На сцені Балтійського драматичного театру в польському місті Кошалін показали «Солодку Дарусю» Івано-Франківського обласного академічного театру. Ця подія відбувалася в рамках ХХ ювілейного фестивалю «Дні української культури в Польщі».
Фестиваль із сорокарічною історією щоразу ставав мистецькою подією для двох країн, адже мета його — репрезентація сучасної української культури у всіх її складових, в першу чергу — для українців, які живуть у Польщі. Завдяки зусиллям Петра Тими (голови об’єднання українців Польщі) фест намагається формувати інші стандарти сприйняття української культури, яка, на жаль, ще й досі асоціюється більше із «гопачно-шароварним» чи «вишиванково-пісенним» репертуаром, ніж із модерним мистецтвом. Незбагненно, але ці стереотипи активно підтримуються нашою країною, оскільки, здебільшого на Заході пропагується Україна формату ХІХ століття, а не ХХІ.
Виставу «Солодка Даруся», створену режисером Ростиславом Держипільським за однойменним романом Марії Матіос, організатори фестивалю запросили одразу ж після перегляду, на їхню думку, цей спектакль, цілком органічний для європейської сцени, може докорінно змінити думку про сучасне театральне мистецтво України. «Солодка Даруся» іванофранківців, яку за неповні три роки свого існування вже п’ять разів із аншлагами показували в Києві, а також вона перетнула океан та побувала на гастролях у Канаді, цього разу дебютувала в Польщі («День» уже писав, що в середині червня в Польщі вже показали виставу «Нація»). Директор Балтійського драматичного театру Здіслав Деребецкі запропонував директорові Ростиславу Держипільському наступного сезону зробити обмінні гастролі двох театрів.
А прикрим непорозумінням (чи демонстративною позицією?) можна вважати відмову Міністерства культури й туризму України фінансувати поїздку театру на фестиваль, аргументуючи це формально-бюрократично — «неправильно оформленими документами» та «і без цього частими поїздками за межі області»...
— Після поїздки до Кошаліна, де відбулася вже 78 вистава «Солодкої Дарусі» з початку прем’єри, я, як ніколи раніше, відчула всю глибину того, коли своєю державою ти пишаєшся, коли за державу образливо до сліз, — сказала письменниця Марія Матіос. — Бо в той час, як польський глядач, стоячи 15 хвилин, аплодував іванофранківським акторам, в Посольство України в Польщі надійшла телеграма з нашого Міністерства культури й туризму з повідомленням «про неможливість приїзду театру через фінансові труднощі»... Та, попри все, коли я дивилася зі сцени в залу, то відчувала гордість, бо устами 25-літніх акторів говорила Україна! І 450 глядачів аплодували нашій країні. І одночасно я відчувала велику лють, бо не розуміла, як можна бути такими непрофесіоналами, щоб не промоніторити Інтернет (а він ряснів повідомленнями), щоб не підняти слухавку й не поцікавитися, що Івано-Франківський театр у цей час робить: гриби в Яремчі збирає чи захищає авторитет країни? І чому поїздку державного театру на фестиваль під патронатом президентів двох держав у останній день має фінансувати приватна особа, як це шляхетно зробив Ян Табачник, дізнавшись із преси про скандал щодо поїздки? Цікаво, що мали робити поляки в переповненому залі, якби спектакль було скасовано? Мітинг? А це ж витрачені ними кошти на рекламу в пресі, афіші тощо. Я б хотіла запитати про це нашого «культурного міністра», і зроблю це неодмінно, адже він, між іншим, куратор Івано-Франківської області від уряду. Мінкульттуризму не вклало жодної копійки в жодну поїздку театру за межі області! А театр нині має багато гастрольних пропозицій, як з України, так і з-за її меж. Дякувати Богу, іванофранківських акторів підтримує облдержадміністрація. Але в області немає тих можливостей, які є в міністерства. Хто про це має думати? Адже не секрет, що нині гастрольне життя в Україні майже вмерло, що всі обласні театри живуть у своїх «гетто», не маючи можливості виїхати за межі області. То про яку модерну культуру ми можемо говорити? Як можна розгледіти українських Гротовського чи Някрошюса, якщо так по-нехлюйськи ставитися до людей мистецтва?
