За місяць у нашій державі пройде круглий стіл із питань толерантності у світі та Україні. Його готують Міністерство закордонних справ України та Дипломатична академія при МЗС України. Захід відбудеться в Міжнародний день толерантності — 16 листопада.
Цього дня за традицією у Європі та США проводяться акції, спрямовані проти екстремізму, різних форм дискримінації та проявів нетерпимості. До захисту та поширення ідеї толерантності істотно долучилася й Україна.
Протягом ХХ та перших років ХХІ століть людство усвідомило, що альтернативи мирному та гармонійному співіснуванню людей із різними поглядами, ідеалами, кольором шкіри, релігійною приналежністю — не існує.
Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані установи утворили систему загальносвітового співробітництва — заради миру та прогресу на Землі, взаєморозуміння між державами та народами з різним соціально-економічним та політичним устроєм, консенсусу всередині суспільств, особливо багатонаціональних та полірелігійних, чиї уряди визнають букву та дух Статуту ООН. Таким чином, міжнародна спільнота поставила собі за мету просувати у світі інститут суспільної толерантності (терпимості).
Важливим розділом в історії толерантності вважають кромвельський період англійської історії (ХVІІ ст.). На той час серед різних пуританських сект, що входили до армії Кромвеля, були дві — індепенденти та левелери, що відстоювали інтереси свободи та терпіння. Згідно з їхніми поглядами, жодне із тверджень не може бути настільки непогрішним, щоб йому в жертву можна було принести інші переконання, що існують у суспільстві. Джон Солтмарш, один із захисників толерантності в епоху Кромвеля, говорив: «Твої погляди будуть настільки ж темними для мене, як і мої погляди для тебе, доки Господь не відкриє нам очі».
В умовах релігійного плюралізму й релігійної толерантності в Англії було досягнуто миру і всезагальної атмосфери милосердя.
Епоха Просвітництва (ХVІІІ ст.), яку наділяють духом толерантності, породила дуже небезпечний якобінський фанатизм раціоналістичного типу. Найвизначнішим представником толерантності в ті часи був Вольтер. Йому присвоюють вислів: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». У цьому афоризмі — класична теорія толерантності.
Проблема толерантності вперше виникла в західній цивілізації саме на релігійному рівні, а релігійна толерантність поклала початок усім іншим свободам, що є в демократичному суспільстві.
На жаль, кінець минулого — початок нового століття відзначилися багатьма «гарячими» точками, які запалила саме нетерпимість — етнічна, релігійна, політична. Чечня, Нагірний Карабах, Південна Осетія, Боснійська війна на теренах колишньої Югославії... В останній саме ООН своєю миротворчою місією сприяла залагодженню конфлікту.
Серед спеціалізованих установ ООН, що опікуються сферою розвитку гуманітарного співробітництва, хочу відзначити Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), яка через розвиток міжкультурних зв’язків, поширення освіти та писемності, збереження світових культурних та природних пам’яток сприяє більшому взаєморозумінню між різними народами, їхніми культурами та цінностями.
Аби вписати ідеї толерантності до кодексів міжнародного публічного права, Генеральна конференція ЮНЕСКО 16 листопада 1995 року ухвалює Декларацію принципів терпимості. Виходячи зі складної ситуації, що була на Балканах, у пострадянському просторі, низці регіонів Азії та Африки, — 1995 рік ЮНЕСКО проголосила Роком Толерантності. Відповідно до цього та з нагоди 125-ї річниці від Дня народження Махатми Ганді індійський художник, письменник і дипломат Манмохан Сингх заснував Міжнародну премію «За поширення ідей толерантності й ненасильства — 2000».
...70 років тому по фашистській Німеччині прокотилася хвиля єврейських погромів, що отримали сумну назву «Кришталева ніч». Ті страшні події поклали початок Голокосту — одного з найжахливіших злочинів проти толерантності в історії людства. Європа, що пережила Голокост, здавалося, до останнього часу намагалася забути цей жахливий епізод історії. Слово «толерантність» протягом десятиліть прикрашало мовлення політичних лідерів Старого Світу. Пам’ятають про це й зараз. До речі, серед студентів і викладачів литовських педагогічних вишів буде вестися роз’яснювальна робота з Голокосту. На це США виділили 64 тисячі євро Литві.
1996 року, а згадку про ті історичні події, ООН запропонувала державам-учасникам щорічно святкувати Міжнародний день, присвячений терпимості, організовуючи спеціальні заходи, орієнтовані на навчальні заклади й широку громадськість.
