«Треба шанувати свою освіту, але про те, що в нас найкраща у світі освіта, в інших країнах чомусь ніхто не знає. Черга молоді з інших країн, щоб у нас навчатись, не стоїть, навіть враховуючи те, що навчання в нас майже найдешевше у світі»
Початок у № 61
СЕРЕДНЯ ШКОЛА
— Як батькам орієнтуватися, в яку саме школу віддавати дитину?
— У початковій школі, як і в дитячому садочку, потрібно орієнтуватись не на школу, а на вчителя, який працюватиме з дитиною. Що стосується базової школи, то вона буде майже однакова по всій країні, за виключенням гімназійної підготовки. А старшу школу потрібно вибирати, враховуючи здібності та нахили дитини, а також межу досяжності навчального закладу.
Ми вступили в час, коли зміна ідей і технологій відбувається швидше, ніж змінюється людське покоління. Тепер уже людство весь час буде жити в епоху змін. Ми повинні навчити людину жити в цих змінних умовах. Сьогодні навіть у найкращому університеті неможливо навчити на все життя. Це означає, що в школі, окрім надання базових знань, треба надавати можливість навчатись самостійно, виробляти потребу та вміння оволодівати новою інформацією, а також використовувати набуті знання для практичної діяльності. Саме на це й потрібно скеровувати зміни в освіті, нові програми, стандарти, а також готувати вчителя, щоб він працював у цьому плані.
Нам слід перейти від надмірно авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності.
Такий перехід потрібен не стільки для самої школи, скільки для нашого суспільства, щоб воно могло стати демократичним, стабільним, щоб у ньому стала ефективною ринкова економіка. Бо й сучасна демократія, й ринкова економіка вимагають відповідальної особистості. Тому й запроваджуємо в освіті всі ці новації, бо вони ведуть до поваги особистості. Школа разом з батьками повинна надати дитині можливість саму себе пізнати, саморозвинутись і в дорослому житті себе реалізувати. Тоді й людина буде щаслива, й суспільство багате.
Нам в Україні також потрібно зробити мовний прорив, щоб кожний випускник школи вільно володів державною мовою, рідною — якщо вона інша, ніж державна, та кількома іноземними. Ми не повинні протиставляти українську та російську мови. Державна — українська, але ми не повинні втратити знання російської. Всі, хто бажає, повинні мати можливість її вивчати. Один з чотирьох базових навчальних планів передбачає вивчення з 5-го класу другої іноземної мови або мови національної меншини, тобто російської чи якоїсь іншої. Раніше таке вивчення закладалось лише у варіативну частину навчального плану, тепер воно стає обов’язковим, якщо школа вибирає цей навчальний план. Ми вже запровадили вивчення першої іноземної мови з другого класу, щоб діти могли вільно спілкуватися із світом.
— Всі ці новації мають запровадити вчителі. Чи готові вони до цього?
— Вчителеві потрібно допомогти усвідомити необхідність змін та навчити його працювати по-новому. А також, звичайно, надати можливість жити краще, створити для цього належні умови: підняти заробітну плату педагогам, захистити в соціальному плані, більше заохочувати викладачів морально. Вчитель також повинен зрозуміти, що він має бути дещо іншим. Його авторитет вже не може бути побудований лише на тому, що вчитель — це основне або чи не єдине джерело інформації про знання. При нинішніх комунікаціях учень старшого класу може знати більше, ніж учитель. Нічого страшного в цьому немає. Вчитель сьогодні має супроводжувати розвиток дитини, й саме на цьому має будуватись його авторитет, а не на тому, що він має завжди більше за учня знати.
— Але ж це занадто складно зробити...
— Легкий шлях не означає кращий. Я спостерігаю за політиками, для яких все, що скрізь робиться, — погане. Частина політиків просто експлуатує негаразди багатьох людей і сипле сіль на рану. Але ж від цього рана не загоюється. У нас в освіті багато негараздів, але якщо на цьому тільки акцентувати увагу, ми ніколи не досягнемо успіху. Коли я вперше заговорив про комп’ютери, мені казали, що не до комп’ютерів, коли крейди нема. Життя довело, що я був тоді правий. Нам не треба посипати попелом голову, бо ми нормальний народ, розвинена, високоосвічена нація. Треба рухатись уперед, але, звичайно, без зайвої самовпевненості. Ось на останній колегії міністерства в Одесі дехто заявляв, що в нас вища освіта найкраща й нам нічого в ній не потрібно змінювати. Я в заключному слові сказав, що треба шанувати свою освіту, але про те, що в нас найкраща у світі освіта, в інших країнах чомусь ніхто не знає. Черга молоді з інших країн, щоб у нас навчатись, не стоїть, навіть враховуючи те, що навчання в нас майже найдешевше у світі. По 20 тисяч доларів на рік платять за освіту в найкращих світових університетах, а до нас і за тисячу доларів чомусь не поспішають, у всякому разі із Європи.
