Центр дослідження суспільства оцінив 110 національних університетів України щодо відкритості. Вищі навчальні заклади експерти оцінювали за сімома критеріями: «декларації», «штат», «бюджет», «майно», «машини», «телефон», «закупівлі». Тобто експерти Центру оцінили готовність університету надати копії декларацій ректорів та проректорів за 2012 рік, штатні розписи університетів за 2012 та 2013 роки, кошториси та звіти про їх виконання за 2012 рік, перелік нерухомого майна та інформацію про транспортні засоби, які перебувають на балансі університету. Також — готовність керівництва університетів надавати інформацію по телефону, а ще — чи є на сайтах вишів річні плани держзакупівель за 2013 рік. Найвищий можливий бал за кожним із критеріїв — 15. Отже, максимум, який міг набрати університет — 105 балів.
Згідно з дослідженням, найбільш відкритими виявилися Івано-Франківський національний університет (97 балів), Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя (90), Глухівський національний педагогічний університет ім. О. Довженка (86), Миколаївський національний університет ім. В.О.Сухомлинського (86), Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка (85).
— Прозорість наших університетів є вкрай низькою як для зовнішніх агентів, в даному випадку громадської організації, так і для внутрішнього використання: викладачі, студенти не мають доступу до інформації, яка є для них необхідною. Тому нашою метою є спонукати університети дивитися всередину — в університетське середовище. Запитувати, звідки у нас ці гроші, куди ми їх витрачаємо, на що, чому в мене зарплата — 3 тисячі, а в ректора — 20 тисяч. Ці всі питання треба задавати, але щоб це робити, потрібна мінімальна інформація. Це власне те, навіщо ми робили цей проект — показати, що ця інформація є критично необхідною. Одна з важливих причин, чому експертам відмовляли в інформації — намагання приховати дані в силу їхньої корупційної природи... Я вважаю, що цю інформацію можна використовувати для багатьох дискусій. Ми сподіваємося, що вона активізує університетську спільноту на те, щоб вимагати від університетів більшої звітності. Зараз органи влади не мають достатньо ресурсу для того, щоб всіх проконтролювати, тим більше — немає такої ідеї. Я вважаю, що цим контролем мають займатися викладачі та студенти, — пояснює екс-директор Центру дослідження суспільства, перший заступник міністра освіти і науки України Інна СОВСУН.
Також у першу двадцятку ввійшли Національний університет «Острозька академія» (74), Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка (71), Національний університет «Києво-Могилянська академі» (55). Після першої «двадцятки» бали різко зменшувалися. 11 національних університети взагалі відмовилися надавати інформацію, зокрема, згідно із дослідженням, це — Одеський національний політехнічний університет, Національний авіаційний університет, Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості. Експерти відзначають, що найбільш закритою виявилася інформація, пов’язана з витрачанням коштів.
— Цікаву картину дають штатні розписи: вони часто показують пріоритети в університетах та розкривають, наприклад, звідки беруться надбавки, особливо, для управлінського персоналу. Якщо подивитися на відсоткове співвідношення середньої зарплати професорсько-викладацького складу до середньої зарплати керівництва університетів, то ранжування йде від 30% до 70%. Відповіли нам далеко не всі університети: лише 30 університетів надали штатні розписи в повному обсязі, ще 19 — скорочені. Ще складніша ситуація — з деклараціями: ми запитували копії декларацій ректорів та проректорів за 2012 рік. Їх надали нам лише 16 ВНЗ, ці дані є дуже цікавими. Наприклад, ми побачили, що одіозний ректор із Ужгорода мав близько мільйона доходів за 2012 рік, — розповів експерт Центру дослідження суспільства Єгор СТАДНИЙ. — Дуже унікальний досвід — отримання інформації по телефону. Тому що саме законодавство вимагає наявності підпису під запитом. Але в той же час Закон України «Про доступ до публічної інформації» передбачає таку форму доступу до інформації, тож ми вирішили нею скористатися. По телефону ми запитували про точний контингент студентів — кількість бюджетників та контрактників. Відповіді були дуже різними: відчувалася боязнь працівників університету, нас відсилали до керівників ВНЗ. Нам надали інформацію 55 університетів, 43 — відмовилися під різними приводами (найчастіше — вимога письмового запиту), 13 університетів протягом місяця так і не підняли слухавки. Тобто, зазначені на сайті університету телефони недійсні. Хоча є такі ВНЗ, які навіть не мають свого сайту... Щодо державних закупівель, то законодавство вимагає публікації річних планів держзакупівель та їх змін. Ми побачили, що у повному обсязі публікують тільки 34 університети зі 110-ти. 30 публікують обрізані варіанти. Найпопулярнішим є варіант плану закупівель без зазначення орієнтовної вартості предмету закупівель — без того, що нас цікавить (сума затрат). І 46 ВНЗ не виконують цієї вимоги.
Експерти вважають, що Центр дослідження суспільства здійснив гігантську роботу, тому що таких оцінок прозорості та доступності вишів в Україні ніхто ніколи ще не робив. Проводити дослідження складно, тому що ВНЗ є дуже закритими.
— Я з цією проблемою зіткнувся два роки тому, коли ми спробували отримати від 20 університетів відповідь на дуже просте запитання: яка вартість підготовки одного студента у вашому виші. Повірте мені, що 18 університетів відповіли, що вони не володіють методикою таких обрахунків, — розповів директор Центру тестових технологій та моніторингу якості освіти Ігор ЛІКАРЧУК. — Я впевнений в тому, що в тій системі координат, у якій ще сьогодні функціонує наша система освіти, іншого результату ми не могли отримати. Дослідження показало, що ми можемо готувати великі реформи і планувати зміни, але все це залишиться на рівні плану, доки ми не реалізуємо кілька умов. І основна — поки ми не розчистимо «авгієві конюшні», у яких у нас є ректорський корпус, чиновницький освітянський корпус і корпус керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Упевнений, що найбільше провини за провал Болонського процесу лежить на ректорах ВНЗ. Тому що навіть куце законодавство, яке у нас є, дозволяло здійснити певні кроки щодо реалізації основних засад Болонського процесу.
