2018 року під час перетину лінії розмежування через східноукраїнські КПВВ унаслідок обстрілів чи загострень проблем зі здоров’ям загинуло понад 50 осіб. Протягом січня — вересня наступного року — 38 людей та ще шестеро — до кінця 2019-го. Більшість померлих — громадянки та громадяни літнього віку.
«Не оцінюймо, чи велика ця статистика, чи ні. Кожен померлий чи померла — це чиясь рідна людина, це безцінне життя», — коментує радниця міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Інна ГОЛОВАНЧУК.
Дослідники виявили, що загалом первинну медичну допомогу на КПВВ надавали 65 869 разів. Протягом 2018 року на КПВВ на сході України карети екстреної медичної допомоги виїздили 559 разів та 201 раз — протягом трьох кварталів 2019 року.
Правозахисники звертають увагу, що війна на сході України набула тривалого характеру і довгострокові наслідки стають дедалі серйознішими, поглиблюють сегрегацію та розрив між рівнем якості життя та доступом до базових державних сервісів людей, які живуть поблизу лінії розмежування та на інших контрольованих урядом України територіях.
Експерти вважають, що це призведе до збільшення летальності від несмертельних захворювань, які просто були задавнені та не лікувалися. А це, зі свого боку, стане на заваді процесам відновлення і розвитку регіону, а також може вплинути на життя прийдешніх поколінь.
Саме через таку статистику Благодійний фонд «Право на захист» вирішив дослідити ситуацію з викликами доступу до медицини на п’яти КПВВ Донецької та Луганської областей із 2018 року та протягом дев’яти місяців 2019-го.
ПОДОРОЖНІ
Дослідники пояснюють, що в більшості випадків громадяни перетинають лінію розмежування не через трудову міграцію, а щоб зберегти пенсійні виплати. 60% людей, які проходять через лінію розмежування, — це громадяни віком понад 60 років із хронічними хворобами. «Це пенсіонери, які їдуть за своїми пенсіями. В них, крім хронічних та задавнених хвороб, психологічні травми, які призводять до нестабільного тиску, нестійкої роботи серця, проблем із цукром», — каже правова аналітикиня фонду «Право на захист» Ірина ПЕЦКО.
«Під час перетину КПВВ у людей починає виникати страх, який провокує загострення. Вони бачать озброєних автоматами людей і починають тривожитись. Не забувайте, що, вирушаючи в дорогу, подорожні не їдять і не п’ють, адже вважають, що не зможуть у дорозі сходити в туалет. Через те, що людина в такий спосіб змушена себе контролювати, ми часто бачимо як людина непритомніє від голоду», — додає Валерій ПАНТЕЄВ, лікар Premiere Urgence Internationale, який працює на лінії розмежування. Експерти зазначають, що смерті та екстрені випадки стаються часто не на КПВВ, а біля нього по обидва боки.
Автори дослідження зауважують, що неналежні умови подорожі до лінії розмежування — ще один чинник ризику для українців. Лише на КПВВ «Станиця Луганська» є соціальний транспорт. На інших також є транспортне сполучення, але автобуси там зазвичай украй переповнені.
«Доки двері ще можна зачинити, доти водії чекатимуть на людей. Наші монітори бачили, як у такий спосіб травмувалися пасажири», — розповідає Ірина Пецко.
Водночас подорожні годинами стоять узимку в черзі, щоб перетнути лінію розмежування, що не додає їм здоров’я.
За даними міжнародних організацій, що ближче до лінії розмежування, то складніше отримати доступ до медичних послуг. 58% родин, які живуть у 5-кілометровій зоні вздовж лінії розмежування на підконтрольній території, не мають доступу до лікарень. А нестача медиків, які вже давно залишили східну Україну в пошуках безпечного місця або кращих можливостей, ще більше загострює проблему. Міжнародний комітет Червоного Хреста нагадує, що громадяни, які померли внаслідок втраченої інфраструктури та відтоку медичного персоналу, визнаються непрямими жертвами збройного конфлікту.
Результати дослідження показали, що лише на одному з п’яти КПВВ медичну допомогу цивільним надають представники Нацполіції та Державна служба з надзвичайних ситуацій (ДСНС). У решти ці функції вже понад шість років виконують неурядові, міжнародні організації та волонтери, зокрема Premiere Urgence Internationale і Товариство Червоного Хреста.
Утім, як зауважує, Ірина Пецко, намет ДСНС зазвичай розміщується поблизу КПВВ. У випадку з КПВВ «Мар’їнка» — за 1 км від самого пункту.
«У критичній ситуації відстань відіграє вирішальну роль. Коли стається трагічний випадок біля лінії розмежування, прикордонник рацією повідомляє про подію до штабу, і лише тоді черговий через мобільний телефон викликає «надзвичайника» на допомогу», — пояснює Ірина Пецко.
