Моя стаття про болючі проблеми медицини («День» за 18.06.04) викликала неоднозначні відгуки. Зокрема, зателефонував пан Невідомо-Хто і сказав таке: «Ты […], если не умеешь зарабатывать сам, так не мешай другим врачам». Отже — читають… Поговорімо про ще одну позицію на ринку медичних послуг — про ожиріння. Надмірна вага — це проблема не ЗНАННЯ, а ПЕРЕКОНАННЯ: всі знають, що не треба їсти забагато, та всі їдять. Лікар Ф. Рабле, більше відомий нам як письменник, відправив героя свого роману «Гаргантюа і Пантагрюель» на острів, володарем якого був такий собі Гастер: «Владолюбний, суворий, крутий, вимогливий, жорстокий і непохитний… Не пропускає перед собою ні королів, ні імператорів чи й самого Папу». У перекладі з латини «гастер» — це шлунок. У його володіннях загальнолюдські й медичні проблеми поєднуються дуже тісно. Edimus ut vivamus, non vivimus ut edamus, казали в древньому Римі (їмо, щоб жити, а не живемо, щоб їсти). Воно й так, але не зовсім.
ЦІНА ЗА КІЛОГРАМ
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) вважає, що в багатьох країнах ожиріння набуло ознак епідемії. Це стосується й України. Людей з надмірною вагою стає більше, насамперед серед малозабезпечених верств населення. Якщо бракує грошей на м’ясо, люди змушені наїдатися картоплею. Перепрошую, але приблизно так відгодовують свиней. У США серед тих, хто не має вищої освіти, ожиріння є вдвічі частішим, ніж серед випускників університету. Такою ж є тенденція, якщо порівняти афроамериканців з білим населенням. У цьому я переконався на вулицях Нью- Йорка й Лос-Анджелеса; це неабияке видовище — надпотужна темношкіра пані (в шортах!), яка майже затуляє собою хмарочос.
Чим більше вага людини перевищує норму, тим більше років життя вона втрачає. 25% надмірної ваги спричиняють втрату 3,6 року, 50% — 6,6 року, 66% — 15,1 року. Можна цю закономірність прослідкувати й за іншими показниками: до 60 років доживають 90% людей з нормальною вагою і лише 60% тих, хто страждає на ожиріння; до 70 років мають шанс дожити відповідно 50% і 30% людей. НАДМІРНА ВАГА НЕ Є ФАТАЛЬНОЮ ДЛЯ КОЖНОГО, кого це лихо спіткало, але статистичні тенденції засвідчують її шкідливість. Ожиріння не лише краде роки життя, а й погіршує його якість. Спочатку йдеться про психологічний дискомфорт, але з роками він переростає на страждання від супутніх хвороб. За економічними вимірами, втрати від патології, прямо чи опосередковано спричиненої ожирінням (передчасна смерть, тимчасова непрацездатність та інвалідність), не поступаються втратам від куріння тютюну, а в деяких країнах їх перевищують.
СУЧАСНИЙ ГOMO СИДИТЬ І ЇСТЬ
Чоловіки африканського племені бушменів вибагливі щодо жіночої краси. Найкращою вважається пані з сідницями таких розмірів, які не дозволяють підвестися без сторонньої допомоги (це не жарт). Ось підмурок такого смаку: 1) через постійне недоїдання, в умовах якого живуть бушмени, такі запаси жиру може мати або фаворитка вождя, або дами його міністрів, отже, йдеться про соціальний престиж; 2) під час справжнього голоду, який повторюється кожні три-п’ять років, ці запаси гарантують виживання дружинам можновладців, а відтак їхнім дітям, а відтак їхнім генам. Такий механізм не є виключно африканським. «Поки товстий схудне, худий здохне», — ось віддзеркалення цього принципу в народній мудрості українців. Багато жиру (насамперед у жінок) — стратегія еволюційно-генетичних процесів у будь-якій популяції, що періодично потерпає від голоду. На неї нашаровується й тактична «хитрість», завдяки якій жінки додатково накопичують вагу в період вагітності. Сьогодні біологічна сутність людини є такою, як тисяча років тому. З новим акцентом: механізація й «транспортизація» не сприяють витратам накопичень на щоденну фізичну активність. «Сидить і їсть», — так можна сказати про сучасного Homo, зануреного в «західний» стиль життя.
