День української писемності та мови не випадково пов’язаний із Нестором-літописцем: в основі нашої мови — мова Київської Русі. Українська мова є рівноправною в сім’ї світових мов; вона милозвучна, поетична, вона забезпечує всі сфери життя — і культурну, і наукову (використовуючи запозичення, як усі мови). Наша мова не потребує фантазій ультрапатріотів, буцімто вона найдавніша у світі, краще спрямувати сили на її захист від культурної та військової агресії «русского мира».
У науковому світі давно утвердилася істина, що українська є окремою, самостійною та самодостатньою мовою й аж ніяк не є відгалуженням російської. Проте ідеологи імперії, невігласи у філології та історії, витягли давно спростовані вигадки: «Українська мова — це та ж російська, але зіпсована польським впливом». Є ще більш дике твердження, буцімто нашу мову вигадали чи то австріяки, чи то Грушевський, чи ще хтось (ЦРУ, правда, не звинувачують), щоб не дати утвердити «русский мир». Його ідеологи мають мову за зброю, намагаються принизити українську та всіляко возвеличують російську.
Міф про «великість» і «могучість» російської мови штучно роздмухувався здавна, але без підстав, без обґрунтування. Ломоносов, перший автор міфу про «язык» («велик пред всеми в Европе»), знав німецьку (навчався у Німеччині), але не був поліглотом. Про знання англійської свідчить рядок про «быстрых разумом Невтонов» замість ньютонів, при досконалому володінні іспанською він не писав би «гишпанский». Сам Михайло Васильович перетягнув із іноземних мов у російську всю наукову термінологію. То яка ж вона неперевершена в Європі?!
Російська мова, як і російська народність, сформувалася у межиріччі Волги та Оки — цю колонію Київської Русі заселяли угро-фінські племена зі своєю мовою. Міграція з Русі була незначною, звідти приходили князі з дружиною, священики; слов’янський домішок дали кривичі та в’ятичі, потім додався татарський елемент. У Золотій Орді визріла народність московіти, пізніше з’явився «великий русский народ» (обидва прикметника вигадані, неправдиві).
У державі Київська Русь функціонували дві мови: руська (розмовна, рідна для киян, русичів) та книжна — словенська (давньоболгарська, церковнослов’янська), запроваджена для церковних книг Кирилом і Мефодієм, обидві мови русичі принесли до Залісся, дали угро-фінам. Науково доведено, що українська мова прямо походить від давньоруської, в російській її використано теж, але дещо зіпсовано при сприйнятті. Угро-фіни руську мову чули не часто, їхні діти навчалися у церковних школах церковнослов’янською, тому населення засвоювало переважно її. В сучасній російській мові є близько 50% давньоболгарських семантичних елементів, у білоруській та українській — незрівнянно менше. Навчання угро-фінам давалося важко, вони калічили вимову руських (і словенських) слів, плутали та перекручували їхнє значення. Саме так відбулося псування руської мови, що підтверджується нижче прикладами, взятими з етимологічних словників (Фасмера та інших).
Угро-фіни (московіти) переплутали звуки у слові «долоня» (кисть руки, звернена долу), одержали «ладонь». Така ж комічна історія сталося із «млинцем», стравою, виготовленою з млива, натомість з’явився «блин». Сироватку (сир, сирий) московіти перекрутили «сыворот-навыворот», одержали «сыворотку». У слові «тхір» (тварина, від якої тхне) вони відкраяли «т», і слово «хорек» втратило значення — у хорі він не співає. Слово «кучерявий» було московітами перекручено на «курчавый». Але ж у курчат пір’я не кучерявиться. Вовкулака із народних повір’їв, який нібито перетворювався на вовка, у російській мові перетворили на «вурдулака» (завдяки Пушкіну), смислову основу було втрачено. «Индеветь» має той же корінь, що й «іній»; навіщо росіяни вставили «д», невідомо, адже Індія дуже тепла країна. З руських слів росіяни викинули «в» — «обязанность», «обязательство», зв’язок із «в’язати» зник; а українською — обов’язок, зобов’язання.