Експерти зазначають, що медичних служб на КПВВ не передбачено, бо самі пункти формувались із максимальним наближенням до форми й вигляду контрольних пунктів на кордоні України. А в них немає відділів меддопомоги.
Крім цього, дослідники нарікають, що реформа первинної ланки медичної допомоги та процеси децентралізації не врахували роботи КПВВ під час збройного конфлікту.
«Коштом державного бюджету першу медичну допомогу можна отримати, якщо пацієнт уклав декларацію з лікарем. Сам лікар має працювати в закладі, що відповідає ДБН та вимогам. Але ситуація з реформою умовно виглядає так: коли на КПВВ стається критичний випадок і людині потрібно зробити непрямий масаж серця, лікар каже: «Зачекайте, ми ще декларацію не підписали, без неї я не отримаю заробітну плату», — пояснює аналітикиня Ірина Пецко.
У Національній службі здоров’я кажуть, що намети, де працюють лікарі, не відповідають вимогам, а отже, з ними неможливо укласти договір та фінансувати.
Автори дослідження нагадують, що органи місцевого самоврядування за реформою децентралізації мали б визначати потреби місцевого населення, включно з міграцією, та формувати мережу закладів охорони здоров’я. Проте поблизу КПВВ мало сформованих органів місцевого самоврядування.
«Часто є звичайне село, але в ньому немає ані сільради, ані голови. Таким населеним пунктам хоча б свої базові потреби задовольнити», — коментує Ірина Пецко.
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ДЕРЖАВИ
Водночас в українців, які перетинають пункти пропуску на кордоні та окремо на КПВВ, — різні потреби. Саме тому час комплексно врегулювати питання роботи КПВВ, які враховували б потреби громадян.
«На КПВВ у зоні конфлікту потрібно надавати мікс медичної допомоги — домедичну, медичну та екстрену медичну. Для цього потрібні різні навички. Бувають випадки, коли допомогу треба надавати двом людям одночасно. Ба більше, часто допомогу треба надавати на «нулівці», а отже, лікарям потрібен транспорт, оскільки відстань КПВВ між в’їздом до «нуля» сягає до чотирьох кілометрів», — пояснює Валерій.
Правозахисники наголошують, що забезпечувати доступ до медицини на КПВВ за бюджетні кошти — відповідальність держави, відповідно до ст. 49 Конституції. Норма Основного Закону свідчить, що саме вона має створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. А для цього, на переконання авторів доповіді, потрібно врегулювати статус КПВВ, уніфікувати перелік послуг та сервісів, які там надаються, чітко визначити балансоутримувачів КПВВ та порядок їхнього фінансування. Крім цього, необхідно буде посилювати технічний і кадровий потенціал мережі станцій екстреної медичної допомоги.
«Держава повинна не лише утримуватися від умисного позбавлення людини життя, а й дотримуватися позитивного зобов’язання захищати життя людини від посягань третіх осіб або від ризику хвороби, яка може спричинити смерть», — наголошують у благодійному фонді.
Така сама ситуація з незабезпеченням меддопомоги лишається на КПВВ «Каланчак» та «Чонгар» на адмінмежі з тимчасово окупованим Кримом. Там немає цілодобової медичної допомоги.
За даними моніторингової доповіді Мінреінтеграції та Представництва президента в АР Крим, на КПВВ «Чонгар» перебуває представник Міжнародного комітету Червоного Хреста. Втім, той через неврегульований юридичний статус тимчасових споруд на КПВВ працює в приміщенні «Нової пошти». В нього також немає необхідного мінімального набору медикаментів. На КПВВ «Каланчак» медичні працівники під час моніторингового візиту були відсутні взагалі.
ЩО РОБИТИ?
Експерти пропонують або передбачити в медичній реформі винятки для роботи медиків на КПВВ, або визначити відповідального балансоутримувача КПВВ, який фінансуватиме медичний пункт.
Водночас вони пропонують розробити альтернативний порядок доступу до первинної медичної допомоги на КПВВ державним коштом, але поза межами алгоритму, запровадженого медичною реформою: «пацієнт — декларація про медичну допомогу — терапевт — медичний заклад».
Ґрунтовна доповідь правозахисників привернула увагу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. За словами радниці міністра Інни Голованчук, розроблення нового виду медичної допомоги на КПВВ — спільне завдання Мінреінтеграції та Національної служби здоров’я. Наступними тижнями мають відбутися зустрічі з напрацювання змін. Мінреінтеграції планує також щодо кожного пункту рекомендації правозахисної організації розробити план заходів.
