Україна має бути відкритою для співпраці зі своїми ж громадянами та зовсім закритою для всіляких корупційних виявів. Так вважають представники міністерства закордонних справ Польщі, які недавно вирішили показати українцям свій антикорупційний досвід, щоб допомогти сусідам організувати власну систему антикорупційних заходів, що сприяли б організації прозорості суспільного життя нашої країни. Усі ці теми розглядали в ході спеціальної осінньої школи для представників місцевого самоврядування, громадських лідерів і журналістів Донецької та Луганської областей, що відбулася в м. Кракові та кількох невеликих містах Малопольського регіону Польщі. Від української сторони також були запрошені мери міст вказаних областей, депутати міських рад Донецька та Луганська і кількох сільських та селищних рад регіонів, а також представники громадських організацій сходу України (наприклад, Донецька обласна організація Комітету виборців України). До програми навчання входили не лише теоретичні семінари, а й практичні виїзди до різних міст регіону, влада яких особисто знайомила гостей зі своїм досвідом у боротьби з корупцією.
На думку поляків, Україна сьогодні потребує допомоги не лише в сенсі антикорупційної діяльності, а й у соціальній сфері. Насамперед йдеться про низку проектів для соціально незахищених верств населення, а також про співпрацю місцевої влади та жителів конкретної території. Як з’ясувалося, такий простий підхід для українських представників місцевого самоврядування виявився справжньою диковинкою, оскільки про співпрацю з громадянами в Україні майже не йдеться. У результаті тематика семінарів у перші ж дні вийшла далеко за рамки антикорупційної проблеми та зачепила також питання розвитку різних соціальних проектів на території України та Польщі, передачі досвіду в питаннях отримання коштів на ці проекти та навіть поглядів на майбутнє України з позиції Польщі та Євросоюзу.
УСЕ — ДЛЯ ЗРУЧНОСТІ, АЛЕ — ЗА ПРАВИЛАМИ
По суті, більшість прикладів, продемонстрованих українським гостям у Польщі, викликали справжнє здивування і навіть подекуди нерозуміння — складалося враження, що наші депутати та мери міст, приїхавши до Польщі, опинилися просто в іншому світі.
Безумовно, в Польщі дивувало все — не тільки архітектурно-історичні пам’ятники, а й різкий контраст між організацією життя в наших двох країнах. Наприклад, вражало те, що вся соціальна сфера Польщі створюється насамперед на принципах комфорту для громадян, і навіть звичайні побутові дрібниці підігнані так, щоб жителям конкретної території було максимально зручно. Наприклад, мерів приголомшила одна проста річ: у всіх польських містах для руху громадського транспорту відведена спеціальна смуга — ідея елементарна, а користі приносить дуже багато, адже завдяки цьому пасажири автобусів ніколи не простоюють в заторах, створених легковим транспортом, а самі автобуси мають можливість приходити на зупинки чітко за розкладом. Крім того, дивував і той факт, що поляки добровільно виконують усі правила громадського життя, тоді як наші громадяни погоджуються не порушувати їх лише під загрозою великих штрафів. Наприклад, їзда без ременя безпеки на передньому сидінні обійдеться в Польщі приблизно в 100—150 злотих (1 злотий дорівнює 1,6 української гривні), незакомпостований талончик у громадському транспорті полегшить гаманець на 500 злотих, а водіння автомобіля в нетверезому стані і поготів загрожує штрафом у півтори тисячі злотих та позбавлення водійських прав. Однак навіть попри штрафи, українські гості так і норовили що-небудь порушити — їм просто було цікаво, що за це буде. У результаті, напевно, не було такого дня, коли українці не перебігали б дорогу на червоне світло...
Таке порушення порядку поляки сприймали як особисту образу — і зовсім не тому, що іноземці нехтують якимись правилами, а швидше тому, що організацією громадського життя в Польщі займаються особисто представники місцевої влади, які буквально кожну проблему пропускають через самих себе, впроваджуючи на підвідомчих територіях новітні проекти й організовуючи життя городян якнайкомфортніше.