Слова «жать» у значенні стискати не було ні в руській, ні в словенській мовах, немає його і в українській. Коли кажуть: «Пожал руку», — хочеться спитати: «Чим, серпом?» У давньоруській мові слово «шар» означало фарбу (зашарітися), пляму, «слой» (рос.). Московіти дивним чином перетворили «шар» на кулю, сферу. В часи вогнепальної зброї росіяни зліпили «пулю» замість кулі (снаряд рушниці мав таку форму). Російська «пищаль» не пищала, а бахкала. У давньоруській мові слово «чета» означало групу людей, загін («чота» українською), а московіти так чомусь стали називати пару (звідси — «четные числа»). Давньоруське «погост» походить від «гостювати» і не має нічого спільного зі цвинтарем. У давньоруській мові «щекотать» — не лоскотати, а видавати звуки; «щекот» і щебет — аналоги. «Щекотливую ситуацию» не можна пояснити ні «щекотом», ні лоскотанням. «Гроб» (однокореневі — гребти, погреб, російський «сугроб») — це могилка, яку нагребли, у росіян — це ящик для покійника, домовина. «Сочевицю» (так у давньоруській, українській та всіх слов’янських мовах) росіяни перекрутили на «чечевицу». Слово «наглий» у давньоруській і українській мовах означає «швидкий», «раптовий». А росіяни чомусь надали слову значення «нахабний» і витворили гніздо («наглость», «наглец», «наглеть»). «Маститый» (поважний, заслужено визнаний) походить від слова «жир» (мастити, масний), у росіян підставою для поваги була жирність, гладкість. На жаль, це поняття у 1930-х роках минулого століття перекочувало в українську мову. Приклади можна продовжувати.
Словотворення віддзеркалює менталітет словотворців. «Опричники», попередники кривавих чека, ГПУ, НКВД, відокремлювалися від людей (опріч), насправді — від нормальних людей. Чепурних (акуратних, красивих на вигляд) московіти не любили: бач, виділитися хочуть. Слово «чопорный» має негативний відтінок. «Досуг» — від «досягати», росіяни вважають, що сидіти без роботи — це досягнення. Короткозорий, близькозорий у московітів став «близоруким». Такими вони вважали діячів, які, на відміну від Ю. Долгорукого, не тяглися загарбувати чужі землі. Російське слово «врать» попервах означало просто говорити («врач» замовляв хворобу), потім у результаті взаємного спілкування росіян воно набуло значення говорити неправду. Лиходія росіяни оцінюють схвально, із симпатією: «лихой» — молодецький, хвацький, сміливий. До шалених розбійників («шальных удальцов») росіяни ставилися так само: «пошаливают»; грабіж та вбивство для них — «шалости», а не шаленство. Для українця «заплічник» асоціюється з рюкзаком, для росіян, поцінувачів майстерності, «заплечный мастер» — це кат. Слово «питати» («спрашивать») у росіян потребує втручання ката, «пыток», інакше правдивій відповіді вони не повірять; смисл спотворено відповідно до світогляду. «Подноготную» (таємну правду) росіяни розкривали, заганяючи під нігті голки чи кілочки. «Подлинное» (справжнє), на думку росіян, можна одержати тільки шмагаючи лінями.
Давньоруське «пошлость» (старовина, те, що пішло) у росіян — вульгарність, паскудство. Росіяни взялися переписувати історію, героїзуючи загарбання та виправдовуючи паскудства. Російську більшовицьку імперію назвали Союзом, який скріпила не Русь, як у гімні, а Росія; назва відповідає суті: у руській мові «соуз» — від узи. Ідеологи вигадали «братские узы» (нині товкмачать про «скрепы»). Та чи можуть пута, вірьовки бути братніми? Не називали все ж українців та інші поневолені народи «братскими узниками».
Україна розірвала узи, у відповідь Росія почала війну, щоб повернути нас в «узилище», та українці захистять свою незалежність, свою землю і мову.
