Ще кілька годин — чи навіть хвилин — тому бійці були на завданні, стріляли самі, чули постріли ворога, а тепер у тій же формі, зі змореними, але усміхненими обличчями танцюють... танго, кружляючи з партнером під ніжну мелодію. Це не фрагмент із якогось кінофільму, це реалії цієї війни, коли боєць Олексій Гаврись вчив танцювати танго своїх побратимів у перервах між бойовими завданнями. Військовий із позивним «Фокстрот», боєць 12 батальйону територіальної оборони (зараз приєднаний до 26-ї бригади), зумів організувати школу танго фактично на передовій. А після демобілізації запрошує побратимів на безкоштовні уроки у Києві, у своїй власній школі Aliento del Tango («Подих танго»), вважаючи це найкращою реабілітацією та адаптацією.
ВІДВОЛІКТИ ВІД ЗВУКІВ АРТИЛЕРІЇ
Перші уроки у київській школі розпочались наприкінці вересня, Олексій Гаврись із нетерпінням чекає серед учнів колишніх військовослужбовців. Та поки чомусь ніхто не відгукується. І це для бійця-танцюриста дивина та несподіванка. Адже там, на фронті, учнів вдалось знайти доволі швидко. «Через півроку після мобілізації наша четверта рота 12-го батальйону перебувала у Старобільську. Була така система, що ми звідти виїздили на завдання і повертались назад на базу, я був заступником командира роти по роботі з особовим складом і більше знаходився у штабі. Думав, коли хлопці повертаються із завдань, був би добрим якийсь відпочинок, що відволікав би їх від звуків артилерії. І хотілось, щоб хлопці вечорами не шукали собі якихось складнощів, того ж алкоголю, а проводили час із користю для здоров’я та цікаво. І я вирішив, чому б ні, я вмію танцювати та викладати танго, у мене є тут хлопці, які б могли його танцювати, чому б не спробувати зробити школу?»
До речі, сам Олексій останні п’ять років займався танго професійно, разом із партнеркою відрили свою школу, додатково працює танго-діджеєм. А за фахом — перекладач, навчався у Київському національному лінгвістичному університеті, проходив військову підготовку в КНУ ім. Т. Шевченка. «Я військовий перекладач, в Університеті Шевченка здобув звання молодшого лейтенанта, — розповідає боєць. — А мобілізувався добровольцем, прийшов одного разу у військкомат, сказали, що військові перекладачі на цій війні не потрібні, потім вдруге прийшов — знову сказали, що непотрібен, але порадили йти у 12-й батальйон захищати об’єкти стратегічного значення Києва. А я хотів тоді туди, де бойові дії. А втретє пішов, сказали знову про 12 батальйон. Кажу: «Мости боронити не буду». Відповіли: «Уже в Луганськ завтра виїзд, сьогодні мобілізуємо, а завтра відправляємо». Я погодився, але ще перепитували, чи готовий без підготовки одразу опинитися під Луганськом».
ДЕ ДІВЧАТА?
З війни Олексій Гаврись повернувся лише кілька тижнів тому і хоче будь-яким чином досвід фронтової школи танго використати у Києві. Згадує, як отримав дозвіл від командира батальйону на заняття танго на базі, і відтоді розпочалося танцювальне життя: «Школа була прямо на фронті, це не була передова, а проміжний пункт, але там 40 кілометрів до Щастя, до лінії розмежування. Хлопці виїздили на Щастя, Трьохізбенку, Станицю Луганську, саме за тими напрямками були завдання. А вечори — вільні. Я спробував домовитись із місцевим будинком культури, Старобільським, і ми безкоштовно використовували їхню площу. Туди ж я спробував запросити дівчат, студенток Луганського університету, який переїхав сюди, розвісив оголошення, але ніхто не прийшов на перші уроки. А ми з хлопцями вже два тижні займаємося, приходила лише медик та волонтерка, яка допомагала нашому підрозділу».
Проблему з дівчатами невдовзі пощастило вирішити, після розмов та зустрічей у медичному училищі на курси таки прийшли студентки. «Нашим хлопцям сподобалось нарешті танцювати з дівчатами справжніми, бо до того хлопці з хлопцями танцювали. Але в цей час нам якраз заборонили покидати територію бази. Та оскільки училище було прямо напроти бази, мій комбат дозволив ходити туди на навчання. Так було десь півтора місяці. Потім був важкий час, напружена робота, завдання, я захворів, один боєць загинув, мав відвести його тіло додому, і все це накопичилось, що отримав пневмонію і потрапив у госпіталь. А коли повернувся, то підрозділ уже було виведено зі Старобільська. Ми повернулись у Бердичів на ротацію, звідти — на Рівненський полігон, потім на Артемівськ, тобто на нову територію. Там уже ми були в лісах, кущах, полях, не в місті, була напружена обстановка, і я не бачив можливості працювати. Хоча багато серед місцевого населення підтримувало українських військових, достатню кількість бачив, що ходили у футболках з тризубом та прапорами», — згадує боєць.
ТАНГО ВІДВОЛІКАЄ, ЗАСПОКОЮЄ ТА КОНЦЕНТРУЄ
Олексій розповідає, що у більшості його учнів-військових танго досить добре виходило, хоча спочатку враження були суперечливі. Та потім учитель все частіше чув, що бійцям подобається, і вони вдячні за таку можливість. Адже частково це створює ілюзію цивільного та звичного життя. «Це відволікає, зацікавлює, розслабляє, дає змогу поспілкуватися з жінками. Танго — це спокійна музика 1930—1950-х років, спочатку здається нудною, а потім її любиш, вона заспокоює, концентрує на собі, викликає відчуття більшого розуміння свого тіла і тіла партнера, з яким танцюєш. Або навіть просто обійми, я думаю, ніякий терапевт не буде заперечувати користі елементарних обіймів», — розповідає танцюрист. До речі, музику возить із собою скрізь: чи записану в телефон, чи окремо на флешці, тому з музичним супроводом проблем на фронті не було.
Зараз на пропозицію Олексія навчати танго бійців більше реагують волонтери, ніж військові, мабуть, наперед бачать користь такого дозвілля. Дехто пропонував навіть навчати танго бійців із протезами, але танцюрист каже, що для цього треба самому підготуватися та проконсультуватись із лікарями. Наразі концентрується на своїй школі Aliento del Tango, чекає на побратимів і закликає їх хоча б спробувати. А наостанок розкриває секрет: хто прийде сюди хоч раз — залишиться надовго.
