З Дмитра Павличка почалося в Україні те, що пізніше дістало назву «дисидентство». Маю на увазі його поетичну збірку «Правда кличе», а в ній славетний вірш «Коли помер кривавий Торквемада» — перша в Радянському Союзі публічна оцінка Сталіна як тирана і його доблесних соратників як «кривавих пастирів людського стада». Знаменним було й закінчення вірша: «Та вмер тиран, але стоїть тюрма».
Тюрма стояла ще дуже довго, і, живучи в ній, Дмитро Павличко не раз мусив ладити з тюремниками, про що йому невтомно нагадують і ті, хто має на це моральне право, і ті, хто такого права не має, бо є активними носіями тюремного духу.
Що ж до Дмитра Павличка, то він не забував, що живе і працює для України. І став одним із засновників Руху, відіграв важливу роль у прийнятті Верховною Радою Української РСР — як її депутат — Декларації про державний суверенітет України, був наполегливим і в подальшій політичній боротьбі за зміцнення незалежності України.
І, правду кажучи, мене дивує невдячність кандидатського корпусу від так званих демократичних сил на минулих парламентських виборах. Кого тільки вони не напхали, вибачайте на слові, у свої списки, а Павличкові місця не знайшлося. Дмитрові Павличкові — з його гострим політичним мисленням, темпераментом, потужним словом. Ось хто міг би давати «отлуп», як казав Шолоховський дід Щукар, крикливим п’ятиколонникам! А часом нема кому: той дрімає, а той зроду недорікуватий...
Звісно, Дмитро Павличко без діла не сидить. Ось цього року, скажімо, він доводить до завершення свою ідею, навколо якої згуртував колектив дослідників, — видання Антології документів українського державотворення в десяти томах. Незабаром вийдуть останні томи — завдяки фінансуванню, яке здійснює Президентський фонд Леоніда Кучми «Україна». Це буде неабияка подія в політичному та культурному житті нашого суспільства.
Але ж не забуваймо, що Дмитро Павличко — поет! Утім, він не дає цього забувати — щедро віршує й нині. Щоправда, не всі його нові поезії викликають захват. Та будьмо справедливі — цінуймо не окремі з’яви, а цілість його поетичної спадщини. В літературі він — провісник шестидесятництва, якому, можна сказати, до певної міри прокладав дорогу й своїм громадянським запалом, і яскравістю стилістики. А його збірка «Таємниця твого обличчя» — один із кращих зразків інтимної лірики в українській поезії.
