Близько половини волонтерів Харківського адаптаційно-культурного центру, або коротко АКЦентру, самі є переселенцями з Донбасу, каже координатор програми із самозайнятості для внутрішньо переміщених осіб Галина Харламова. Сама Галина приїхала до Харкова з Дружківки Донецької області. Щоправда — ще у 2002 році, але добре пам’ятає, як починала з нуля на новому місці. «Саме тому я розуміла людей, які стали прибувати до Харкова навесні та влітку 2014 року, втративши не тільки матеріальні речі, а й соціальні зв’язки, з яких складалося попереднє життя», — додає Галина.
ПРОРАХОВУЮЧИ СВОЇ БІЗНЕС-ІДЕЇ, ЛЮДИ ПОЧАЛИ МИСЛИТИ ІНАКШЕ
Найважчим навесні 2014 року для Галини Харламової було розуміння неможливості поїхати до 70-річних батьків, що залишилися в Дружківці та відмовилися кидати свій дім, коли вже почалися реальні бойові дії.
«До Харкова приїхала перша хвиля зі Слов’янська, це було в квітні—травні 2014 року, і оскільки вплинути на ситуацію я не могла, а пасивно спостерігати за подіями було нестерпно, то захотіла допомагати іншим. Я зустрічала людей, які прибували сюди на автобусах, розвозила їх до тимчасових приміщень, була, так сказати, «менеджером з переміщення людей», — згадує волонтерка. З середини серпня 2014 року, коли стало зрозуміло, що війна не зупиняється, Галина прийшла до першого харківського пункту для переселенців, до «Станції Харків», де проводила 90 відсотків свого часу, а пізніше — і «всі 150», додає з усмішкою.
«Станція Харків» перша зустрічала біженців з Донбасу та допомагала їм із найнеобхіднішим — від ліків і одягу до пошуку житла, — пояснюють співзасновниці волонтерського осередку, подруги Євгенія Левінштейн та Інна Ачкасова. — Потім в складі «Станції Харків» виник АКЦентр, де частина волонтерів займалася соціальною реабілітацією переселенців, і вважала це важливішим за роздачу гуманітарки».
Навесні 2015 року Центр відокремився в самостійну організацію, започаткувавши масштабну програму з самозайнятості та перекваліфікації внутрішньо переміщених осіб за підтримки Міжнародної організації з міграції (МОМ). «Ідея програми була саме в тому, щоб дати вудку, а не рибу, і це повністю збіглося з нашим баченням. Людям запропонували не гроші, а обладнання чи перекваліфікацію після захищення їхніх бізнес-планів, для їхнього втілення», — розповідає Харламова.
Вже під час тренінгів з підготовки написання бізнес-планів, вивчення основ маркетингу, прорахування своїх бізнесових ідей і перспектив у людей почалися зміни в ставленні до життя. Координатор згадує: «Вже на початку програми частина людей зізналася, що вони почали мислити по-іншому за рахунок того, що почули та про що дізналися. Одна жінка сказала, що знаходилася ніби в комі, і не розуміла, як жити далі, а після тренінгів в неї «голова ввімкнулася». Для неї це стало поштовхом, щоб повернутися до активного життя та роботи».
Після першого конкурсу проектів 416 з 800 учасників мали підтримку для старту у вигляді навчання на суму 500 євро, чи обладнання на 650 євро. Ще 426 людей отримали допомогу у другій хвилі наприкінці літа 2016 року. Таким чином, майже половина з двох тисяч осіб, що подалися на програму, перемогли — важку ситуацію, власні розпач та зневіру, тягар проблем. В АКЦентрі це вважають успішним показником.
САЛОНИ КРАСИ, КАВ’ЯРНІ, КОРОПИ КОІ ТА КВАШЕНА КАПУСТА
Історію кожного з 839 бенефіціарів програми Галина Харламова переживала, як власну, а про їхні успіхи розповідає із захопленням. Медик, який пройшов курси УЗД, і зараз працює в лікарні в Дружківці, колишній спортсмен, що став тренером з фітнесу, бізнесмен з Яблунівки під Костянтинівкою, який отримав обладнання і теплиці для басейнів і розводить коропів коі, а його жінка-художник виробляє авторську кераміку в печі, наданій за програмою. Важко перерахувати всі сфери, де з 2016 року почалося нове життя вчорашніх переселенців з Донбасу, які розгублені прибували до Харкова влітку 2014-го.