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
— Яка може бути політика держави щодо посилення позиції України на світовому освітньому ринку?
— У нас вища школа непогана, як і освіта в цілому. Є критерії, за якими ми дійсно є одними з кращих. Йдеться про суму знань, яку ми даємо, особливо в середній школі. Але зараз Європа суттєво просунулась уперед у встановленні єдиного освітнього простору для країн Європи. Мабуть, ви чули про Болонський процес. До 2010 року в країнах, що приєднаються до цього процесу (на сьогодні їх близько сорока), видаватимуться, окрім національних, ще й, по суті, дипломи європейського зразка, що визнаватимуться в будь-який країні. Щоб Україну зарахували до цього процесу, потрібно здійснити ряд змін. Вищу освіту потрібно зробити двоступеневою — залишити ступені бакалавра та магістра, а ступінь спеціаліста ліквідувати. Можливо, ступінь спеціаліста замінимо ступенем магістра інженерії, залишивши ступінь магістра наук. Також нам потрібно перейти на кредитно-модульну систему організації навчального процесу, яка б надала можливість зв’язати нашу освіту з освітою європейських країн. Це надало б можливість нашим студентам, повчившись декілька курсів в Україні, поїхати продовжувати навчання, наприклад, у Німеччині або Великій Британії, а потім знову повернутися до України й зарахувати вивчені за кордоном курси у себе в країні. Потрібно виправити помилку десятирічної давності, коли технікуми ввели в схему вищої школи, а саму її розділили на чотири рівні акредитації. Мабуть, слід вивести технікуми із складу вищої освіти. Це дозволить цій важливій галузі освіти функціонувати ефективніше й позбутися критики з боку Європи за «скороспілість» нашої вищої освіти.
ПІДРУЧНИК І КОМП’ЮТЕРИ
— Ми говорили про стан освіти в державі, але не торкнулися такого болючого питання, як ринок навчальної літератури. На книжковому ринку Києва є багато чого й зробленого на європейському рівні, але навчальної літератури ще недостатньо. Свого часу деякі видавництва за радянських часів практикували виробляти у великій кількості допоміжну літературу. Якщо ви сьогодні бачите в продажу такі книжки, як «Україна Incognita», «Дві Русі», чи не виникає у вас бажання надати їм «рекомендаційний» гриф для поширення знань серед учнів та студентів?
— Хотів би висловити слова вдячності вашій газеті та головному редактору за те, що на сторінках газети є постійне й некон’юнктурне висвітлення проблем освіти та науки. Газета відрізняється високим інтелектуальним рівнем. Думаю, що саме за такою пресою в Україні майбутнє. Коли відбуватиметься перевидання двотомника «Україна Incognita» та «Дві Русі», то існуватимуть усі підстави для оформлення йому статусу «посібника». Хочу відзначити важливість того, що освітянській і науковій сфері «День» приділяє велику увагу. Я спостерігаю, як ви почали робити виїзні розвідки в навчальні заклади. Я бачив уже багато цікавих номерів про різні аспекти діяльності освітянських колективів, інколи в чомусь навіть і кращих, ніж у нас у столиці. Якщо ж говорити про підручники, то до 1991 року Україна взагалі не видавала підручники, окрім української мови та літератури. Ми могли брати участь у розробці, але права видавати не мали, цим займалась Москва. У роки незалежності було видано одне покоління підручників, зараз видаємо наступне покоління — в рамках 12-річної освіти. Цього року для четвертого класу будуть усі нові підручники, якими діти на всі сто відсотків будуть забезпечені. Наші підручники різні за якістю. Ми створили Інститут навчальної книги. Раніше була одноканальна апробація нових підручників, а тепер буде п’ятиканальна. З п’яти різних груп фахівців будуть надходити незалежні відгуки, на основі чого можна буде скласти цілісне уявлення про якість навчальної літератури. Грошей завжди не вистачало, але минулого року вперше нам вчасно, до 1 вересня, надали всі заплановані 90 млн. на підручники. В попередні роки одну третину грошей не надавали, а раніше — ще гірше.
