Перше вересня – не лише свято першачків та випускників, а й день перевірки, як директори, місцеві органи влади та Міністерство освіти і науки змогли підготувати школи до нового навчального року. Пандемія видається все ще викликом, бо досі немає чіткого розуміння, у якому режимі працюватимуть заклади освіти – очно, дистанційно чи змішано. Те ж свято першого дзвоника через карантинні обмеження більшість шкіл проводить у новому форматі: більшість класів запрошують просто на святковий урок у кабінетах, а першачків, п’ятикласників та випускників – на вуличну лінійку.
На дотриманні протиепідемічних заходів у школах наголосило й Міносвіти у своєму листі-роз’ясненні, присвяченому стартові нового навчального року. Та крім пандемії, є й інші виклики, на яких наголошують освітні експерти та від яких залежить якість навчання.
(НЕ)ГОТОВНІСТЬ ДО НУШ
Один із них – впровадження Нової української школи у середній ланці шкільної освіти. Цього року вперше за новими програмами і методиками мають почати навчання п’яті класи, котрі початкову освіту здобували якраз у рамках НУШ, тобто у форматі інтегрованих уроків, з акцентом на розвиток компетентностей, а не зазубрюванні правил. Чи впораються із цим завданням школи, експерти «Дня» сумніваються. «Новий етап НУШ – це складна ланка. Нема глибокого переконання, що є усвідомлення сутності і важливості цього перехідного етапу. Хотілося б, щоб ми на цьому етапі НУШ не зависли, як у приказці про собаку на перелазі. Я постійно спілкуюся з учителями, і побоювання певні є. Це і методична неготовність багатьох учителів, і методика недостатньо апробована саме за нушівськими принципами для роботи у старших класах. І все, що відбувається уперше, завжди викликає занепокоєння», - зазначає екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор ЛІКАРЧУК.
Ще одна проблема, на думку Лікарчука, стосується повернення шкіл у звичний режим роботи: «Школам доведеться входити у нормальну колію роботи після багатомісячного дистанційного навчання. Щоб там не говорили, і учні, і вчителі від цього відвикли. Інший виклик зумовлений тим, що є непевність, викликана епідеміологічною ситуацією. Нещодавно спілкувався з ректором одного університету, його виш уже розпочав навчальний рік – із 25 серпня. Думаю, що це розумний варіант, бо є велика непевність у тому, чи обійдемося ми цього року без дистанційного навчання. Третій виклик, який, можливо, меншою мірою стосується міських великих шкіл, але він стосується шкіл, розташованих у райцентрах та селах. Упродовж літа місцеві органи влади, я б сказав, трошки похабно провели оптимізацію мережі закладів освіти. Вони припинили у багатьох випадках абсолютно необґрунтовано набір до 10-х класів. І сьогодні дуже багато батьків та учнів виявилися у достатньо складній ситуацій. Треба буде йти в нову школу, а в регіонах мають бути вирішені питання оптимального доїзду до них».
ЗАКРИТТЯ ШКІЛ
До речі, не всі органи влади на місцях беруть на себе відповідальність за довезення учнів до нових шкіл (у разі закриття школи, приміром, у певному селі). Олена БОНДАРЕНКО, співзасновниця громадської організації «Батьки SOS», розповіла, що в регіонах бувають такі ситуації, коли школу в селі закрили, а возити в інший заклад освіти місцева влада не планує. «Нам писали батьки про ситуацію, коли сімох дітей, серед яких і діти з інвалідністю, просто покинули напризволяще, селищний голова сказав, що добирання до школи – то проблеми батьків. А до іншої школи – сім кілометрів через ліс. Фактично дітей позбавляють права на освіту», - додає пані Олена.
