Хочу приєднатися до дискусії з приводу слів Державного Гімну, розпочатої листом Михайла Пелешка («День», №172 від 23 вересня 2000 р.) .
Про яку таку «споконвічну ворожість українців до польського народу» пише автор? Може, до такого висновку його надихнуло протистояння збірних на футбольному полі? Але оскільки йдеться про традиційний текст, то пригадаймо роки життя Павла Чубинського: 1839—1884. Польщу пошматовано ще в кінці XVIII століття. Себто як держава не існує. Народ бореться за свої права (повстання 1830 і 1863 років), і щоразу Російська імперія навалюється на нього з репресіями. Усе це викликає у пригнічених народів-сусідів скорше співчуття, ніж зловтіху.
Тобто П. Чубинський аж ніяк не мав на увазі конкретно поляків, а просто всіх недругів України. До того ж вжито пестливий суфікс — «вороженьки», іншими словами, не вороги, а недоброзичливці. Заради справедливості зазначу, що в першій публікації вірша було-таки «вороги». Але то ще не був Гімн.
І «згинуть» хоч і має серед спектра значень «загинуть», але здебільшого сприймається носіями української мови метафорично: «згинь з очей» — стань невидимим, невідчутним. А що заспів прямо відповідає початку Польського гімну «Єще Польська не згінела», то це скоріше свідчення солідарності, а не протистояння чи відрази.
Так, поміж нашими народами виникали чвари й кровопролиття і за часiв Богдана Хмельницького, і згодом, у ХХ столітті. А поміж німцями і французами, німцями і росіянами їх не було? Про Велику Британію кажуть, що в неї немає вічних друзів і вічних ворогів, вічними є лише національні інтереси. Те саме можна стверджувати стосовно кожної нації. Зараз взаємини України й Польщі стабілізувалися, й не варто тривожити тіні минулого.
Щодо власне тексту Гімна, то менш за все варто покладатися на сучасних поетів. «Марсельєзу», яка вже 200 років є гімном Франції, створив нічим не примітний учасник революційної борні. Пригадайте «Геній однієї ночі» С. Цвейга.
Адже наш національний Гімн уже існує! Від 1862 року його співали українські патріоти, спершу просто як пісню. І вони, як і автор тексту, йшли за це у заслання.
Отже, існує давня традиція, яка включає роки УНР, Карпатської України, інших визвольних змагань. Тому не можна ставити питання про кардинальну зміну тексту. Народ, однак, співатиме слова П. Чубинського, й не слід штучно протиставляти його офіційній владі.
Десь я чув пропозицію виконувати перший рядок так: «Ще не вмерли України і слава, і воля». Таку заміну можна було б прийняти і на тому заспокоїтися.
Щодо сучасних поетів та композиторів, то, можливо, вони запропонують інші тексти і музику. Якщо щось таке матиме відгук у душах більшості народу, то можна буде перейти на новий гімн. Але в нас не густо зараз з піснями, які пішли б у народ, співалися ним. Може, нові генерації принесуть із собою нові відчуття й мистецькі надбання?
