Тридцять п’ятим лектором XV Літньої школи журналістики «Дня» стала проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, блогер «Дня» Анна ДАНИЛЬЧУК. З другом редакції, представником вишу-партнера, де Лариса Івшина є не тільки членом наглядової ради, а й почесним професором, літньошколярі обговорювали реформу освіти, важливість вивчення іноземних мов, проекти «Дня» і те, як бути успішним.
— Мені дуже приємно з вами зустрітися. Я завжди кажу, що дуже заздрю всім літньошколярам, бо вони отримують концентрат цікавих зустрічей, подорожей, які викристалізовуються після закінчення школи, — почала розмову зі студентами Анна Леонардівна. — Я познайомилася з Ларисою Олексіївною завдяки роботі в університеті, і наша співпраця триває вже три роки, хоча, однозначно, її потужність уже перебільшує цей час по концентрованості. Так само, як і ви відчуваєте, що цей місяць вартий двох чи трьох років навчання в університеті.
Все розпочалося з того, що я модерувала одну із зустрічей зі студентами, коли приїздила традиційна фотовиставка газети «День». Ми поспілкувалися з Ларисою Олексіївною, і з’ясувалось, що в моєї родини, яка певний час жила в Аргентині, — цікава історія. Після того я почала писати (перший матеріал вийшов у №67 від 17 квітня 2015 року), оскільки раніше теж дописувала в LiveJournal чи в якісь регіональні видання. Мені це дуже подобалося.
Для мене велика честь долучатися до різноманітних проектів газети «День». Я дуже рада бути з вами, так само, коли газета «День» приїздить до нашого університету, а також що представники нашого університету тут є, і, користуючись нагодою, всіх запрошую до Луцька. Думаю, після нової книжки вам теж буде цікаво дізнатись про це місто більше, а зараз я готова до ваших запитань.
«ДУЖЕ ВАЖЛИВА СПІВПРАЦЯ РІЗНИХ МІНІСТЕРСТВ ТА АКТИВНА ПОЗИЦІЯ СТУДЕНТІВ»
Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет:
— Зараз активно обговорюється новий закон «Про освіту». Які, на вашу думку, реформи, перш за все, необхідно здійснити в українській освіті?
А. Д.: — Процес реформування освіти складний тим, що ми звикли орієнтуватись на зразки. Ви, напевно, на собі відчуваєте, що деякі ознаки ми запозичуємо з європейських університетів. З іншого боку, багато чого переймаємо в США, а там система освіти абсолютно відмінна від європейської. За звичною практикою майже все надбудовується на традиційну радянську освіту, яку до цього часу багато хто з людей, які керують, вважають зразковою. Всім дуже складно через те, що три такі непоєднувані моделі намагаються злити в єдину, яка функціонувала б ефективно.
Я проректор із роботи зі студентами, тому говоритиму про моменти, які найбільше турбують спудеїв. Ясна річ, це по-перше, стипендія і незрозуміла ситуація з нею: чи потрібна сама стипендія, чи правильні рейтингові зміни. По-друге, я також за те, щоб навчальний графік не заважав студенту працювати. Зараз дедалі більше молоді йде на індивідуальний план. Його дуже складно коригувати, тому що студент ніби навчається заочно, але при цьому він на стаціонарі. З якого курсу його давати, чи рано це робити, наприклад, на другому? Все складно, і очевидно, що, аби допомогти студенту з працевлаштуванням, не можна обмежитися лише освітньою реформою, зменшенням кількості навантаження — потрібно підлаштувати і трудове законодавство.
Чому американські та європейські студенти масово працюють? У них є поняття погодинної оплати праці. От закінчилося навчання о 18.00, і ви хочете з 18.00 до 20.00 попрацювати десь дві години. Знайдуться роботодавці, яким підходить такий графік. У нас усі традиційно працюють або до обіду, або після обіду. І виходить, що ви жертвуєте або якістю виконання роботи, або якістю свого навчання. Ось чому тут дуже важлива співпраця різних міністерств, установ, інституцій, активна позиція студентів у виявленні того, що їм потрібно.