На підручники для вищої освіти виділяється десь 6—7 млн. на рік. ВНЗ повинні в основному самі готувати й випускати підручники, налагоджувати обмін. Міністерство надає лише гриф. Останнім часом підручників видається все більше. Провідні ВНЗ майже повністю себе забезпечують підручниками. Наприклад, Київський національний економічний університет. Практично з усіх дисциплін видали підручники й для своїх студентів, і для бібліотек. Дуже добре, що з’явились пільги для книговидання. Я дивлюсь, у Москві — безліч книг і підручників, там справжній бум видання літератури. Ми зараз створили сторінку на сайті, де буде список підручників, виданих ВНЗ, щоб можна було їх замовляти. А щодо «Петрівки», то жаль, що вона одна. Бо це призводить до високих цін. Ми сприяємо, щоб в кожній області був магазин навчальної книги — треба якось збивати ціну. Я за те, щоб кожна дитина мала свій особистий підручник і могла робити свої позначки. Підручник — знаряддя праці, й дитина не повинна переживати за те, яку їй поставлять оцінку за зберігання книжки. У нас з’являється все більше людей, які здатні самостійно купувати підручники. Але немає пільгового механізму для видавництв, які видають підручники. А коли видавництва мають обмежені можливості, то вони видають обмежений тираж. Звідси — й надмірна ціна підручника, що потрапляє в продаж. За чотири роки мого перебування на посаді міністра ми не збільшили вартість підручника, не зважаючи на інфляцію. А в деякі роки вона становила до 20%! Ми домоглися зниження рентабельності виробництва з 45% до 15%. Зараз собівартість підручника не перевищує п’ять-шість гривень. Але це ті підручники, що скеровуються безкоштовно в школи.
— В Україні десь близько 20 тисяч шкіл. Скільки вони мають комп’ютерів?
— Комп’ютеризацію шкіл ми розпочали декілька років тому. Минулого року вперше отримали кошти на всі сто відсотків і поставили в сільські школи (їх трохи більше шести тисяч) 1835 комп’ютерних класів. Сьогодні комп’ютеризовано 54% шкіл в цілому по Україні, 45% — сільських шкіл. Новою програмою уряду передбачено забезпечення всіх шкіл комп’ютерними класами. Це лише перший етап комп’ютеризації, бо якщо в школі понад тисяча дітей, то одній школі потрібно декілька комп’ютерних класів. На сьогодні також здійснено повну комп’ютеризацію шкіл у Києві, Рівненській області, наближаються до цієї мети в Хмельницькій, Волинській, Львівській, Запорізькій областях, місті Полтаві. Взагалі, комп’ютеризація — це турбота місцевих бюджетів, держава ж лише допомагає вирішити проблему.
4 березня Президент дав доручення вжити заходів щодо розроблення цільової комплексної програми із забезпечення загальноосвітніх, професіонально-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання та наочним приладдям із природничо-математичних та технологічних дисциплін. Цими заходами передбачається налагодження випуску цього приладдя в Україні та надання коштів навчальним закладам для його придбання. Подібне положення про створення державної програми «Навчальне обладнання» маємо й у новій програмі уряду.
З цього року вперше із загальнодержавного бюджету почали фінансувати програму «Шкільний автобус», було виділено 33,5 мільйона. Ця програма здійснюється не для того, щоб закривати на селі школи, а для того, щоб підвозити 247 тисяч дітей, які живуть поза межею пішохідної доступності, до шкіл.
ЯК НА ДУХУ...
— Ваше ставлення до проблеми, що дуже широко зараз обговорюється: церква та освіта. Що робиться і що планується в цьому напрямі?
— Я прибічник послідовного виконання Конституції та нині діючої законодавчої бази держави. Я із щирою шаною та повагою ставлюсь до віруючих людей та того чи іншого релігійного напрямку, а також — до невіруючих, бо справа кожного — бути самим собою й ми повинні цінувати людину як таку. Я добре пам’ятаю своє дитинство. У нас на покуті стояли ікони. Бабуся з дідусем завжди, коли вставали з- за столу після обіду, поверталися до ікон і молилися. Але батька якось примусили, щоб ікон не було в хаті. Я пам’ятаю, хоч і був тоді ще малий, як обговорювали цю проблему старші. Дідусь і бабуся зрозуміли сина, дозволили зняти ікони. Але все одно, виходячи з-за столу, повертались обличчям туди, де раніше були ікони, й клали хрест. Моя сімнадцятирічна мама разом з хрещеною, яка була на два роки молодша за неї, носили мене в сусіднє село за декілька кілометрів хрестити, бо в нашому церкви не було.
Я вважаю, що ми повинні знайомити дитину з релігійними цінностями, які апробовані в історії людства та в сучасній цивілізації. Але в школі це робити потрібно в рамках світських предметів. Згідно з затвердженими стандартами базової школи (для 5—12 класів), в 5 хта 6-х класах як обов’язковий предмет в усій країні з 1 вересня 2005 року вводимо предмет «Етика». Це буде світська наука, яку викладатимуть світські викладачі. Але, безумовно, дітям розповідатимуть про ті цінності, які сповідують різні релігії. Разом з тим це не забороняє церквам запрошувати дітей до себе в недільні школи (не в загальноосвітні школи, а до храмів). Зайвих знань та вмінь ніколи не буває.
