«Становище критичне. Вибухнув казан. Вагон цвяхів гниє під елеватором. Без цементу задихається кальсонний цех» , — саме так, словами Володимира Діброви, можна зрецензувати головні акценти проекту Програми підтримки української книги та читання, що його витворило Держтелерадіо (урядовий комітет, котрий нібито опікується книжками).
«Во пєрвих стороках» документа, зладженого цим «колективом високохудожньої самодіяльності» (М.Меднікова) під проводом Івана Чижа, зафіксовані «основні причини, які обумовили нинішній незадовільний стан справ у видавничо-поліграфічній галузі» . Виявляється, першопричина українських книжкових негараздів — «технічно застаріле поліграфічне устаткування».
Авжеж! Тепер лишається хіба переконати електорат, що увесь той високоякісний поліграфпродукт, що рясно здобрював вибори, друкувався поза Україною. Як і технічно досконалі видання-переможці рейтинґу «Книжка року’2005» (з володарем Ґран- прі включно). Єдиний теоретично непояснимий факт — це чому законодавець книжкового прет-а-порте Іван Малкович тепер друкує свої зразки саме тут, на «технічно застарілому устаткуванні»?
А друкується він, попри Чижеві просторікування, на цілком модерному обладнанні. У приватних друкарнях. Що ж до державних та комунальних поліграфпідприємств — то таки-так: держава довела свою цілковиту нездатність налагодити прибутковий менеджмент. Хіба що за менеджмент вважати «затвердження та введення у дію вкрай необхідної для галузі нормативної документації: інструкції з планування, обліку, калькування собівартості поліграфічної продукції; норм витрат поліграфічних матеріалів» . Це — з річного фінансового звіту Держтелерадіо: те, що звичайний господар робить, як дихає, чиновники йменують держпрограмою, вимагаючи на те бюджетних коштів.
У тому ж звіті йдеться про організацію виробництва фарб та інших корисних для друку хімікатів. Але жодного слова — про економічний ефект цих інвестицій: чи дешевші вони за імпортні зразки, чи якісніші, чи прижилися у виробництві? Чи й далі держава надаватиме Чижеві кошти, не питаючи з нього за прибуток?
На те, здається, й розрахунок. У проекті Програми є загадковий рядок про «створення передумов щодо залучення інвестицій» . Які то передумови — невідомо, а от як поділити шкуру невбитого ведмедя — вже визначено: «Левова частка залучених коштів повинна бути спрямована на технічне переоснащення вітчизняних поліграфічних підприємств як державної, так і комунальної форми власності» . Уявити собі інвестора, який вкладатиме гроші під «менеджмент Чижа», неможливо. А надто — інвестора закордонного: у тих надто розвинений нюх на «неймовірно ситний дух мрії ідіота» (С.Поваляєва).
Залишається чекати на бюджетні кошти, за капіталізацію котрих ніхто не вимагає звіту. А ще як вдасться повернути під своє крило ДАК «Укрвидавполіграфія», де зосереджені найбільші друкарні, — гей, запануємо й ми, браття! Ще два місяці тому, в довідці для віце-прем’єр-міністра з гуманітарної політики І.Чиж вимагав: «Прийняти постанову Кабінету Міністрів… «Про передачу Державному комітету телебачення і радіомовлення повноважень з управління державними корпоративними правами Державної акціонерної компанії «Українське видавничо-поліграфічне об’єднання» . Тепер, у проекті Програми, бере вище: «Розробити проект Указу Президента щодо створення спеціалізованого відомства (органу центральної виконавчої влади), надавши повноваження щодо забезпечення державного управління видавничо- поліграфічним комплексом країни».
До речі, про поліграфію і книжки: у структурі першої другі обіймають близько 10 відсотків. Друкарні для видавництв — не більше за звичайний сервіс. Тож уся ця «Програма підтримки української книги» — чистісінький камуфляж будмайданчика із плетіння золотого поліграфічного кубельця.
Камуфляж, між іншим, — тої самої олігофренічної якості, що й вся навколокнижкова діяльність Держтелерадіо. Чим, наприклад, мало би опікуватися оте «спеціалізоване відомство»? А ось: «Функціональним регулюванням діяльності у видавничій сфері» . М-м-м… Як сказав би Станіслав Єжи Лец, «висловився настільки зрозуміло, що розум здригнувся від усвідомлення».
Не розуміючи чого зажадати від майбутнього, наші чиновники- «троглоерудити» (С.Є.Лец) шукають порятунку в минулому. Мовляв, «раніше управління видавничо-поліграфічним комплексом країни здійснювалось органом центральної виконавчої влади, що дозволяло… постійно аналізувати книжковий ринок» . Це про Міністерство преси зразка 1995-го?! За якого Україна й проморгала російський ривок на книжковому ринку? Яка вже там аналітика, коли навіть спеціальної видавничої періодики (бодай iз Росії) в тому Мінпресінформі не передплачували.
Підозрюю, що й понині цієї фахової періодики у Держтелерадіо не читають. Бо як пояснити таку нісенітницю у проекті: «У Російській Федерації книговидання звільнене від усіх податків»? До відома голови Державного комітету України І.Чижа: два останні роки російські видавці платять 10% ПДВ, а перед тим майже рік платили і 20%.
Брехня про «російську теплицю» уже не вперше фігурує в документах Держтелерадіо, спрямованих до Кабінету Міністрів. А «повторные ошибки — не ошибки, а тактика» (О.Келлер). Тактика превентивної брехні.
Але навіщо? Та щоби переконати керівництво країни в тому, що наочні успіхи російського книжкового бізнесу — результат втілення «концепцій», подібних до викладених у проекті Програми a la Чиж. Насправді ж російський бізнес завдячує своїм розквітом саме відсутністю поміж тамтими чиновниками якого- небудь Чижа. Більш за те: останні п’ять років російські видавці можуть дякувати нашому Чижеві за те, що він ниць не тямить у книжкових справах і тим самим не заважає їхній експансії на українські терени.
Якось один із персонажів Чехова, спостерігаючи за непохитністю бюрократів, зітхнув: «В Аравии, пишут, холера. Быть может, в Россию придет, и тогда откроется много вакансий». Мимоволі згадаєш пташиний грип…
Співавтори:
Володимир ДІБРОВА. Довкола столу. — К.: Факт, 2005.
Марина МЕДНІКОВА. Крутая плюс. — Л.: Кальварія, 2005.
Світлана ПОВАЛЯЄВА. Замість крові. — Л.: Кальварія, 2004.
Станіслав Єжи ЛЕЦ. Незачесані думки. — К.: Дух і Літера, 2006.
Олег КЕЛЛЕР. Мыслизмы. — Запорожье: Дикое Поле, 2005.
А.П.ЧЕХОВ. Собрание сочинений. Т.II. — Москва—Ленинград: Госиздат, 1929.