Анастасія ХАЗОВА, Східноєвропейський національний університет ім. Л. Українки:
— Як ви оцінюєте наукову децентралізацію в нашій країні? Що дало позитивні результати, а що потрібно вдосконалювати?
А. Д.: — Оскільки моя освіта — іноземна філологія, я розумію, наскільки важливо вивчати іноземну мову і володіти нею тим, хто хоче займатися наукою. Поступово зникає ідея провінційного університету, оскільки, знаючи мову, маючи доступ до інтернету, ви можете мати всі ресурси. Більше того, співпраця з європейськими, західними університетами надає можливість використовувати їхню матеріально-технічну базу. В принципі, все залежить від відсутності страху науковців вступати у контакт з чимось новим, говорити сучасною мовою. Так само, скажімо, складно відправити тисячу студентів до Америки, простіше запросити викладача з-за кордону й урізноманітнити навчання.
Якщо подивитись на світ, то наука, як правило, розвивається в невеликих містах. Ми знаємо, що центрами дослідницького, студентського руху зазвичай є невеличкі містечка, комфортні для проживання, комфортні для думання, і дуже важливо, щоб поступово подібні школи виникали й у нас.
Проблемою є те, що сьогодні в Україні університети, як і студенти, зазвичай хочуть бути на першому місці з усіх предметів. А так не буває. Добре, коли університет на чомусь спеціалізується, формується школа, і молодь з усієї країни, а то й світу, їде туди навчатися в конкретній галузі. Мені здається, майбутнє за цим, і це абсолютно природний процес, якого не треба боятися.
Антон СЕСТРІЦИН, університет Карлтон, м. Оттава, Канада:
— Пані Анно, як ви ставитесь до дистанційного навчання? Чи планує ваш університет запровадити таку послугу?
А. Д.: — Так, наш університет планує запровадити цю послугу, перші кроки вже зроблено. За такими формами навчання майбутнє, особливо для тих людей, які чітко усвідомлюють, що вони хочуть вивчати і для чого. Процес змін важливий, адже наші абітурієнти поступово стають старшими — довший період навчання в школі дає нам студента, який більш усвідомлено обирає собі фах, і це добре, на мою думку.
Дистанційне навчання — це можливість не тільки навчатися на факультеті протягом чотирьох чи п’яти років, здобувати кваліфікаційний рівень, а й обрати набір курсів, за які ви отримаєте і знання, і сертифікат.
Проблема полягає в тому, що деякі виші бачать дистанційне навчання суто як заміну заочному навчанню, а потрібно зважати на специфіку України. У нас, як правило, на заочну форму вступають студенти, які живуть далеко від міст. Я можу навести приклади, коли виші переходили на дистанційну форму навчання і втрачали заочних студентів, тому що люди із своїх містечок чи сіл не мають досить якісного інтернет-зв’язку, щоби вчитися у такий спосіб.
«СЛОВА, ЯКІ В НАС ШТУЧНО ЗАБИРАЛИ, ПОТРІБНО СЬОГОДНІ ПОВЕРТАТИ»
Марія НИТКА, Львівський національний університет ім. I.Франка:
— Ви багато часу приділяєте мовним нормам. Який правопис ви вважаєте прийнятним для України сьогодні?
