Кожен отримує свій адреналін по-своєму. Хтось стрибає з парашутом, а хтось вривається в ефір програми «Велика політика з Євгеном Кисельовим», як це сталося минулої п’ятниці. Щоправда, не всі телеглядачі зрозуміли, чого хотіли дівчатка у вінках і з плакатами «Свобода протестам». Однак друге читання скандального законопроекту 2450 відклали на невизначений час.
З лідером жіночого руху Femen Ганною Гуцол ми зустрілися у відомому київському кафе «Купідон», що стало «базою» феміністок. І почали нашу розмову, звичайно ж, з сумнозвісного законопроекту:
— Законопроект «Про порядок організації та проведення мирних зборів» відклали, щонайменше, до наступного пленарного тижня. Втім, що вас так обурило в цьому законопроекті?
— Насправді, дуже багато рухів виступають проти цього законопроекту. Тим паче, що ми вуличний рух. Ми не збираємо конференції, не ходимо на круглі столи тощо.
При цьому в законі все буде достатньо прогнозовано. У них буде чотири дні на те, аби в суді заборонити акцію. Тобто буде повний контроль. Подобаєшся ти владі, чи не подобаєшся. Матимеш ти можливість проводити акцію, чи ні. Це порушення 39-ї ст. Конституції на право кожного громадянина виходити, протестувати, мітингувати.
Коли президентом був Віктор Ющенко, я багато обурювалася. Мовляв, це не так, те не так. Але все пізнається в порівнянні.
До виборів мене часто запитували: «Якщо переможе Янукович, чи згорнуть демократію?». Я відповідала: «Ну що ви, вже стільки зроблено в цьому напрямі, стільки пройдено. Він не зможе, не посміє цього зробити. Що Європа скаже?». Виявляється, я помилялася. Ви бачите ситуацію. Буквально за три місяці все дуже швидко згорнулося.
— Ми йдемо російським шляхом?
— До того ж дуже чітко. Найцікавіше, що Європа чомусь мовчить.
— Можливо, за ці п’ять років з’явилася втома від України...
— Ні, мені здається, вони готові заплющувати очі на нехтування демократією, аби нова влада не збилася з європейського шляху. Аби не пішла суто проросійським шляхом.
— У вас є блог на «Эхо Москвы» і ви часто буваєте в Росії. А ви не плануєте рухатися в північно-східному напрямку?
— Питання це стоїть з лютого. Приблизно з того часу почали запрошувати і російські журналісти, і громадські організації. Плани є. Але там усе дуже складно. Там є люди, які готові розвивати жіночий рух. Але всі розуміють нюанси специфіки роботи в Росії. Це дуже важко. Хоча, мені здається, чим більший прес, тим більша віддача.
— Ви починали з купання у фонтані, потім порушувалася тема протестів проти «секс-туризму» а зараз ви вже займаєтеся й політикою. Ви вже відходите від теми фемінізму?
— Я не згодна. Неправильно казати, що жіночий рух — це лише проблеми жінок, наприклад, виплати матеріальних дотацій. Насправді жінка цікавиться всім. А свобода жінки без демократії неможлива.
У цей час до нас за столик підсаджується молодий чоловік і починає уважно слухати. В ході розмови з’ясувалося, що це активіст Femen Віктор Святський.
— Я бачу, чоловіки у вас теж є.
— Там, де є багато молодих красивих жінок, завжди будуть чоловіки. (Сміється.)
— А ким переважно є ваші активістки?
— Ми вибірку як таку не робили. Здебільшого студентки, а також, напевно, приїжджі. Ті люди, які приїхали до столиці отримувати освіту, добиватися якихось успіхів у житті. Якоїсь кар’єри. Врешті-решт, заміж вдало вийти.
— Підкорити столицю «голими грудьми»...
— Можна й так сказати. Але це лише форма, метод. Підкорити можна своєю творчістю, своїм розумінням проблем, своїм бажанням та ентузіазмом. Усе тримається переважно на ентузіазмі, на бажанні щось змінити. І самим змінювати все це. Не стояти осторонь.
— А як до вашої бурхливої діяльності ставляться родичі?
— У кожної дівчини по-різному. Мої не розуміють, що я роблю. Але вони знають, якщо я щось роблю, отже це правильно. І якщо мені це подобається, значить так потрібно. Але вони не розуміють, навіщо це мені.
— А навіщо це вам?
— Бо мені не байдуже. Хоча це звучить банально, але це справді так. Я не зможу бути самодостатньою без реалізації. Не змінивши чогось. Насправді, хочеться дуже багато змінити в житті наших українських жінок. Навіть якщо це стосується однієї, двох осіб. Я гадаю, дівчатка, які працюють з нами, ніколи не потраплять у секс-туризм. Вони всередині змінилися. У житті людини має бути не лише фізіологія (поїв — справив потребу), але ще й можливість реалізувати себе.
Є люди, яким достатньо хліба й масла, їм демократія не потрібна. У мене на цю тему відбулася суперечка з сантехніком, який перед виборами прийшов лагодити мені кран. Його повністю влаштовує Янукович. Йому не потрібна демократія. Я — інша.
— А як ви розцінюєте ККД своїх акцій. Ну, вибігли дівчатка, щось покричали і втекли. Що це змінило? На що це вплинуло?
— По-перше, я можу з упевненістю сказати, що ми з нуля підняли дуже багато тем, які взагалі ніколи не порушувалися. Про них усіх знали, але мовчали. Та ж тема секс-туризму, яка зараз бурхливо обговорюється. І навіть законопроекти намагаються на цю тему писати. Але тут ще владу потрібно дотиснути.
