Плачевна статистика, але в Києві щодня помирає близько 50 осіб. І комусь треба займатися організацією похорону, виготовленням вінків і домовин та іншими не дуже приємними ритуальними справами. Звісно, сьогодні проблем у столиці з цим немає — похорон можна замовити від А до Я одній із фірм, що спеціалізується на них. «Постійно бути в атмосфері трауру, перебувати серед вінків і небіжчиків не дуже весело, але все ж до справи треба ставитися з любов’ю», — вважає Петро Пантелійович Погрібний, який 13 років працює у сфері ритуальних послуг. Він хоронить по 20 осіб на день. За 13 років устиг поховати близько 75 тисяч осіб. Він знає, чим відрізняється іудейська труна від католицької, православна від протестантської й мусульманська від індуїстської. Петро Пантелійович може влаштувати всю похоронну процесію за лічені години зі священиком будь-якої конфесії, «плечовиками», ритуальницею і, звичайно ж, домовиною на будь-які смак, колір і статки. Його цілком можна назвати монополістом у сфері ритуальних послуг. Хоча вони з колегами скромно вважають себе лише третіми. Зараз його компанія «Петро Великий» працює в Україні, Росії, Литві й чим лише не займається. Це не тільки ритуальні послуги, а й розшукова служба, реалізація будматеріалів, столярна майстерня, цех із виробництва фарби, аудиторські послуги, два великі гастрономи, шість кафе, має навіть свою церкву. «День» розпитав його про особливості специфічної професії трунаря.
— Петре Пантелійовичу, чому ви почали займатися саме домовинами?
— У 1992 році я був генеральним директором Асоціації будівельних матеріалів, і чимала частина грошей із бюджету йшла на соціальну допомогу співробітникам для організації похорону, на труну, якщо траплялося горе. Тоді ми й вирішили цим зайнятися. За три дні отримали дозвіл і налагодили виробництво. Було не дуже приємно працювати в цеху, де стояла труна. Тоді відкрився перший ритуальний магазин. На початку 1990-х держава робила тільки стандартні православні домовини, ось нам і залишалося велике поле діяльності (труни для представників інших релігій).
— Це для вас улюблена справа чи просто прибутковий бізнес?
— Ми робимо домовини, бо люди в них мають потребу. Нащо платити за державну труну з доставкою 247 грн., якщо її можна купити за 90—150 грн? Сьогодні собівартість найпростішої труни становить близько 30 грн. А хтось наживається на горі інших. Наші домовини дешевші за рахунок власного виробництва: під Києвом і в Херсоні. Люди в цехах працюють у три зміни. Зараз смертність хоч і скоротилася, але все одно багато людей помирає. До нас у день звертаються близько 20 осіб тільки по Києву й області, використовуємо понад 30 тисяч погонних метрів тканини на місяць. Ціна домовини залежить від оббивки та виду труни за традиціями віросповідання.
— А чим відрізняється православна домовина від мусульманської?
— Православну домовину обтягнуть чорною парчею із золотими хрестами. Щоб використовувати цю тканину, я радився зі священиками Києво-Печерської лаври і брав у них благословення на це. У такої домовини чотири кути. Для католиків важливо, щоб небіжчик не перебував довго в будинку. Це в православних за обрядом покійний має переночувати в будинку. Якщо треба, щоб труп зачекав поховання або далеко його перевозити, то беруть труну з вбудованим холодильником. Він працює від мережі або на батарейках. Померлого стараються похоронити за будь-якої погоди, навіть у зливу. Для таких випадків передбачено дві кришки: скляна та стандартна дерев’яна. Католицька труна має форму шестикутника. А в мусульман труна обшита зеленою тканиною. Це — колір мусульманського світу. Він часто присутній на прапорах східних країн. Іудейська труна — шести- або восьмигранна. На віку домовини — золота зірка Давида або Іакова.
— А представники нетрадиційних конфесій якій труні віддають перевагу?
— Протестанти — переважно заможні люди. Вони замовляють саркофаг (труна з овальним віком, поділеним навпіл) і на похороні, як правило, відкривають тільки передню частину. Вона помпезніша, з художнім різьбленням і з цінних порід дерева, має чотири кути. Циганська домовина має бути дуже пишною, вся в золоті. Була така історія. Помер циганський «барон», і його родичі для похорону замовляли щось дороге, біле, із золотом і дуже нарядне. Коли вони побачили не домовину, а справжній «витвір мистецтва», то скорбота зникла, залишилося тільки захоплення.
Найнещасніші — індуїсти. Коли в них помирає людина, то її не ховають у труні. Покійника загортають у білу тканину або шкіру та кремують. В Україні існує таке правило: з моргу небіжчика забрати можна тільки в труні. Так ось, ми надаємо їм труну. Вони забирають у ній померлого, перевозять, потім загортають його за своїм обрядом, а нам повертають труну. Ми її або переробляємо, або кремуємо. Так дешевше, і релігійні норми індуїстів дотримані.
— Як ви розробляєте дизайн труни?
— Опис беремо з Біблії, з Тори, з Корану й інших аналогічних книг. Потім наше конструкторське бюро малює авторський макет майбутнього виробу.
— До вас приходять люди, які не знають, що їм, крім труни, потрібне…
— Будь-який магазин ритуальних послуг запропонує костюми. Ми займаємося всією організацією: від місця на кладовищі й до «плечовиків», якщо нікому нести труну. А також протягом години я можу запросити православного або католицького священика, рабина або муллу. А професійна ритуальниця супроводжує і проводить церемонію прощання, промовляє останнє слово.
— Ви сказали, що персонал у вас професійний.
— У нас є спеціальна школа, де ми навчаємо своїх співробітників. Вони отримують стипендії. Там учаться від трьох днів до кількох місяців: як правильно робити вінки, обшивати та прикрашати домовини. Але насамперед — як говорити з людьми. Адже до нас приходять люди, приголомшені горем, у шоку, в депресії. Їх у жодному разі не можна кривдити, відмовляти. Буває, поступаємося або даємо на виплат, без грошей. Ще для нових співробітників ми влаштовуємо своєрідний іспит. У перший день навчання новачка відправляють на «найважче» робоче місце, де доводиться постійно стояти і немає можливості перепочити від траурних справ. І якщо він не побоїться таких труднощів, то лише потім беремо його на роботу.
