Дискусія «Дня», розпочата публікацією статті львівського журналіста Костянтина Мамлиги (№91) і продовжена у листах журналіста Володимира Богдановського (№100) та політолога Костянтина Жолковського (№101), висвітлила дві основні протилежні точки зору на питання: чи має журналіст право на вираження власної позиції (також і політичної), чи він повинен лише констатувати факти та акумулюювати думки інших? Сьогодні, продовжуючи дискусію, ми надаємо слово студентці київського Міжнародного інституту лінгвістики і права, майбутній журналістці — Юлії Кацун.
Ставити запитання та отримувати на них відповіді, висловлювати власну позицію — це основні надбання «свободи слова» в Україні, які вона гарантує журналістам. А які запитання формують журналісти, чию позицію — власну чи керівництва виражають — це вже інша проблема. З позиціями треба ще розбиратись та й розбиратись! Адже хто з будь-якої аудиторії може чітко відрізняти власну думку від фальшивої, нагнаної, від тієї, яка звучить за наказом?
Бувають такі моменти, коли невідомо, на яких позиціях стоїть журналіст. І що ми бачимо? Нейтралітет — ні те, ні інше. Мов нашпигували, а все решта — то ваші проблеми. І взагалі, що то за журналіст, який не має своєї думки, а якщо і має думку, то не має сили сказати її вголос! Але завжди треба знати і відчувати, коли висловлювання журналістом своїх позицій доречне. Не можна перетворювати усі газетні матеріали, радіо- чи телепрограми тільки на власний монолог. Матеріали повинні висвітлювати якомога більший спектр точок зору! А власна думка повинна звучати там, де без неї не можна обійтися.
А як же тоді об’єктивність? Це, власне, те, без чого вся журналістика задихнеться. Але хоч яким би об’єктивним намагався бути журналіст, стовідсотково об’єктивним він все одно бути не може. Він так чи інакше має свої думки, захоплення, інтереси тощо. І тому мимоволі подає фактичний матеріал так, начебто пропускає його через себе. Це може виражатися у відповідному коментарі або у кількох словах, які дають певну оцінку. Можна також висловити своє ставлення до того чи іншого факту жестом, поглядом, інтонацією голосу, якщо йдеться про радіо чи телебачення. Це теж є вираженням власної позиції. Просто у повсякденному житті ми її не помічаємо.
Якби не звучали б різні позиції, не було б дискусії, не було б кількох точок зору на подію, то, погодьтеся, і самої події не було б. Був би лише кістяк, тобто «голий факт», а щоб наростити на нього шкіру та м’ясо — потрібно значно більше. І всі ми розуміємо, що саме.
Тому все потрібно розставити по поличках: суспільству потрібні й об’єктивність, і думки журналістів, і самі «політики-журналісти». Це допомагає людям не розгубитися у просторі інформації.
