За повідомленням заступника голови Держкомрелігій Миколи Новіченко, сьогодні в Україні 28,567 релігійних організацій (в тому числі — 27,480 релігійних громад) 54-ти конфесійних напрямків. У 2003 році кількість релігійних організацій збільшилась на 1423 одиниці (5,7 %). Половину цього числа становлять православні громади, із яких 525 належать УПЦ МП. Ця церква не тільки найчисельніша (10040 громад), але й найбільш динамічна релігійна організація України.
Другою за кількістю громад йде Українська греко- католицька церква — 3334 громади. Зареєстровано 3196 громад УПЦ КП та 1110 громад УАПЦ. Римо-католиків в Україні — 847 громад, баптистів — 2272, п’ятидесятників — 1366, адвентистів — 928, харизматів — 790, мусульман — 462 громади (в тому числі 320 — в Криму), іудеїв — 262. Новітні релігійні напрямки становлять 4,5 % від загальної кількості релігійних громад.
Кількість культових споруд в Україні сягнула 19112, збільшившись на 478 одиниць, але при цьому знизився показник забезпеченості спорудами потреб релігійних громад (тільки 72%). Іншими словами, швидкість зростання кількості громад перевищує швидкість побудови та реституції культових споруд. Єдиною релігійною організацією, яка повністю забезпечена храмами, є Закарпатська реформатська церква. Зараз в Україні будується 2232 культові споруди, серед яких 439 — за сприяння держави. В Україні нараховується 26000 церковнослужителів, серед них 704 іноземці.
На прес-конференції йшлося також про прийняття нової редакції «Закону про свободу совісті та релігійні організації». Пан Бондаренко зазначив, що зауваження і претензії, які мали місце з боку релігійних організацій (перш за все, з боку УПЦ МП та Союзу євангельських християн-баптистів) повністю враховані. Хоча деякі церковні діячі, зокрема, харизматичні лідери, незадоволені. Відповідаючи на запитання, пан Бондаренко сказав: «Ми б ніколи не взяли на себе вiдповiдальнiсть в супереч Конституції обмежувати права релігійних організацій в галузі свободи релігій, чи, наприклад, вносити до законопроекту положення, які не були б узгоджені з релігійними організаціями». Віктор Бондаренко наголосив, що «настав час надати Церкві як суспільному інституту право юридичної особи, бо у нас і досі зберігається практика радянських часів, коли з одного боку — держава, а з іншого — релігійна громада».
Представляючи нову редакцію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» заступник голови Держкомрелігій Микола Маломуж зазначив: Старий «Закон був прийнятий майже 11 років тому. З того часу прийнято багато державних актів, включно з Конституцією України. Україна приєдналася до багатьох міжнародних угод та конвенцій. Це спонукало до внесення відповідних зміни до Закону. Певних змін законодавства вимагали релігійні організації та саме життя. Це, насамперед, положення про надання церкві права юридичної особи, про повернення церковного майна, можливості викладання релігії в загальноосвітніх школах та вузах, про захист від деструктивних культів».
Насамкінець зазначимо, що, за словами пана Новиченко, на початку 90-х років в Україні налічувалось понад 1000 «горячих точок», де відбувалось жорстке міжрелігійне протистояння. У 2002 році, попри те, що досі існує близько 100 спірних об’єктів, не відзначено жодного випадку міжрелігійного протистояння із застосуванням сили. Загалом ситуація в релігійному житті України стабілізувалася і у нашому багатоконфесійному середовищі зрештою встановилися, якщо «не мир і тишина», то, принаймні певна рівновага та повага до громадського спокою.
Звернiмо увагу на ще одну обставину. Як показують соціологічні опитування, кількість громад далеко не завжди віддзеркалює істинний стан церкви, важливим показником якого є набожність і «воцерковлення» пастви, участь цієї пастви у церковному житті. Поспіхом будуються і освячуються (без належного архітектурного проекту і фактичної потреби) церкви, які потім стоять напівпустi. Доводилося бувати у сільських храмах, настоятелі яких використовують в якості складських приміщень, зберігають там будматеріали. А пастві, як і свяшенноначалію, — байдуже. То, може, наші церкви, хоч як динамічно вони розвивалися, інколи витрачали б кошти не тільки на храми, але й на дитячі будинки, на парафіяльні школи чи притулок для старих?