На тлі загальних законів кожний з нас вишиває власний життєвий малюнок. Підсвідоме «Воно» (читаймо Зігмунда Фрейда) дуже одноманітне в своїх прагненнях: секс, ситість і сон. Ці задоволення («кайф») сприймаються однією структурою мозку, а тому є такими, що навзаєм себе доповнюють і в певних межах замінюють. Стосунки між складниками підсвідомості мають особистісні відтінки, але погодьтеся: те, що їдять, можна взяти, лише простягнувши руку. Особливо в ситуаціях нервових напружень, стресів, хронічної втоми й депресії. Для чоловіків це насамперед «закуска» (після чарчини), а для жінок — десерт (солодощі). У певному сенсі цукор є такий наркотик, як і алкоголь. Вісім із десяти жінок з надмірною вагою обожнюють торти й шоколад. В’язні гітлерівських і сталінських концтаборів знають про «доходяг», які — в тих умовах, що й інші — швидко втрачали все людське, жебраючи чи намагаючись щось украсти в товаришів по нещастю, риючись у переритих смітниках і пхаючи до рота все, їстівне чи неїстівне, що потрапляло до рук. Це спричиняється підвищеною індивідуальною чутливістю до низького вмісту цукру в крові. Такий механізм є одним з провідних у патогенезі ожиріння. Але «доходяги» мусили їсти, щоб жити, а «шоколадні» пані їдять, щоб їсти.
Істотні відмінності між чоловіками й жінками ілюструє «правило двох третин». Утрати «людинороків життя» на 2/3 припадають на сильну стать, але серед тих, хто звертається до лікарів з приводу надмірної ваги, 2/3 складають жінки. Замолоду прекрасну стать хвилюють естетичні проблеми, бо в нашій культурі Венера є привабливішою, ніж дама бушменського вождя. Чоловіки, хоча й віддають перевагу граціям, власними габаритами переймаються мало. Час іде. Товсті чоловіки помалу починають вимирати від інфарктів та інсультів вже після 45—50 років. А жінки, стійкіші до всякого лиха, живуть, мучаться й лікуються довго. 15—20—30 зайвих кілограмів треба на собі носити, навантажуючи хребет і ноги, кістки яких з роками втрачають міцність. Перелом, гіпс, ліжко, запалення легенів, пролежні… На Заході, де кількість людей старшого віку невпинно зростає, така патологія стала гострою медико-соціальною проблемою. І ми «там будемо», якщо пощастить підвищити тривалість життя, — за все треба платити.
«СХУДНУТИ РАЗ І НАЗАВЖДИ!»
Таку, трохи двозначну, рекламну пропозицію ви можете побачити на стовпі біля свого дому. Раз і назавжди — круто, але як це зробити? Ось вона сидить — пацієнтка, знайома моїх знайомих, і дивиться трохи злякано. Молода ще жінка, трохи за 40, а вже 110 кг, і манжетка для вимірювання кров’яного тиску ледь сходиться на руці. Я ЗНАЮ, що можу з неї «зняти» 20—25 кг, але за умови, що пані буде на моєму боці, разом зі мною проти своєї біди. Підсвідоме «Воно» зубами тримається за плитку шоколаду, яку краєм ока бачу в торбі своєї гості. Дама каже, що дуже хоче, але не може схуднути. Все навпаки: вона може, але не дуже хоче; в кращому випадку «хоче хотіти». Те, що розповість, знаю наперед. Або просто смикалась туди-сюди (два дні голодувала, на третій наїлася як бозна-хто); або пробувала одну чи кілька модних газетних дієт (не допомогло); або ковтала розрекламовані ліки (схудла на 7 кг, а тоді набрала 10 кг). Легенько розпитую. Робота? Знизує плечима — так собі, нецікава, але щось заробляю. Чоловік? Відводить очі: «Нормально…» Діти? Жвавішає — донька в дев’ятому класі, ходить на танці, поки що худенька. Мушу знати про пацієнтку багато, бажано — все, що має на серці, але не з першого разу. Поговорили, пані одержала перші рекомендації й пішла. Якщо повернеться, то невдовзі — тижнів за п’ять-шість — поскаржиться, що з ніг спадають туфлі, з пальця — обручка, і похвалиться, що вийняла з шафи давню сукню. Але те, що є для неї найважливішим, розпочнеться, коли подякує й розпрощаємося остаточно. «Воно» чекає, коли мене, нудного й вимогливого, нарешті вхоплять чорти, а дама знову їстиме шоколад. Або — не буде!