«Міжнародний день толерантності набуває особливого значення з початком третього тисячоліття, перше десятиріччя якого Генеральною Асамблеєю ООН проголошено Міжнародним десятиріччям культури миру та ненасильства (2001 — 2010). Події, що відбуваються у світі останнім часом, вимагають мобілізації зусиль для боротьби проти тероризму, расизму, масової дискримінації, ксенофобії та пов’язаноі з ними нетерпимості.
В Україні, як багатонаціональній державі з розмаїттям культур і релігій, терпимість до сприйняття іншого, часом несхожого, є головним фактором внутрішньої стабільності й мирного розвитку», — йдеться в документі Міністерства освіти і науки України до Міжнародного дня толерантності.
Українське суспільство та держава чітко усвідомлюють гуманітарні виклики та потреби ХХІ століття. Вони зводяться, з одного боку, до необхідності координації зусиль міжнародного співтовариства для розв’язання нагальних проблем сучасності, а з іншого — до потреби усвідомлення власних національних інтересів та критичного переосмислення міжнародної дійсності. Україна — багатонаціональна держава. У нас закладено чимало потенційних мін повільної дії (кримсько-татарська проблема, російська мова, розмежування країни на схід — захід тощо). Іноді деякі з них підкладають свідомо, щоб зробити зброєю політичних маніпуляцій. Проте, дякуючи Господу, в нашій країні не прижилися ксенофобські настрої. Досі саме толерантність і здоровий глузд допомагали уникнути серйозних конфліктів.
Толерантність починається з виховання та державної політики. Не можна боротися з нетерпимістю, якщо держава сама нетерпима до своїх громадян.
Некоректна політика у сфері толерантності загрожує непередбачуваними наслідками. Адже під час перехідного періоду суспільство підсвідомо шукає ворога, на якого легко списати економічні або соціально-політичні проблеми держави. Такими «чужими» можуть виявитися конкретні національності або країни. Здебільшого це залежить від зовнішньої політики, яку декларують ті, хто при владі.
Толерантність багато в чому ірраціональна. Вона лежить не тільки у сфері розуму, а й у психології людини. Хоч би як ми намагалися, не вдасться відразу змінити природу людини, в якій споконвічно закладене негативне сприйняття «інших».
Прагнучи добросусідського існування, різні країни світу стикаються з дуже схожими проблемами. Європа була змушена їх вирішувати після розпаду колоніальної системи й утворення нових держав. Колишні республіки СРСР — після розвалу Союзу. Ці події сталися в різні роки, але призвели до загальних наслідків у глобальній соціальній системі. Зокрема, зростала роль міжнаціональних, міжетнічних і культурних взаємин як одного з факторів стабільності й безпеки суспільства,
Скажімо, уперше в історії Франції президентом країни обрано етнічного угорця — Ніколя Саркозі. Уперше настільки високий пост обійняв представник некорінної національності, й посів його на хвилі антиіммігрантських настроїв. Це свідчить не тільки про серйозні проблеми у французькому суспільстві, а й про готовність їх вирішувати на основі толерантності.
Підвалиною толерантності в країнах Євросоюзу, безперечно, є ідеологія лібералізму, яка значною мірою уможливила об’єднання Європи. Пройдено довгий шлях — від ідеї асиміляції національних меншин до мультикультуралізму, тобто визнання за кожною етнічною групою власної ідентичності. Саме така політика терпіння позбавила європейське суспільство багатьох протиріч.
Зміцнення толерантності в європейських країнах призвело, щоправда, до неконтрольованої імміграції з країн третього світу. Це спричинило загострення внутрішніх конфесійних проблем, але, з іншого боку, сприяло створенню рамок терпимості. Ухвалювалися законодавчі акти й формувалися ментальні риси, що регулювали процеси толерантності.
Але питання не в наявності проблем, а в умінні їх вирішувати. У сучасній Європі створюється особливе законодавче й соціальне поле, у межах якого буде знайдено відповіді на непрості виклики сучасності.
Цьогоріч уп’ятнадцяте відзначатиметься Міжнародний день толерантності. Маємо поглянути на це поняття крізь призму питання: хто ми й куди йдемо? Проте таке переосмислення повинно відбутися у формі шанобливого ставлення до точки зору опонента, і відповіддю повинна бути аргументована позиція, яка відповідала б критеріям цивілізованості ХХІ століття.