«На мою думку, така оптимізація, масове закриття сільських шкіл – це дуже серйозна диверсія проти системи освіти України, - продовжує Ігор Лікарчук. – Хто б мене не намагався переконати в іншому, я переконаний, що якби років 10 тому МОН та Національна академія педагогічних наук запропонували алгоритм роботи малокомплектних шкіл у нових економічних умовах, то цієї ситуації не було б, а вона є. До мене звертається дуже багато людей. Але чим я можу допомогти. У даному випадку все вирішує місцева влада. І мені інколи здається, що у багатьох регіонах цю місцеву владу очолюють справжні школофоби. Тому що закриття шкіл ради економії бюджетних коштів – це останнє, на мою думку, що може робити місцева влада».
НЕДОСКОНАЛА КООРДИНАЦІЯ
Традиційним викликом для шкіл лишається комунікація з батьками. За словами Олени Бондаренко, зараз чимало нарікань стосується ремонтів та фінансування шкіл. «Певне фінансування на школи є, але не все освоюють, чому цього не роблять – ми вчимо батьків звертати на це увагу, - пояснює пані Олена. – А у зв’язку з ремонтами є цікава тенденція. Батьки іноді скаржаться, що от зробили ремонт у класі, а директорка виконала роботи із заміни освітлення та проводки по нових шпалерах. Батьки починають прозрівати, що у закладів освіти є керівник, у якого є свій план робіт. Тобто є відсутність координації, батьки обурюються, чому дирекція не порадилася з ними. Але це керівник закладу, батьки не можуть керувати і розповідати директорові, що він має робити. Тобто ми бачимо нову тенденцію, коли керівник закладу відчуває себе справді керівником, а не віддає все на відкуп батькам. Коли з’явилися бюджетні кошти, то вже керівники установ починають диктувати умови, що і як буде у школі. Тобто занадто велика ініціативність батьків може бути зведена нанівець».
До цих викликів додається і ще один задавнений – шкільні туалети на вулиці. Так, частина шкіл досі не вирішила цієї проблеми. Під питанням лишається доставка у школи ноутбуків, котрі МОН закуповує спеціально для поліпшення дистанційного навчання. Скільки, кому і коли комп’ютерної техніки дістанеться – ще невідомо. І, звісно, ж налаштованість педагогів та директорів на навчання за будь-яких умов. «Багато що залежить від людей на місцях, чи хочуть вони існуючу проблему вирішити. Якщо вони сприймають дистанційну освіту просто як привід, що можна на роботу не ходити і писати завдання у вайбері, то тут мирними засобами нічого не доб’єшся», - вважає Олена Бондаренко.
Серед інших проблем – зарплати вчителів (із грудня цього року посадові оклади педагогів мають зрости на 8,4%), оптимізація шкіл та створення мережі ліцеїв до 2024 року (а з цим пов’язано, чи лишаються при певних школах початкові класи), модернізація системи підготовки вчителів, розвиток інклюзивного навчання, реформа шкільного харчування… На цих питаннях наголошували й учасники щорічної серпневої педагогічної конференції.
ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСУВАННЯ
Оскільки чимало експертів сходиться на думці про те, що зараз активність у підтримці шкіл мають проявляти місцеві органи влади, а не лише Міносвіти, «День» розпитав директора школи І ступеня №11 м. Стрий Сергія ЗАПІСОВА, як будують чиновники співпрацю із закладами освіти у їхньому регіоні. Можливо, цей досвід може стати в нагоді іншим.
- У принципі ця співпраця є конструктивною. Як не дивно, але основна підготовча робота до наступного нового навчального року починається уже у вересні-жовтні цього року, адже саме в цей час формується «кістяк» майбутнього бюджету територіальної громади. Ми подаємо свої пропозиції до майбутньої програми соціально-економічного розвитку. Звичайно, що не всі наші побажання враховуються. Треба розуміти можливості бюджету, але найбільш потрібні – приймаються. Інколи виникають непередбачувані проблеми. Влада «чує» та реагує. Правда, гальмує оперативність вирішення питань необхідність проведення тендерних процедур, особливо, як на них ніхто з учасників не приходить.
