ХХ століття не було ласкаве до українців. Попри війни, голодомори, мільйони наших співвітчизники зазнали депортацій, втративши свою рідну землю. Такими, зокрема, були мешканці Холмщини та Підляшшя.
Власне, що нині пересічний українець знає про них? Майже нічого. Ці терени багатьма зараз сприймаються як польські. Українські топоніми цих земель на наших географічних картах переінакшені по-польськи. Наприклад, колишнє місто Холм читається як Хелм. Хто добре студіював історію, той, певно, пам’ятає, що це місто заснував князь Данило Галицький. І саме тут знаходилася його резиденція. Хтось щось чув про Холмську ікону Божої Матері, яка зараз знаходиться в Луцьку, в Музеї Волинської ікони. Хтось, може, знає, що в Холмі народився видатний український історик Михайло Грушевський. Ось, здається, і все. Чи майже все.
Історія Холмщини та Підляшшя, їхня культура для багатьох із нас — терра інкогніта. Про них ви майже нічого не знайдете в підручниках. Можна сказати, що холмщаки, а також українці Південного Підляшшя — це гілка українського народу, яка фактично була знищена.
І почалося її активне нищення якраз сто років тому.
Так співпало, що на цей сумний ювілей вийшов третій, завершальний, том фундаментального видання «Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади, Документи» (Видавництво «Букрек» у Чернівцях). Підготувала це видання група дослідників — Михайло Горний, Віталій Макар, Анатолій Салюк. Проте головну роль тут відіграв Юрій Макар — відомий вчений, історик та міжнародник, багатолітній декан історичного факультету Чернівецького національного університету. Цей автор походить із Південної Холмщини, т. зв. Розточчя. Народився він далекого 1935 р. в селі Новосілки коло містечка Лащів Томашівського повіту. Тому для нього історія Холмщини й Підляшшя — його історія. Можна сказати навіть так: тритомник «Від депортації до депортації» — це книга життя Юрія Макара. І в прямому й переносному значенні.
У виданні приділено багато уваги «першій депортації» жителів Холмщини та Підляшшя, яка відбулася за часів царської Росії в 1915 р. Про неї в нас практично не знають. Хоча це була велика трагедія для місцевого населення. У той час через ці краї проходила лінія фронту між царською Росією, з одного боку, та Німеччиною й Австро-Угорщиною, з іншого.
Російська влада вирішила діяти за принципом «випаленої землі». Якщо ворог захоплює землю, там повинна бути пустка. Тому сотні тисяч селян зганяли з землі, пропонуючи їм виїжджати у глиб Росії. Хто не хотів цього робити, того насильно депортували військові. У результаті такої депортації люди втратили не лише нажите важкою працею майно. Тисячі з них померли в результаті хвороб, голоду, важких умов, у яких вони опинилися.
Не кращою доля була й тих, хто зумів залишитися. Дехто з них загинув під час воєнних дій, когось депортували австрійці та німці.
У результаті воєнних дій кількість українського населення на Холмщині та Підляшші помітно скоротилася. Воно втратило тут своє домінування, поступившись полякам. Останні ж розпочали активну полонізацію цих земель у міжвоєнний період, коли вони ввійшли до складу Другої Речі Посполитої. Автори показують, як відбувалися тут міграційні процеси, як забезпечувалася перевага польського елементу, як насаджувалася польська культура, нищилася культура українська, православні церкви. Польська влада свідомо намагалася ізолювати ці терени від українців Галичини й Волині, де був відносно сильний національний рух.
Смертельного удару по українцям Холмщини й Підляшшя завдала Друга світова війна. Незадовго після її початку й розгрому Польщі ці землі були загарбані німецькими окупантами. Останні включили їх до складу генерал-губернаторства, яке стало автономною частиною нацистської Німеччини. Передбачалося, що ця територія буде германізована. Тому українців виселяли з їхніх рідних земель і намагалися оселити тут німецьких колоністів. Правда, ця колонізація, в силу різних причин, не набула масового характеру.
Загроза ж для українців Холмщини чекала з іншого боку. Починаючи з 1942 р. проти холмщаків-українців розпочинає терор польське підпілля. Спочатку це були поодинокі вбивства українських інтелігентів, адміністраторів, а також священиків. Однак, починаючи з перших місяців 1943 р., польські підпільники, передусім Армія Крайова, починає знищувати українські села і вбивати мирних людей.
Це відбувалося ще до так званої волинської різні. Остання, принаймні частково, була викликана терором проти українців на Холмщині. Холмщаки втікали на терени сусідньої Волині, де позиції поляків були набагато слабші. Вони, звісно, оповідали про ті жахіття, які їм довелося пережити від рук польських підпільників. І це було не останньою причиною того, що на Волині загострилися антипольські настрої й почалися погроми поляків.
1943—1944 рр. стали для українців-холмщаків часом великих випробувань. У виданні детально розповідається про нищення польським підпіллям українських сіл на Холмщині, масові вбивства місцевого населення. Ця інформація в книзі підкріплена спогадами, а також документами.
Не дивно, що холмщаки позитивно сприйняли прихід радянських військ. Деякі з них сподівалися, що їх прилучать до території Української Радянської Соціалістичної Республіки. Окремі села навіть зверталися з відповідними відозвами до уряду СРСР. Проте радянське керівництво вирішило по-своєму. Холмщину й Підляшшя було вирішено передати Польщі. Також їй передали інші землі, де проживали українці, — Перемишлянщину й Лемківщину. Тоді ж українцям було запропоновано переселитися з цих земель на терени УРСР. Настала черга нової депортації, яка тривала в 1945—1946 рр. Чимало українців добровільно погодились на неї, сподіваючись, що в радянській Україні вони знайдуть мир і спокій. Проте не все було просто. Частина з них опинилася на незвичних для них теренах Півдня України, де їм важко було виживати. Про ці поневіряння холмщаків теж чимало говориться у виданні.
Остаточним ударом по українцях, які проживали на своїх батьківських землях на території «народної» Польщі (т. зв. Закерзонні), стала операція «Вісла» в 1947 р. Абсолютна більшість із них була депортована на колишні німецькі території, що відійшли до Польської держави. Їх спеціально розселяли окремими родинами серед основної маси поляків, щоб українці не могли зорганізуватися. Це стало останньою крапкою в зачистці Закерзоння від українців. Таким чином ці землі стали польськими.
Автори книги справедливо зазначають: «...акція Вісла, крім загибелі і величезних терпінь людей, принесла величезні матеріальні втрати не лише депортованим українцям, але й усій національній економіці Польщі. Вона спричинила цілковите обезлюднення сіл, коли говорити про все Закерзоння. Лише невелику частину з них заселили поляки. Відвідуючи Польщу ще в 70-их рр. минулого століття, ми з болем у серці спостерігали пустощі. На місці колишніх квітучих українських сіл з розвиненою інфраструктурою довелося бачити невеликі поселення з непродуктивними кооперативами та державними сільськогосподарськими підприємствами».
Певна увага у виданні присвячена долі холмщаків та українців Підляшшя після Другої світової війни. Розповідається й про те, які вони створили громадські організації, як намагалися й намагаються зберігати свої культурні традиції — і в Україні, й Польщі.
Книга багато документована й ілюстрована. Після її прочитання починаєш усвідомлювати трагедію холмщаків — забутої, але живучої гілки українського народу. Може, справді ці люди мають «князівське коріння».