Ми працюємо у сфері думок і формуємо думки, аби люди звертали увагу на ту або іншу проблему. Наприклад, тема жінок у Кабміні, вірніше, їхньої відсутності. Основна частина людей цю проблему навіть не помітила.
— І, проте, жінки в Кабміні так і не з’явилися.
— З’являться, ось побачите, з’являться, — втрутився в розмову Віктор.
— А чому вас не було під Радою в «чорний вівторок», 27 квітня, коли ратифікувалися харківські угоди?
— Кожен по-своєму там був. І свою думку ми висловили щодо цього. Що ми проти експансії Росії і хочемо жити в європейській Україні.
— У вас перманентна фішка — голі груди. Але є такий вислів: анекдот смішний лише коли розповідають вперше — удруге, втретє, вчетверте... вже не смішно. Ви вже неодноразово ходили топлес. Немає відчуття, що ваша фішка вже приїлася, що через якийсь час уже може не спрацювати?
— Це не анекдот, а життя.
До розмови долучається Віктор...
— Досить змінити інтонацію, і анекдот буде смішний кожного разу. Достатньо прив’язати його до приводу. І один і той самий анекдот можна ялозити до безкінечності. Але робитимемо й інші речі.
Ганна підхоплює:
— Топлес-формат — це перш за все формат провокації і прориву. Де потрібно яскраво, оперативно і максимально швидко привернути увагу. Ось це топлес-прорив. Є у нас і те, що ми називаємо «хороводи». Багато людей, костюми, театралізовані дії... Все це є. Я пам’ятаю, коли ми виходили в коротких спідницях, уже казали, що ми голі. Поки що, судячи з реакції, топлес нікому не набрид.
— Мабуть, найінтимніше запитання: хто вас фінансує?
— Наші театралізовані вистави абсолютно не витратні. Це все робиться своїми руками. Самі шиємо, шукаємо матеріали. Дівчатка малюють плакати вручну. Так і має бути. Я люблю повторювати, що не вірю працівникам хлібозаводу, які ходять з величезним віддрукованим банером і просять на хліб.
А щодо грошей, у нас є опікунська рада, до якої входять відомі популярні люди, які дають нам гроші на рух. Тобто ми пішли за американським принципом. Цим людям подобається, що ми робимо і вони жертвують нам свої гроші. Наприклад, власник кафе «Купідон». У нас зараз тут база. Він нас прихистив.
— Як на вас реагує міліція?
— По-різному. Раніше — добре. Посміхалися, казали: «Які ви дівчатка гарні, які молодці». Якщо й були затримання, то проходили досить мирно, навіть пригощали чаєм. На сьогодні цього, на жаль, немає. Зараз на наших акціях максимальна кількість міліції. Ми проводили акцію під російським посольством «сині відерця» і на нас там уже чекав цілий автобус Беркута. У нас у заявці були три дівчини і на них приїхало 20 беркутів! Потім ми дізналися, що телефонували з посольства до Соломенського відділення міліції і казали: «Хлопці, будьте ласкаві, аби цього під нашими стінами не було». Дівчаткам так і не дали дійти до посольства, відтіснивши пресу, дуже грубо «упакували» в машину. І дали дрібне хуліганство. Усі-пусі вже ніхто не робить.
Хоча, згідно із законом, міліція повинна приходити на акції, аби захищати нас. Тепер вони приходять навпаки, аби згорнути цю акцію.
— Руки не опускаються чи навпаки це розохочує?
— Я вже казала, чим більший прес, тим більша віддача. У нас була акція під Кабміном. Було 20 дівчат і 50 міліціонерів, які взяли нас у «коробку». Ми дуже повеселилися, поштовхалися з ними. Дівчатка кажуть: «Якщо нас не пускають, треба прориватися».
Інколи, звичайно, руки опускаються, але потрібно йти далі. Інакше, який сенс було що-небудь починати? Коли важко, відбувається перевірка себе і людей. Ми дорослішаємо, розвиваємося... Ми залучаємо юристів, які могли б нас захистити. На рожен, як раніше, ми вже не ліземо.
— З іншого боку, нова влада дає масу приводів. Як ви вважаєте, яка ваша акція була найуспішнішою? Якою акцією ви найбільше задоволені?
— Я найбільше задоволена проривом на дільницю, де голосував Віктор Федорович. Було холодно, і це був перший демонстративний топлес. Ми вгадали, що потрібно прийти раніше, бо якби ми прийшли тоді ж, коли й Янукович, його охорона нам би поламала і руки, і ноги. Ми увірвалися в потрібний час і заполонили собою весь інформаційний простір. Отримали класні кадри, класне відео. Після цього в нас зав’язалися перші контакти з Росією, ми отримали блог на «Эхо Москвы». І вийшли на інший рівень.
— Якщо я не помиляюся, перша ваша акція була пов’язана з відключенням гарячої води в Києві. Ви тоді на знак протесту купалися у фонтані.
— Це було два роки тому. Торік ми прали. Зараз купатися не можна. Можуть навіть заарештувати. Якщо раніше можна було покупатися, похихотіти і все сходило з рук, то сьогодні, звичайно, доводиться думати про безпеку дівчат. Масові купання стало складно влаштовувати, хоча хотілося б. Це в нас уже щорічна традиція. Вже соромно не вийти, не покупатися.
