За розпорядженням Міністра оборони військовослужбовці, які отримали поранення і за даними лікарняної карти є непридатними до виконання бойових завдань, можуть продовжити військову службу. Про це розповів помічник Міністра оборони Всеволод Стеблюк. Якщо воїн має бажання продовжити службу, він повинен написати заяву на ім’я міністра оборони з відповідним проханням. У свою чергу Міністр видасть йому дозвіл на роботу та дасть розпорядження підшукати посаду, яка відповідає кваліфікації бійця. До прикладу, солдати, які втратили кінцівки, можуть працювати в штабах військових частин, займатися викладацькою роботою, фахівці з інженерною освітою — ремонтувати техніку.
«Зрозуміло, що ці люди на передову не підуть і танки водити не будуть. — говорить Всеволод Стеблюк. — Але є багато видів роботи, де знадобиться їхній досвід. Зазвичай — це високодуховні, сильні люди. Нам потрібні такі кадри. Я особисто знаю солдатів, які після поранень написали рапорти і вже приступили до роботи. Звісно, є частина людей, які після травми не хочуть продовжувати службу. Мовляв, вони свій борг Батьківщині вже віддали. Переважно це мобілізовані, оскільки служба — не їхній вибір. Кадрові військові та добровольці здебільшого прагнуть лишитися. Служба державі — це їхній сенс життя».
Всеволод Стеблюк переконаний, що можливість лишитися на службі дає військовим шанс на самореалізацію після травми.
«Щодо адаптації, то людині завжди легше реалізуватися, прийти в себе там, де є попит на неї. Тим, хто має цивільну спеціальність, комфортніше буде поза військовими структурами. Кадрові військові до цивільного життя повертатися не хочуть. Запитайте будь-якого військовослужбовця, який виходить на пенсію, він підтвердить, що почувається некомфортно поза армією. Збройні сили — це єдиний колектив, єдина родина», — говорить Стеблюк.
Щодо добровольчих батальйонів, то тут військових, які отримали травми в ході бойових дій, і раніше не залишали напризволяще. Боєць батальйону «Азов» Євген Ситенко був поранений ще влітку. Рятуючи від смерті своїх побратимів, хлопець підірвався на фугасі і втратив ногу. Після закінчення реабілітації Євген вирушив назад до полку. Тут робота одразу знайшлася — хлопець ремонтує автівки та бойову техніку.
«Я думав над тим, щоб вирушити назад у зону АТО, — розповідає Євген. — До прикладу, можу стати за кулемет, але за відсутності ноги цим я підставлю своїх друзів. Тому вирішив працювати за лінією фронту, готувати техніку хлопцям на передову. За моїми спостереженнями, «азовці» часто залишаються в полку навіть після поранення. Ми своїх не кидаємо. Тому ніхто з моїх знайомих додому повертатися не збирається. Хлопці воювали, бачили смерть, відчували її. Мине багато часу, перш ніж вони переключать свою увагу з війни на щось інше. Сумніваюся, що ці люди зможуть сидіти у кабінетах і перекладати папірці».