МОДЕЛЬ «ХОРОШОГО УПРАВЛІННЯ»
Серед основних проблем, із якими доводиться стикатися польським містам, можна виділити насамперед проблеми соціального характеру. Наприклад, як розказала «Дню» війт (голова) гміни (об’єднання невеликих селищних і міських рад) Ключе Малгожата Венгжін, найбільшими турботами малих територій сьогодні можна вважати безробіття та проблеми з житлом, каналізацією та вивозом сміття. При цьому велика частина коштів на фінансування цих проектів надходить у місцеву раду ззовні — з державного бюджету, від неурядових організацій або ж від Євросоюзу, що фінансує найбільш соціально значущі проекти, запропоновані польськими громадськими організаціями та місцевою владою. Більше того, за словами представників місцевої влади, в Польщі останнім часом з’явилася нова професія, представники якої спеціалізуються в написанні проектів під фінансування їх Євросоюзом.
«Коли ми розробляємо будь-яку стратегію розвитку, що стосується певної теми, ми звертаємося до конкретної інстанції з проектом, у якому вказується певна сума грошей. І ця інстанція вже вирішує, виділити її нам чи ні. От якраз зараз ми написали проект будівництва каналізаційної системи, який передбачає вкладення 30 мільйонів. І я вважаю, що ми отримаємо ці гроші», — вважає пані війт.
Аналогічно чинять й інші місцеві ради, що зацікавлені в розробці найрізноманітніших проектів, найпопулярнішими серед яких є проекти, розраховані на турботу про соціально незахищені верстви населення та, зокрема, про інвалідів. Наприклад, у невеликому містечку Новий Тарг Малопольського регіону впроваджений спеціальний проект, згідно з яким усе місто, і в тому числі підходи до мерії, обладнані спеціальними підйомниками для людей в інвалідних візках, а всередині самої мерії є спеціальний зал для прийому інвалідів. Ще більше вражає спеціалізований будинок для людей з особливими потребами в повіті Величка (селище Подоляни), в якому живуть приблизно 30 інвалідів. У цей будинок вихованців щодня привозять на автобусах, причому збирають їх по території приблизно в 300 квадратних кілометрів. Перебувають вони в притулку приблизно по сім годин на день, де педагоги навчають їх різним мистецтвам, ткацькій і столярній майстерності, а також комп’ютерним технологіям й азам домашнього господарювання. У результаті після кількох років такої турботи інваліди можуть працювати та реалізовувати свої таланти. Наприклад, українським гостям мешканці притулку показали театралізовану виставу з фокусами й танцями, яка зворушила до сліз...
До речі, в розробці та реалізації соціальних проектів великі надії поляки покладають на неурядові громадські організації, яких, за даними фахівців, сьогодні в Польщі більше, ніж будь-коли, і які розробляють основну масу проектів для конкретних територій.
«ПРЕЧИСТА ПОЛЬСЬКА»
За словами представниці Регіонального центру суспільної інтеграції в Кракові Єви Скочкової, ще в 2002 році «корупційне питання» було настільки актуальним у країні, що громадяни навіть не хотіли йти на виборчі дільниці, поки його не вирішать. У результаті в Польщі виникла ідея покращити імідж органів місцевого самоврядування та заохотити їхніх співробітників, щоб вони стали уважнішими до місцевих жителів.
У результаті й виникла програма «Прозора Польща» («Пречиста Польська»), в якій пізніше взяли участь майже 800 одиниць місцевого самоврядування (приблизно одна третина від загальної кількості). При цьому участь у програмі не передбачала жодних фінансових вигод для учасників, однак усі вони активно приєдналися до будівництва «громадянського суспільства», що й було однією з головних цілей програми. До речі, фінансується цей проект теж не за рахунок держави, а за рахунок коштів цілої низки польських і зарубіжних фондів.
