Свинарка Оксана Вовк дев’ятий рік поспіль тричі на день долає відстань від дому до ферми. «О шостій ранку вже на роботі», — розповідає невтомна трудівниця. Вона віддає належне засновникам кооперативу «Святець» за те, що «не обминають увагою галузь». Вважає, що нинішні часи для ферми — з гірших. «Бо закупівельна ціна за кілограм живої ваги «падає», а виробничі затрати збільшуються. Он і енергоресурси дорожчають, і кормові добавки», — пояснює свинарка.
Свого часу Оксана успішно закінчила технікум радянської торгівлі. «А в нас усі дипломовані. Навіть учителі, швачки за фахом біля свиней працюють і на долю не ремствують», — говорить головний зоотехнік кооперативу Світлана Андрощук. Відтак додає: «Вакансій немає і у найближчій перспективі не передбачаються. На фермі зайняті люди у віці від 28 до 42 років». Традиційна галузь дала селу Святець 41 робоче місце.
Що ж до кращих і гірших часів в історії свинарства в окремо взятому селі, то голова одноіменного кооперативу «Святець» Василь Мастій каже: «Кооператив — правонаступник колгоспу. Ще у період трансформації колективної власності у приватну засновники вирішили: хай буде все так само, як і було. І не зменшили поголів’я тварин. Вже бачимо, що сталося там, де зменшили або вивезли все хтозна-куди й за які гроші. Ферми занепали, люди залишилися без роботи. І вже тяжко щось відновити. Звісно ж, ламати — не будувати».
Мовляв, ферма — то не тільки виробничий об’єкт. Там, де ферма, село процвітає і вгадує свої світлі перспективи.
Отож у поставлених ще у далеких 60-х минулого століття будівлях святецькі «консерватори» утримують 2500 голів свиней. Не більше, ніж колись було, та не менше. Стільки, скільки «дозволяють» виробничі площі. «І порода традиційна — велика біла. Представниці цієї породи щонайліпше пристосовані до наших природних умов. Гарно додають у вазі і плодяться. Он тільки торік продали нашим кооператорам три тисячі голів поросят. Отже, образно кажучи, на фермі «тримаються» і селянські хліви», — вважає головний зоотехнік Світлана Андрощук.
Купила поросят у кооперативі і Оксана Вовк. Вона говорить, що «домашні свині програють у «конкуренції» кооперативним — менші добові прирости дають». «Бо у хліву переважає ручна праця, різні кормові добавки, як на фермі, не застосовуються», — пояснює Оксана. «І взагалі, вдома ця галузь збиткова. А чому утримуємо? Бо треба ж щось робити», — зазначає.
За роки сумлінної праці на цій фермі випускниці технікуму радянської торгівлі, педучилища, курсів швачок і інших навчальних закладів стали свідками певних змін у технології годівлі поголів’я. «Засновники кооперативу купили зарубіжне устаткування. Комп’ютер «дивиться» за тим, щоб корми змішувалися у пропорціях, визначених головним зоотехніком. Ага, годівлю відповідно до раціонів забезпечує електронна система», — розповідає оператор кормоцеху Іван Лущан. Операторові приємно, що він зокрема і господарство загалом «не опинилися осторонь науково-технічного прогресу».
Одначе думку Івана Лущана не поділяють головний зоотехнік Світлана Андрощук і голова кооперативу Василь Мастій. Вивчаючи передовий досвід, вони побували свого часу на «фабриках свинини», на власні очі побачили, що то таке — справжній прогрес. «Там одна свинарка доглядає разів у 20 більше поголів’я, ніж у Святці. Всі трудомісткі процеси поклали, як колись говорили, на плечі машин», — заперечує операторові головний зоотехнік.
Тут-таки виникла коротка дискусія навколо питання про те, чи має «просунута» технологія певні переваги над «майже» традиційною, тобто такою, як у Святці. «Що там продуктивність праці вища, то факт», — заявила Світлана Андрощук. «Кожна свиня має свої особливості, на які, звісно ж, зважати треба. Хто ж зважить, якщо тих голів — тисяча?!» — мовила на те Оксана Вовк. А голова кооперативу Василь Мастій, сказавши про ВТО, до якої прагне країна, не забув про «непережиту» свого часу селами гігантоманію. Чи, питається в задачі, ця сувора торговельна організація не подивиться косо на м’ясо і сало із Святця?!.
У цій дискусії учасники не розставили всі крапки над «і». Одначе виявили щиру повагу тварині і повну одностайність щодо того, що українському селу без свині, як кажуть, ні туди ні сюди. «На скільки свиней більше, на стільки ж село живе краще», — зробив остаточний висновок голова кооперативу Василь Мастій.
Коментуючи ситуацію, голова Теофіпольської районної ради Василь Кравчук заявив:
— Кожна п’ята свиня області утримується на фермах Теофіпольського району. Отже, як говорили та писали за колгоспного ладу, у наших селах віддають належне цьому резервові виробництва м’яса та сала. «Фабрика» — у товаристві «Старт», де на промисловій основі утримують сім тисяч голів. Особисто я не є прихильником гігантоманії. Вітаю зусилля господарників, які утримують невеликі ферми. Дають роботу людям у Кузьминцях, Лідихівці, Карабіївці, Базалії, Волиці Польовій, Бережинцях... У Турівці ще торік було 40 голів свиней, а тепер — 417.
Пригадую, у 1999-у, коли ціна за кілограм живої ваги збільшилася від 3,6 до 8 гривень, селяни раділи: нарешті, дочекалися — будемо заробляти гроші! Саме тоді й зайнялися свинарством, як кажуть, справжнім чином. У 2005-му «середньостатистична» ціна за кілограм живої ваги сягнула 9,8 гривні. Результат? Район одержав від галузі 2 мільйони 237 тисяч гривень чистого прибутку.
А що тепер? Ціна «впала» до 6 гривень. Слід зважити на те, що затрати на виробництво свинини зросли. Об’єктивно. Отже, галузь стала збитковою навіть у тих господарствах, де досягається максимальна ефективність. У цій прикрій ситуації характерною особливістю є та, що покупець у магазині, на жаль, не помітив, що свині подешевшали... Схоже на те, що виробник зазнає збитків, натомість хтось одержує надприбутки?
Чи є вихід із ситуації, що склалася? Звісно ж, є. Слід або підвищувати закупівельну ціну, або ж збільшувати державні компенсаційні кошти за виробництво свинини...