Загалом у нашому місті склалася така практика: влада виділяє кошти на більш об'ємні потреби, які потребують значних коштів. Певні кошти шукаємо самі через співпрацю зі спонсорськими благодійними організаціями. Я не прихильник так званих «поборів» батьків. Для прикладу, цього року ми використали бюджетних 196 тис. грн. на заміну вікон і частини дверей, 40 тис. грн. на поточний ремонт електромережі, але загальні видатки на ремонтні роботи склали майже 700 тис. грн. тобто значну частину коштів ми знайшли самі. І це не обов'язково кошти. Це й будівельні матеріали, оплата виконання робіт тощо. Це якраз і є перевага децентралізації фінансового обліку.
- А чи вдалося вирішити проблему з підготовкою класів НУШ, маю на увазі закупівлі необхідного обладнання, із чим виникли проблеми ще влітку?
- На жаль, мушу констатувати, що цього року закупівля обладнання по НУШ проходить вкрай важко. У першу чергу це пов'язано із майже місячною затримкою розподілу державної субвенції. Фактично у цьому напрямку ми змогли працювати аж у першій декаді серпня. Провели тендерні процедури по шкільних меблях, зараз завершуємо спрощену закупівлю по комп'ютерному обладнанню. Однак дуже складний механізм проходження коштів. Я неодноразово про це писав. Хоча є попередня домовленість з постачальником учнівських столів та стільців, що до 1 вересня встигнемо. Все інше буде максимум до кінця вересня. Хочу наголосити, що місцева влада виконує свою фінансову складову повністю, інколи навіть більше (для прикладу – на придбання шкільних меблів влада виділила 52,4% замість належних 30%). Затримка йде на рівні області чи навіть вище. Але ми максимально зробили все, щоб першокласники відчули радість від першого знайомства зі школою.
- Як комунікуєте з батьками напередодні навчання?
- Особисто я комунікую з батьками постійно, а не лише напередодні нового навчального року. У першу чергу через соціальні мережі, месенджери тощо. Мої телефони доступні усім батькам. Вони можуть телефонувати у будь-який пристойний час. Та й відверто кажучи, у зв'язку з великим об'ємом ремонтних робіт я майже всю відпустку провів на роботі. Прикро, але по-іншому не виходило. Треба розуміти, що в нас молоді батьки, які добре орієнтуються у сучасних засобах комунікації, тому з цим проблем нема. Крім того, я уже багато років декларую, що наша школа повністю відкрита для всіх учасників та учасниць освітнього процесу.
- Півтора роки школи працювали в змішаному форматі навчання, дистанційному, очному, у кого як виходило. Можливо, цей досвід роботи у нових умовах чомусь навчив учителів, директорів чи місцеву владу?
- Що стосується навчання за дистанційною формою, то слід зауважити, що це можливо виключно як вимушена форма, оскільки за якістю освітнього процесу очне навчання важко замінити. Які б не були просунуті технології дистанційного навчання, живого спілкування з вчителем вони не замінять, тим більше у початковій школі. Хоча ми у свій час досить ретельно продумали, у який спосіб організувати навчання за дистанційною формою: зверстали трішки по-іншому розклад уроків, прийняли педагогічною радою власне положення щодо роботи за технологіями дистанційного навчання, освоїли zoom, google meet тощо. Вчителі спільно з батьками обирали оптимальну платформу, на якій найзручніше було б працювати. Але ще раз наголошую – це може бути виключно вимушена і тимчасова форма. Зрештою, у цьому навчальному році ми плануємо все ж таки працювати по максимуму в очному форматі. Більшість працівників школи, в тому числі і я, двічі вакциновані, забезпечені необхідною кількістю антисептичних та дезінфікуючих засобів, обмежено доступ сторонніх до школи і т. п. Маємо надію, що активна фаза пандемії цього року нас мине і дозволить навчатися у звичному та зручному для усіх режимі. Якщо ж раптом доведеться переходити у дистанційну чи змішану форму, то я впевнений, що більшість вчителів до цього готові. А от діти і їхні батьки… Не впевнений. Особливо, якщо в сім'ї двоє-троє дітей приблизно одного віку.