На сьогодні ця програма працює в країні от уже півтора року та передбачає своєю головною метою організацію «доброго управління» в регіонах і районах країни. Шлях до успішного управління, на думку польських експертів, пролягає через шість необхідних етапів, пройшовши які будь-який орган місцевого самоврядування може вважати свою роботу ефективною. Зокрема, мається на увазі досягнення прозорості діяльності влади, відсутність корупції в регіоні, залучення громадян до співпраці з органами влади, передбачуваність їхніх дій, а також їхня компетентність та обов’язкова підзвітність місцевим жителям.
При цьому програма передбачала впровадження низки практичних завдань, що суттєво полегшили б життя місцевих жителів на даній території та поінформували б про кожен крок влади. Так, наприклад, згідно з програмою на кожній території був упроваджений опис послуг, які надає городянам виконком, а також розроблені програми співпраці з громадськими організаціями й опубліковані брошури з презентацією жителям бюджету громади. Більше того, в рамках акції «Прозора Польща» була розроблена процедура конкурсного відбору на керівні посади до органів місцевої влади, а також створений... етичний кодекс державних службовців, за що місцева влада взялася з особливим ентузіазмом. До речі, тут необхідно наголосити, що цей кодекс розробляли окремо на кожній території, причому всі його положення місцеві чиновники пропонували особисто. Більше того, як наголосила М. Венгжін, створення цього кодексу не було наказом від влади — держслужбовці все робили за власним бажанням. Подібний документ знов-таки створювався насамперед для жителів: головною метою було зробити городян більш поінформованими про діяльність влади та послуги, які вона надає, завдяки чому в жителів часто відпадала необхідність особисто оббивати пороги чиновницьких кабінетів.
Подібна новація викликала в представників місцевого самоврядування Донбасу справжнє здивування — в Україні про такі заходи поки що навіть не задумувалися. Ще більше здивування викликала також наявність спеціальної «Карти послуг», яка вже давно є в Польщі та розробити яку виявилося досить просто. Ця карта передбачає набір відомостей про ті або інші послуги кожної державної установи (оформлення документів, надання пільг тощо), причому до переліку послуг додається коротка довідка про те, кого може стосуватися це питання, які документи потрібні для його вирішення, де та коли їх подавати, а також відомості про час, необхідний для заповнення документів і для їх розгляду в тій або іншій інстанції. Крім того, до карти послуг додаються також усі необхідні бланки для заповнення тих або інших довідок.
Ця проста ідея була не просто презентована українцям, а й запропонована їм як польський досвід, який можна легко перейняти, однак, на жаль, жодного ентузіазму українська сторона з цього приводу не виявила. Адже впровадження карти послуг було б дуже актуальним, зокрема для Донецької області, в якій щомісяця до органів місцевого самоврядування звертаються кілька десятків тисяч громадян. Ще один досвід, який можна було б перейняти, — це досвід співпраці міської влади з неурядовими громадськими організаціями, які часом знають набагато більше керівників регіону, як можна вирішувати ті або інші проблеми кожної території. І на сьогодні така співпраця для Донецької та Луганської областей є дуже актуальною, адже поки що цю співпрацю самі ж громадські організації, згідно з дослідженням Донецького інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, оцінюють не більше ніж на три бали за п’ятибальною системою.
Ще актуальнішою для Донбасу буде розробка антикорупційної програми, що могла б суттєво покращити ситуацію на Донеччині, де лише від початку поточного року виявили понад двісті корупціонерів у різних сферах діяльності, зокрема і на держслужбі. Ще гірші справи в міліції регіону, де з початку року виявили понад півтори тисячі фактів корупції... Та й узагалі подібна програма не завадила б й іншим регіонам України, недарма ж наша країна, за даними Міжнародної громадської організації «Транспаренсі Інтернешнл», у щорічному корупційному рейтингу зайняла 99-те місце за рівнем корупції в списку з 163 країн світу.