Птахівництво, скотарство та бджільництво, салони краси та перукарні, фітнес і сфера IT, ремонт і будівництво, кав’ярні та піцерії, гарячі пиріжки та курси англійської мови. «Відсотків 50 із запущених стартапів стали успішними, — констатує Галина. — Якщо люди навесні отримали обладнання, а влітку вже працювали без збитків — навіть це є досягненням!» Із незвичайних стартапів Галина згадує кайтінг та обслідування домів на теплопровідність, а з найуспішніших — переробку пластикових пляшок на синтепон.
В офісі АКЦентру знайомлюся з переможницею програми 47-річною Світланою Толпінцевою, яка працює тут менеджером. Її родина отримала причеп та апарат для шинкування та квашення капусти. З чоловіком, сином та кішкою Світлана виїхала із Горлівки влітку 2014 року, залишивши квартиру та власний магазин побутової техніки. Найбільшим шоком для родини стало те, що найближчі друзі, з котрими разом хрестили дітей і 15 років їздили разом відпочивати, тепер називають їх «укропами» та погрожують здати ополченцям, якщо хтось із родини повернеться до своєї домівки.
«Досить важко доводиться, бо треба орендувати житло, — розповідає Світлана. — Після спокійного налагодженого життя треба боротися за існування, чоловік намагається заробити будь-де, займається таксуванням, пішов на курси масажу. Капусту ми виробляємо з минулого року». Ноу-хау Толпінцевих — це капуста з хроном, є також з журавлиною та гранатом. У виробників вже з’явилися постійні клієнти, які оцінили якість їхньої продукції та не піддалися на відвертий демпінг конкурентів.
Попри пережиті труднощі, Світлана не впадає у відчай і бачить багато плюсів у переїзді до Харкова, бо у великому місті є більше можливостей. У серпні родина провела тиждень у таборі «Сонце в долонях» у Старому Салтові за програмою психологічної реабілітації. А найяскравішим моментом після переїзду до Харкова став футбольний матч на стадіоні «Металіст» у вересні 2016 року, коли діти переселенців виводили команду донецького «Шахтаря» на поле, і 9-річний син Олександр вів за руку воротаря. «Я відчув себе богом!», — усміхається згадці хлопець. І ця радість не менш важлива для нового життя родини, ніж обладнання для бізнесу.
Катерина Шутальова, психолог та гештальт-терапевт, волонтер АКЦентру, коментує: «Головна проблема внутрішньо переміщених осіб зараз — це вторинна адаптація. Бо люди, які залишилися жити на новому місці, знайшли житло та роботу, але зберігається тривога про близьких. Вони вижили, але сенс життя та його цінність можуть бути втрачені. І є небезпека втратити віру в себе, особливо, якщо ці люди почуваються в ізоляції, не вбудовуються в соціум, не заводять нових друзів, ніби не відчувають це місце домом. Саме в подоланні цього бар’єра допомагають такі осередки, як АКЦентр».
ЦЕНТР ПІД ЗАГРОЗОЮ
Інна Ачкасова веде мене коридором, в якому щільно стоять комп’ютери, коробки з книжками-розмальовками, шкільними наборами. Тут є кімната психологічної допомоги, художня майстерня, ігрова кімната, англійський і комп’ютерний класи, обладнання, яке закупила організація Nova Ukraine, заснована у Сан-Франциско колишнім харків’янином, інвестором та волонтером Ніком Білогорським.
У художній майстерні старанно виводять петриківські візерунки два хлопчики та «геніальна дівчинка Ганнуся», як зве її викладач на ім’я Ленчик Десюшка. Волонтер у захопленні демонструє малюнки, розповідає про неймовірне літнє подружжя з Луганська — спершу вони відмовлялися малювати, а потім «почали створювати шедеври».
«Люди самі не знають, на що вони спроможні, доки не спробують! Треба їх тільки заохотити», — пояснює волонтерка. Саме це вміння заохотити є ключовим для команди Центру. «Це територія порозуміння», — додає волонтер, пояснюючи, що на заняттях та тренінгах збираються разом переселенці та місцеві мешканці, і це важливий момент адаптації, на якому наголошувала психолог.
Втім, наразі АКЦентр змушений шукати гроші для сплати за оренду приміщення, бо донори припиняють фінансувати ці витрати з листопада. Така сама проблема постане і для «Станції Харків», тільки з січня наступного року.
Проект здійснюється за фінансової підтримки уряду Канади через міністерство міжнародних справ Канади.