А. Д.: — Я читаю курс політичної лінгвістики і раджу своїм студентам вивчити таку цікаву особистість в українській мові та історії, як Микола Скрипник. Ви, напевне, теж колись сміялися з «етерів» СТБ. Але там послуговуються скрипниківським, або харківським правописом. Українська діаспора, наприклад, теж ним користується. Це дуже цікаво, і це, мабуть, єдиний український правопис, який був підготовлений дуже ґрунтовно. Його приймали в 20-х роках ХХ століття, коли в радянській республіці відбувалася активна українізація і Микола Скрипник був наркомом освіти. Збиралися представники мовно-діалектичних регіонів України, щоб обговорити традиційні норми української мови і дійти до спільного знаменника. Було підготовано цей правопис. У принципі, всі кумедні нашому вуху правила вимови стосуються лише слів іншомовного походження. Цей правопис так і не було застосовано, тому що почався процес згортання українізації. Микола Скрипник покінчив життя самогубством, і одними з його останніх слів були: «Не можна бути українцем і комуністом водночас». І після того починається страшна кампанія уподібнення української мови до російської, щоб теперішнім поколінням людей здавалося, що наші мови є дуже спорідненими.
Якщо подивитись на світ, то наука, як правило, розвивається в невеликих містах. Ми знаємо, що центрами дослідницького, студентського руху зазвичай є невеличкі містечка, комфортні для проживання, комфортні для думання, і дуже важливо, щоб поступово подібні школи виникали й у нас. Проблемою є те, що сьогодні в Україні університети, як і студенти, зазвичай хочуть бути на першому місці з усіх предметів. А так не буває. Добре, коли університет на чомусь спеціалізується, формується школа, і молодь з усієї країни, а то й світу, їде туди навчатися в конкретній галузі. Мені здається, майбутнє за цим, і це абсолютно природний процес, якого не треба боятися
Сьогодні є праці, які порівнюють кількість синонімів на українське слово у словниках, скажімо, Агатангела Кримського 1920-х років та пізніших. І якщо спочатку на одне слово буде п’ять-шість варіантів синонімічних слів, то у словниках 1950-х років ситуація зовсім інша, одне російське слово — один еквівалент українською, наприклад група — це тільки група. Наприклад, хто з вас каже: «В якому ви гурті навчаєтеся?» Хоча колись це було цілком часто вживане слово. Я пам’ятаю ще розмови зі своїм дідусем, він завжди казав «цукерок», і я його виправляла. А от за скрипниківським правописом так воно і було — «цукерок», слово чоловічого роду, а потім уже з’явилася «цукерка», щоб було як «конфета». Є дуже багато таких змінених слів.
Існують навіть списки репресованих українських слів, які було заборонено вживати. Ці слова, які у нас штучно забирали, потрібно сьогодні повертати.
Христина ШКРЯБIНА, Одеський національний університет імені I. Мечникова:
— В одному зі своїх блогів ви пишете, що «офіційні звертання теж слід піддати декомунізації». Наприклад, звертання «пан» та «пані», які й сьогодні асоціюються з ворожим буржуазним суспільством. На вашу думку, як скоро радянські конотації будуть викорінені?
А. Д.: — Це залежить від молоді. Ми хочемо брати приклад із суспільств, які не пройшли культурної деградації. Усім подобається, коли заходиш у Франції до ліфту — незнайомі люди вітаються. А в нашій країні в поїзді, по дорозі до вас, хоч би з ким я сьогодні тільки пробувала вітатися, — ніхто не відповів.
Частина людей негативно реагує на звертання «пане!» чи «пані!», ніби на якусь надмірну ввічливість, бо це сприймається як показове манірство. Але що частіше вживати такі форми, то природніше вони звучатимуть. Потрібно підвищувати загальний рівень освіченості, впроваджувати моду на інтелігентність, на успішність.
Оксана СКIЛЬСЬКА, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, Львівський національний університет ім. I. Франка:
— Газета «День» займається просвітницькою діяльністю: видає книжки, організовує фотовиставку, Літню школи журналістики... А крім того, на жаль, лише нещодавно я дізналася, що разом зі своїми працівниками «День» подорожує містами України, організовує зустрічі з молодими людьми у стінах університетів. Цього року «День» побував і у вашому університеті. На вашу думку, як впливають ці зустрічі на студентів? Чому варто їх організовувати?
