім інше. Ще у 2006 році в «Дзеркалі тижня» Солдатенко виступив з позицій іще сталінської концепції — мовляв, хлібозаготівлі були необхідні для поповнення валютних резервів, оскільки треба було будувати заводи, інакше ми не перемогли 1945 року. Я зараз у своєму підході до проблеми Голодомору як геноциду взагалі виключаю хлібозаготівлі. «Формула геноциду» включає три складових: у селян забрали абсолютно всю їжу, ізолювали їх у своїх селах і заборонили їм говорити про голод. До речі, в квітні під час розгляду в ПАРЄ Пол Роулен запропонував таку формулу додати до резолюції — створення умов, несумісних з фізичним виживанням. Ця поправка була неприйнята.

Ольга РЕШЕТИЛОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: