Що ми знаємо про сучасного пенсіонера? Що він отримує маленьку пенсію та інколи бере участь у політичних акціях? Що київські пенсіонери збираються і танцюють у переході на станції метро «Театральна»? А як щодо їхньої громадянської активності й соціального потенціалу?
Може здатися, що боротьба за дотримання прав, активні прояви громадянської позиції та дієве бажання змін притаманне лише молоді, студентству. Але це не так. Свіжий приклад — сквер ім. В.Стуса. Протягом кількох років боротьбу за нього, зокрема й у судах, ведуть активісти районних організацій Святошинського району Києва — люди старшого віку. Це не яскраві та епатажні акції протестів, це цілеспрямована, тривала боротьба, що має перед собою конкретні цілі.
Власне, серед переваг людей на пенсії — багатий життєвий досвід, достатня кількість вільного часу та вміння не гарячкувати. Саме тому серед пенсіонерів є немало волонтерів, які доглядають за хворими, допомагають дитячим будинкам та своїм одноліткам.
«У Чернігові на Новий рік бабусі пошили собі пачки й виконали танець маленьких лебедів. Я запитала їх, де вони взяли пачки такого розміру? І одна з жіночок розповіла: «Я собі на похорон купила тюль для труни. З неї й пошила. Бо я вже не збираюсь помирати! Я потрібна: я — волонтер, на мене чекають — і я не можу вмирати!» — розповідає про один із випадків Галина ПОЛЯКОВА, голова благодійної організації «Турбота про літніх в Україні». Сьогодні громадськість почала помічати пенсіонерів, а головне — розуміти, що їх ще рано списувати з рахунків, що вони можуть і хочуть бути корисними суспільству, що мають потенціал, який потрібно відкрити й використовувати.
У ЄВРОПІ БІЛЬШІСТЬ ВОЛОНТЕРІВ — ПЕНСІОНЕРИ
Пенсіонери — найкращі волонтери, переконана Галина Полякова. Допомагаючи іншим, вони відчувають себе корисними й потрібними суспільству та людям. У літніх людей є потреба спішити, відчуття, що кожен день може стати останнім, тому й працюють вони з великим ентузіазмом, віддаючи всі свої сили. Так вони роблять справді важливу роботу, доглядаючи за слабшими. І таких волонтерів насправді немало. Лише організація «Турбота про літніх в Україні» об’єднує орієнтовно дві тисячі літніх людей-волонтерів по всій країні. А є ще й інші.
«Наші волонтери надають допомогу вдома тим, хто вже не встає з ліжка, — можуть приготувати їжу, щось купити, поговорити, вислухати. Виступають від імені іншої особи — вони не є юристами, але можуть прийти в жек і сказати: «У Наталі Петрівни мало не завалилася стеля! Треба ремонтувати». А Наталя Петрівна сама не прийде — чи боїться, чи скромна. Для когось просити легше, ніж для себе», — розповідає пані Полякова. Вона наголошує: в Європі більшість волонтерів — пенсіонери, й вірить, що скоро так буде і в Україні. «Студенти, молодь — дуже зайняті: їм треба вчитися, пізнавати життя. А волонтер, який працює з уразливою людиною, має бути прихильним до неї. Бо, якщо людина не може виходити з дому, хліба їй треба купити щодня», — пояснює Галина Полякова й розповідає ще одну цікаву історію: «У Києві, в лікарні номер три, зламався флюорограф. Лікарі зневірилися. А одна наша бабуся, пані Софія, як взялася, як вчепилася за це — написала безліч листів. І їм поставили новий флюорограф. Я питаю в бабусі: «Ви відчуваєте, що ви допомогли?», а вона відповідає: «Я відчула це тільки вчора, коли зателефонував головний лікар і сказав: «У нас мамограф зламався, допоможіть!»
Волонтерів-пенсіонерів можна розшукати й у Центрі «Пенсіонер», який діє при організації ветеранів України. Він об’єднує волонтерів — і молодь, і людей старших. Ольга КУХАРЕНКО, голова Центру, розвіює стереотипи про прірву між поколіннями: «Молодь задоволена, що допомагає людям, які цього потребують. Вони увесь час хочуть зробити для них ще щось, якнайбільше». Та й самі пенсіонери хочуть допомагати не лише своїм одноліткам, а й дітям. Ольга Кухаренко згадує, як одна бабуся з Черкас у свій день народження передала у дитячий будинок... 90 пар капців, які сама зв’язала.
Для літніх людей таке спілкування, можливість поділитися своїм теплом і досвідом дуже важливі, бо, згідно з опитуваннями організації «Турбота про літніх в Україні», найбільше пенсіонерів лякають не хвороби чи низькі пенсії, а відчуття самітності й неможливість поділитися своїми знаннями.
А таку можливість — ділитися своїми знаннями — мають літні люди Херсона. Там Центр молодіжних ініціатив «Тотем» вже не один рік розвиває проект «Жива історія»: пенсіонери разом із молодими людьми долучаються до зйомок історичних фільмів, написання статей, громадських дискусій, проводять екскурсії. В одній із останніх екскурсій взяла участь Елеонора Кузнєцова. Жінка розповідала про життя свого батька — відомого лікаря Ореста Кузнєцова, який в роки Другої світової війни потрапив до концтабору Бухенвальд, де врятував життя багатьом полоненим із різних країн. Після повернення до СРСР його визнали «ворогом народу» й на вісім років запроторили до ГУЛАГу. А потім він повернувся й лікував людей. На будинку, в якому жив лікар, пані Елеонора встановила пам’ятну дошку.
КОМП’ЮТЕР, ТАНЦІ, МИСТЕЦТВО: ЖИТТЯ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ!
Навчання — ще один спосіб залучити пенсіонерів до активного громадського життя: здобуваючи нові навички, вони поспішають використати їх на практиці. Сьогодні літні люди можуть навчатися в безкоштовних державних університетах третього віку. Тут пенсіонери слухають різноманітні лекції, вчаться працювати за комп’ютером, беруть участь у майстер-класах тощо.
«Кожен наш студент знає, для чого він відвідує певні курси, в кожного є якась мета, — пояснює «Дню» Анастасія ФІЛОНЕНКО, начальник Управління праці Деснянського району, в якому й функціонує один із таких університетів. — Так, на комп’ютерні курси хтось прийшов, щоб не втрачати авторитет в очах своїх онуків, хтось — щоб потім використовувати вивчене для роботи. Усі з однаковим нетерпінням чекають, коли почнуть користуватися скайпом.
«Ми роками ходили вулицями, які названо іменами людей, відомих у всьому світі, й не замислювалися, а що ж такого вони зробили для людства та рідного міста? — ділиться Антоніна СОЛОДУХА, студентка історико-краєзнавчого факультету університету третього віку у Володимирі-Волинському. Жінка розповідає, що завдяки заняттям уже готова проводити екскурсії для дітей і онуків.
«Це справді неприємне відчуття, коли з тобою поводяться, наче з книжкою, — закрили й поставили на полицю. І якщо ти сам себе за волосся не витягуватимеш, як Мюнхгаузен, то так і будеш стояти, — розповідає пенсіонерка Наталія. Говоримо з нею після лекції про авангардизм, у рамках лекційного курсу з мистецтва від «Культурного проекту». Лекції для пенсіонерів проходять раз у два тижні, в четвер вранці. Вхід вільний, за пенсійним посвідченням. Зал у Будинку архітекторів майже заповнений — зібралося понад сотню людей.
«Тема мистецтва ХХ століття виявилася дуже актуальною, бо пенсіонери хочуть бути в дусі часу, — розповідає Альона КОВАЛЬОВА, PR-менеджер «Культурного проекту». На її думку, треба руйнувати стереотип про те, що пенсіонери активні лише в політичному житті. Це також важливо, бо показує молоді, що пенсії не потрібно боятися, вона може бути цікавою та насиченою подіями.
Ці курси, як і навчання в університетах третього віку, дають літнім людям можливість розширити коло спілкування, не залишатися самотніми. Так, у Львові громадська організація «Самопоміч» організовує Центри спілкування для літніх людей. Таких Центрів у місті (в бібліотеках або в приміщеннях жеків) — вісім. Важливо, що зустрічі відбуваються регулярно, в один і той самий час. Пенсіонери розмовляють, дискутують на різні теми, які стосуються здоров’я чи, наприклад, історії Львова. Тепер «Самопоміч» планує залучити літніх людей до життя міста — приміром, волонтерства в інтернатах, де колишні вчителі могли б бути для дітей репетиторами. «Якщо ці проекти триватимуть принаймні п’ять років, то це вже буде нова культура — культура усвідомлення того, що пенсійний вік — це не завершальна стадія життя. Усе тільки починається!» — розповідає «Дню» Наталя МІХНОВА, керівник ГО «Самопомочі».
АКТИВНІ МАНДРІВНИКИ ТА СПОЖИВАЧІ
У Європі пенсіонери багато подорожують, купують туристичні тури та авіаквитки, замовляючи гідів і готелі, тим самим роблячи свій внесок в економіку держави. Так, за представленою на сайті Євростату статистикою, 2011 року в країнах-членах ЄС активно подорожував 91 мільйон пенсіонерів віком 65+. Із них 32 мільйони — за кордон. 2011 року європейці віком 65+ витратили на туризм втричі більше грошей, ніж 2006-го. У період з 2006 до 2011, у час економічної кризи, коли всі європейці почали подорожувати менше, серед пенсіонерів, навпаки, збільшилася кількість туристів. Вона й далі зростатиме, тож мандрівники похилого віку відіграють значну роль у сфері туризму. Тому туристичні компанії повинні уважніше подивитися на туристів літнього віку, вважає Крістоф Демюнтер, Євростат.
«Для пенсіонерів ми робимо знижки, можемо безкоштовно оформити візу. Окремих турів для них немає, ми просто індивідуально підбираємо, куди та як краще поїхати. Комусь підходить «легкий» варіант, а хтось їде на австралійське узбережжя займатися серфінгом», — розповідають «Дню» в одній зі столичних туристичних компаній, наголошуючи, що різні пенсіонери обирають різний туризм. За дослідженнями ADAC Reise-Monitor, до 2020 року кожному другому відпочивальнику буде понад 55 років. І цю тенденцію не можна не враховувати. Так само не можна не звертати уваги на ті переваги, які сьогодні мають літні люди, на їхній потенціал. Це — час, енергія й ентузіазм.
КОМЕНТАР
Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ, соціальний психолог:
— Головна психологічна проблема літніх людей — це відчуття того, що вони вже виконали свою місію, й їм залишається тепер доживати віку. Вони підбивають підсумки, розуміють, що особливих досягнень, самореалізації в них вже не буде. Частина може реалізуватися в сімейній сфері, але це невеликий відсоток. Переважна частина, вийшовши на пенсію, змінює життя в психологічно гірший бік. Більшість пенсіонерів ще достатньо енергійні, вони мають великий потенціал і досвід, який можна використовувати, але який здається нікому не потрібним. І тому, коли від суспільства йде сигнал, що «ви нам потрібні, ми хочемо вас послухати, вас побачити», то для більшості це — позитивний стимул, який повертає їх у часи активного життя.
Таке залучення літніх людей до активного соціального життя важливе й для самого суспільства, бо, по-перше, так воно може краще виконати свій обов’язок дбати про старше покоління. А по-друге, йдеться про потенціал і досвід, які справді варто застосовувати.
Ольга МАКАР, Марія СЕМЕНЧЕНКО, «День»; Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк; Іван АНТИПЕНКО, Херсон; Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
