Нещодавно пресу сколихнула новина, що Елтон Джон вирішив усиновити дитину з України. Власне, співак лише заявив, що коли він відвідував дитячий притулок, йому дуже сподобався малюк Лев і він готовий його всиновити. Як з’ясувалося пізніше, Елтон Джон заявки на всиновлення не подавав, та й прав на це в нього немає. Але новина прокотилася всіма великими західними сайтами, присвяченими «зірковому» життю, проте зазначалося, що законодавство України щодо усиновлення суворе й кому завгодно дітей тут не віддають.
Адже серед західних знаменитостей давно з’явилася мода на усиновлення дітей із бідних країн. Один із найяскравіших прикладів — багатодітна сім’я Джолі-Піттів, що всиновила трьох (камбоджиєць, в’єтнамець та ефіопка) із своїх шести дітей. Також широка публіка все ще пам’ятає недавній галас навколо усиновлення Мадонною малавійської дитини: співачка наважилася всиновити ще одну дитину з африканської республіки Малаві, але один із місцевих судів заборонив усиновлення. Біологічна мати двох дітей, Мадонна всиновила малавійського хлопчика після тривалого процесу 2006—2008 років. Улітку цього року Мадонна домоглася дозволу всиновити другу прийомну дитину з Малаві.
Питання «зіркового» всиновлення досить суперечливе. Багато хто засуджує його як сліпу данину моді без турботи про дітей, яким усе життя доведеться грати роль аксесуара, проводячи більше часу з нянями, ніж з батьками. Дехто сміється з нової моди відкрито. Наприклад, у новому фільм-пародії Саші Барона Коена «Бруно» (забороненому для показу в Україні) одним з лейтмотивів є саме висміювання награності любові знаменитостей до «нещасних малюків» третього світу. Мода на всиновлення знедолених дітей (для багатих знаменитостей дитина — не така вже обтяжлива витівка) дійшла до абсурду. Минулого тижня одна з голівудських актрис третього розряду Кетрін Хейл, на відміну від Елтона Джона, перейшла від слів до справи й усиновила корейську дівчинку з особливими потребами. Боюся, хвору кореянку обрали лише тому, що інакше звиклі до усиновлення медіа просто проігнорували б «м’якосердий» вчинок Кетрін.
Тому новина про неможливість усиновлення Елтоном Джоном української дитини була ледве не шокуючою. Грамотно в цій ситуації відреагував міністр сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко, котрий пояснив журналістам юридичні причини неможливості такого всиновлення. Саме наявність працюючої схеми законодавче встановлених норм щодо усиновлення ставить Україну на рівень вище країн, де дитину можна мало не купити (наприклад, у Гватемалі). Можна навіть пафосно заявити, що випадок з Елтоном Джоном став таким собі неформальним індикатором: Україна — не країна третього світу.
Адже механізм усиновлення в Україні працює досить непогано. Існують цілком суворі умови всиновлення. Усиновлювачем може бути повнолітній громадянин України або іншої держави, який перебуває в законному шлюбі, старший за дитину не менш як на 15 років і не більше ніж на 45. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі, а також особи, що зловживають спиртними або наркотичними речовинами. Рішення про усиновлення приймає суд і зважає він на стан здоров’я усиновлювача, його матеріальний та сімейний стан, мотиви всиновлення, стосунки дитини з усиновлювачем. Крім того, в країні заборонена будь-яка комерційна посередницька діяльність у сфері усиновлення.
В Україні пріоритетним є національне всиновлення. За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, сьогодні українці всиновлюють у півтора разу більше, ніж іноземці (порівняно з 2004—2005 роками). Напевно, взнаки дається рік національного всиновлення, що мав місце минулого, 2008-го. І все ж таки всиновлення іноземцями залишається досить значним, і Україна офіційно є країною-донором, саме так називають країни, що дозволяють усиновлення своїх дітей іноземцями. Згідно зі словами тодішнього міністра сім’ї, молоді та спорту Віктора Коржа, 2007 року вперше за всі роки незалежності більше українських дітей було всиновлено українцями, ніж іноземцями.
З десятків тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, за рік усинавлюють лише трохи більш як тисячу —українські громадяни й стільки ж — іноземці. 2008 року ця цифра зросла до трохи більш як двох тисяч дітей, усиновлених українцями, й трохи більш як півтори тисячі — іноземцями. Значна частина дітей, доступних для всиновлення іноземцям, має якесь захворювання, бо діагноз є причиною для відкриття для дитини максимальної кількості можливостей для всиновлення. А здорових дітей протягом року після надання дитині статусу сироти або позбавленння батьківської опіки можуть усиновити лише українські громадяни.
Практика 1990-х, коли вивезти з країни дитину було простіше простого, змушує скептично ставитися до таких сприятливих даних. І недаремно. Хто ж усиновлює наших дітей? Що трапляється з тими, кого прийомні батьки відвозять за кордон? Згідно з українським законодавством, орган опіки здійснює нагляд за дотриманням прав дітей, яких й які проживають в Україні. А як же бути з іншими?
Майже 19 тисяч українських дітей були всиновлені іноземними громадянами в 2000-х роках. Хто стежить за їхньою долею? Усиновлювачі, котрі є громадянами іншої країни й відвезли усиновлених ними українських дітей за кордон, не зобов’язані жодним чином звітувати перед українськими структурами, що відповідають за благополуччя таких дітей. Єдиний обов’язок таких прийомних батьків — щорічний звіт про благополуччя дітей (написаний самими прийомними батьками).
Гучний випадок з американцем Крюгером, який усиновив трьох братів із Херсона для задоволення своїх сексуальних фантазій, напевно, не став достатньою причиною для вживання жорстких заходів захисту українських сиріт. Звіти про благополуччя усиновлених ним хлопчиків Крюгер надсилав регулярно. Україна досі не приєдналася до Гаагської конвенції про захист дітей і співпрацю в питаннях міждержавного усиновлення (ухвалена 1993 року). Саме цей міжнародний договір є важливим етапом встановлення системи гарантій захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, в процесі усиновлення їх за кордон. Італія, США, Ізраїль, Іспанія, Німеччина, Канада, чиї громадяни найчастіше приймають у свої сім’ї українських дітей, ратифікували цю конвенцію.