Більше того, подібна новина не потребує жодних особливих фінансових вливань від місцевої влади: польські фахівці радять Україні просто створити відповідний антикорупційний проект, який могли б профінансувати якісь міжнародні фонди, зокрема і польські. І, по суті, тут головною є лише одна умова — бажання самих чиновників зробити що-небудь для громади, яка їм підвідомча. Аналогічні вимоги висувають і при створенні етичного кодексу працівників місцевого самоврядування, також потрібне елементарне почуття поваги держслужбовців до себе самих — адже кодекс створюється в тому числі і для того, щоб полегшити їхню роботу.
Однак особливого бажання учасники української делегації не продемонстрували. Більше того, попри те, що мери всіх міст, у які возили українських гостей, пропонували співпрацю з Україною та конкретними українськими областями, жоден із представників місцевого самоврядування не виявив бажання укласти будь-який контракт, хоча, за словами польської сторони, подібний крок був би дуже корисним для українців: це дало б їм можливість завчасно навчитися писати проекти під фінансування з боку Європейського Союзу, що у свою чергу привернуло б увагу ЄС до України та було б ще одним кроком на шляху до євроінтеграції нашої країни.
РАЗОМ ЧИ НАРІЗНО?
Вступ у Євросоюз поляки вважають для майбутнього України найбільш прийнятним варіантом. За їхніми ж словами, вони відчувають до нашої країни дуже велику симпатію, яка, до речі, тільки посилилася після помаранчевої революції. Революцію ж у свою чергу поляки вважають для нас справжнім прогресом, а тому вона користувалася величезною підтримкою в Польщі, причому не лише з боку владних кіл, а й із боку простих поляків. Про це зокрема йшлося на спеціальних відкритих дебатах «Обличчя України — культура, політика, тотожність», що відбулися в Кракові в рамках осінньої школи.
Утім, на думку польських політологів, сьогодні Україна ще не готова до вступу в ЄС — звичайний українець просто не знає, що означає бути європейцем, а тому особливо й не задумується про євроінтеграції. Більше того, самі українці під час дебатів теж говорили, що побоюються Європи, оскільки не знають, як їм у ній поводитися, а отже, перш ніж говорити про євроінтеграцію, треба спершу на практиці побачити, що ж це таке, а Україна поки що до цього не дуже прагне.
Напевно, саме тому і Європа, і зокрема Польща, ставляться до України поки що трохи насторожено та недовірливо. Особливо ця недовіра виявляється на митниці, яка при перетині кордону «трясе» прибулих із території України особливо завзято. Наприклад, вагон нашого поїзда «Київ — Варшава» на предмет контрабанди перевіряли кілька годин: згвинчували дрилем дерев’яні панелі внутрішньої обшивки, заглядали в найдальші кутки коридору та під підлогу, підіймали доріжки, килимки та полиці в купе. У результаті знайшли цілий ящик сигаретних блоків, який при вивозі з вагона... був переполовинений самими ж пасажирами: вони просто стягли верхні блоки, щоб потім знову продати їх полякам. От через такі ситуації якраз і виникають джерела польської недовіри, що, втім, чекає українців не лише на кордоні.
За словами польського політолога Петра Кушпіса, сьогодні українцям для подолання насамперед ментальної стіни, якою вони відокремлені від Європи, необхідно самим поїхати хоч би до Польщі, щоб побачити, як там працює демократія, що робить там влада для простих громадян і як розвивається насправді європейська держава. Більше того, поляки порівнюють Європу для України зі своєрідним... тістечком, яке просто треба спробувати, щоб зрозуміти, подобається воно тобі чи ні. І якщо не подобається — тоді вже краще відмовитися від нього назовсім. Утім, хоч би там що, в Польщі вважають, що Україна вже давно знаходиться за поворотом, після якого починається шлях до ЄС — і цей напрям уже не змінити, просто йти цією дорогою українці можуть ще довго.