Не втративши здоров’я, схуднути раз і назавжди не можна. Але можна все розмаїття гастрономічних насолод звести до розумного рівня; це називається не ДІЄТА, а РАЦІОН (бо ratio це розум). Для цього не треба ні китайської трави, ні американського «Гербалайфу», ні французьких таблеток, ні підлаштування сорту ковбаси під свою групу крові (за чим не стоїть ні міліграма науки). У найтяжчих випадках, коли виникає безпосередня загроза життю, доцільним є оперативне видалення жиру або реконструкція кишечнику, внаслідок якої поживні речовини не всмоктуються в кров. Але — якщо не йдеться про невиліковну патологію обміну речовин — мало розуму в тому, щоб наливати й наливати воду в решето. Раціон має бути таким, на якому СПОКІЙНО (без страждань і героїзму, без голодування й дефіциту смакових відчуттів) можна жити й не пухнути рік, два, завжди. Пишу про те, що добре знаю: експериментував і відпрацьовував раціон на собі. Щастя — це коли бажання збігаються з можливостями, відтак людина стає щасливішою, відмовляючись від необов’язкових бажань. Одна із реалізацій цього принципу — періодичне повне голодування (на чому прекрасно знаються мої колеги по Інституту геронтології). Ви скажете: це вже схима. Я заперечу: схима — це дорога від життя, а я пишу про те, що до життя повертає. Для багатьох щастя є міражем — або колишнім, або майбутнім, і лише насолода є реальністю. Прекрасно це розумію. Мова розкриває нам очі на самих себе — «насолода» і «солодощі» звучать майже однаково. Глюкоза є єдиною хімічною сполукою, придатною для живлення клітин мозку, але «глюк» (Gluck) по-німецькому значить «щастя». А Дульцінею, яка приворожила одного бідолашного іспанського рицаря, можемо, переклавши її ім’я, називати Найсолодшою. Лінгвістичні корені страшенно цікаві, проте лікар мусить бачити насамперед чортополохи, що до них присмокталися.
Проблеми ожиріння торкаюся ще й тому, що вона висвітлює тезу про ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПАЦІЄНТА перед собою й лікарем. Якщо не йдеться про несприятливу спадковість чи деякі гормональні проблеми, надмірна вага є тягарем добровільним. «Раз живем», або «Що з’їв — те твоє», або «Хорошего человека должно быть много», або «Я не товстий, я приємний» — це словесні прапори певної життєвої позиції, якщо хочете — життєвої філософії. ЇЇ не можна виправити через шлунок, вона в голові. Тому не призначаю спеціальних медикаментів «для схуднення», хоча супутні ліки загальної дії можуть бути доречними. Я був щасливий, коли поважній пані з класичною тріадою «ожиріння, діабет, остеохондроз» за кілька тижнів «посадив» підвищений цукор крові до норми. Проте вона відмовилася від моїх рекомендацій, бо це, знаєте, одноманітно й довго… Лікар може стати на позицію: «Хочеш? На!» Є фармацевтичні засоби, які вбивають апетит чи стимулюють згорання поживних речовин, чи допомагають жирам транзитом проскочити від рота до унітазу. Їхня дія швидка — і скороминуща. «Покупатель всегда прав», проте це не значить, що завжди має рацію пацієнт. Лікар не повинен стояти за прилавком. Мені легко говорити: не живу на заробітки від щоденної практики. Колега Невідомо-Хто тримається іншої думки. Якщо лікарі заробляють уп’ятеро менше, ніж шофер із комерційної фірми, не дивуймося, що приторговують фармацевтичним сміттям, призначають непотрібні пацієнтові обстеження чи навіть роблять операції (відповідаю за свої слова). Здоров’я не можна купити, але можна продавати.
Фахівці з менеджменту запевняють, що 20% організаційних заходів вирішують 80% проблем. Якщо вам уже виповнилося сорок і перед дзеркалом чи просто під настрій починаєте думати про плинність часу, зробіть собі послугу: принаймні раз на тиждень зважуйтеся й міряйте кров’яний тиск. Якщо є відхилення від норми, не баріться та йдіть до лікаря. Особливо, коли вдень нервуєте й палите, ввечері їсте, а вночі хропите. Проза, пані та панове… але що вдієш?