А. Д.: — Я вважаю, що ці зустрічі фантастично впливають на наших студентів. Сама завжди з нетерпінням чекаю на приїзд Лариси Олексіївни, тому що вона привозить з собою концентрат натхнення та ідей.
Цьогоріч ми вирішили провести підрахунок «саджанців», тобто успішно втілених на Волині проектів «Дня». Ми побачили, що багато наших студентів навчалися в Літній школі журналістики «Дня» і продовжили бути успішними журналістами. У нас є чимало переможців і традиційних учасників фотовиставки. Я переконана, ці фотографії матимуть свою вартість через сто чи триста років як справжній літопис.
Є Бібліотека «Дня», якою ми активно послуговуємося, і дуже раджу вам робити так само. Любимо сайт «Україна Incognita», де є онлайн-екскурсії. Але ще, як на мене, надзвичайно важливий та унікальний талант Лариси Олексіївни — об’єднувати людей. Я вже знайшла багато друзів або принаймні людей, з якими я близька інтелектуально, з якими упродовж років підтримую спілкування, і впевнена, що колись це теж виллється у продуктивний проект, чи продуктивне спілкування. Для мене це унікальна команда «Дня», яка, розуміючи минуле, відчуває, де потрібно працювати на майбутнє. Цей інтелектуальний простір є дуже чистий, світлий і дуже потужний.
Мені, здається, що світло «Дня» видно далеко, і коли його побачиш, ти вже йдеш цією стежкою, яка ширшає і ширшає.
Я, насправді, дуже активно читаю газету «День». І коли ти її купуєш, то можна почути компліменти від тих, хто її продає: «У нас будь-хто таку газету не купує». Я завжди читаю і сайт цієї газети. Адже на ньому можна прочитати фантастичні цитати, аналітику. Більше скажу, я не з тих людей, які вважають себе фахівцем у всіх справах, і коли є якесь контроверсійне питання, то дивлюся, що там пишуть у газеті «День», адже довіряю їй.
Дуже тішуся, що є англомовна версія газети «День». У нас всі говорять про те, наскільки важливо, щоб у світі знали справжню ситуацію в Україні, але дуже мало хто щось для цього робить. А тут — якісний переклад і добірка матеріалів. Це газета, яку приємно читати і яку можна гордо представляти у світі. Також англомовна книжка «Україна Incognita» є приємним подарунком, який гідно представляє нашу країну.
Для мене, як і для багатьох українців, газета «День» є прикладом того, як слід працювати. Я підтримую тезу Лариси Олексіївни, яка говорить про важливість розвитку інституту авторитету в суспільстві. Дуже мало журналістів продовжують говорити про, скажімо, «справу Гонгадзе» чи про інші наболілі ситуації, а от у «Дня» є принципи, авторитет та послідовність.
Для вашого резюме праця в редакції «Дня» — величезний плюс. Тепер ви вже не можете робити щось неякісно, а це дуже важливо, бо якщо працюєте якісно, то стовідсотково будете успішними. Можливо, доведеться почекати, перетерпіти, але такий шлях однозначно приведе до успіху. Проте важливо бути «людиною якості», а не людиною успіху, тому що успіх скороминучий, а якість завжди потрібна — країні, колегам, вашим читачам.
«День» працює і в синхроні, і в діахроні. Ми бачимо і репортаж про події, і аналітику. Інші сайти часто передруковують, думаючи лише про клікабельність заголовків. А крім того, дуже багато важать дослідження історії та повернення наших цінностей, що «День» і робить. З таким багатим минулим ми приречені на багате майбутнє, це варто усвідомлювати. 75 років усе це затиралося, і все одно була Україна, був народ і була мова. Те, що ми стільки пережили, свідчить, що ми надзвичайно сильні. Ми повинні бути успішними.
Нагадаємо, Літня школа журналістики відбувалася за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні
