Племінник Френсіса Форда Копполи, Ніколас Кейдж, який завоював
собі зоряну славу фільмами «Покидаючи Лас-Вегас», «Повітряна в'язниця»,
«Без обличчя» та iн., аж ніяк не народився в сорочці. Близький родинний
зв'язок з одним iз американських кіноідолів не зміг йому допомогти уникнути
всіх негараздів, пов'язаних iз розлученням батьків, важким психічним захворюванням
матері. Кар'єра в кіно теж не була спочатку блискучою, до того ж природний
песимізм, який читається в його нерадісній усмішці й сонних очах, не допомагав
йому стати улюбленцем публіки. Справжнього професійного успіху він домiгся
лише коли зіграв вмираючого письменника-алкоголіка в похмурій драмі Майка
Фіггiса «Покидаючи Лас-Вегас», за що й отримав «Оскара». Ну а такі блокбастери,
як «Скеля», «Повітряна в'язниця» і «Без обличчя», звели його до рангу найкасовіших
зірок Голлівуда.
— Які у вас були враження від сценарію «Місто янголів»,
римейка «Неба над Берліном» Віма Вендерса, коли ви його вперше прочитали?
— Після «Покидаючи Лас-Вегас» я багато думав про те, що
для мене означає акторська гра, що я хочу від режисера. Я став педантичнішим
у виборі ролей. Коли я прочитав сценарій «Місто янголів», мені захотілося
повернутись у своє дитинство, пригадати, що я відчував, коли вперше потрапив
під дощ, коли дивився на сонце... Лос-Анджелес і є «місто янголів», і я
щасливий, що ця романтична історія відбувається в моєму рідному місті,
яке я так люблю. Лос-Анджелес в кіно часто зображують як вертеп, тому я
дуже радий, що в цьому фільмі він нагадує вітальну листівку.
— Якби ви мали намір відлетіти на небеса, що б ви сказали
прощаючись на землі?
— Слова любові моїй дитині.
— Ви вірите в життя після смерті? В янголів?
— У мене, скоріше, науковий склад мислення. Я, наприклад,
вірю в енергію, в те, що вона ніколи не зникає. В часи середньовіччя говорили
про янголів, але це лише термінологія, хіба магнітне поле або що- небудь
на кшталт цього не замінює поняття душі або духа? Кажуть, чудес не буває.
А хіба народження дитини — це не чудо? Я б не ризикнув сказати, що янголів
не існує.
— Що ви відчували, коли отримували «Оскар» і «Золотий
глобус?»
— Це було величезною честю для мене. Я з творчої сім'ї,
пишаюся своїми родичами, і для мене було важливим піднятися до їхнього
рівня.
— Чи дуже це підняло ваші гонорари й збільшило приток
пропозицій?
— Звичайно. І гонорари підняло, й пропозицій побільшало.
Вони стали різноманітнішими, мені пропонують зніматися у фільмах різних
жанрів, що мене радує, оскільки я хочу створювати різні характери.
— Ви розмовляли з Вімом Вендерсом, що він думає з приводу
«Міста янголів»?
— Вім — друг моєї родини, я розмовляв з ним, дав почитати
сценарій. Він його схвалив цілковито.
— Якщо ваш син захоче стати актором, ви допоможете йому
в цьому?
— Звичайно, немає нічого поганого в родинності, якщо є
талант. І талант часто дається у спадщину, подивіться хоча б на родину
Фордів. Я підтримуватиму свого сина в усіх його починаннях, хоч би там
ким він хотів стати.
— Коли ваша дружина бачить, як ви цілуєтеся на екрані
з Мег Райан, чи відчуває вона ревнощі?
— Якщо моя дружина коли-небудь приревнує мене до екранних
партнерок, я скажу: «Даремно витрачаєш час, люба!»
— Ви можете назвати картину, яку вважаєте найкращою
у вашій акторській кар'єрі?
— Мені подобаються картини, в яких я знімався, але я не
можу вибрати з них одну, оскільки не я один їх робив, а дуже багато людей
і якщо я виберу одну з них, то автори інших образяться.
— Яким чином італійське кіно вплинуло на вас?
— Я завжди вважав італійців дуже творчими людьми, дуже
емоційними, і я відчуваю в собі ці італійські риси. Якщо говорити конкретно
про те, хто з італійців вплинув на мене найбільше, — це Фелліні і Ніно
Рота.
